Наталя Кравчук ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №47, 2015-11-22
Alina Łęska i Jacek Łęski, Pokochać Ukrainę, Wyd. Wielka Litera, Warszawa 2014, s. 420.
На польському видавничому ринку вперше, мабуть, появилася книжка про Україну, просякнута зичливістю і неабияким зрозумінням усіх аспектів життя в Україні. Українсько-польське подружжя – Аліна і Яцек Ленські – пишуть про те, як «Покохати Україну». І роблять це доступною формою, простою мовою, тому образ України добре сприймається і тим, обізнаним з тою країною, та тим, хто може дещо чув з різних джерел, і то найчастіше зі стереотипною подачею.
У виданні показана сучасна Україна оком людини, яка відносно добре її знає. Яцек Ленський щонайменше від десяти років зв’язаний як професійно, так й сімейно з країною над Дніпром. Автор при допомозі дружини-киянки, пишучи книжку з позиції поляка, зауважує, що в певному сенсі Україна подібна до Польщі, тільки все у ній є «більше». І клопоти, і успіхи. Поляки можуть в українцях віднайти свої власні риси, але багатократно зміцнені. Почуття більш інтенсивні, неґативні риси більше видимі, гостинність, сердечність і емпатія більш натуральні і спонтанні. Стремління до свободи і почуття честі щонайменше як у поляків. Натомість у совєтській спадщині треба добачати причини того, що нинішня Україна – то вкрай інша країна, ніж сучасна Польща. У поодиноких розділах подружжя Ленських описують Україну крізь призму щоденного життя. Mовиться про культуру, мову, кухню, романси, інтереси, корупцію, українські дівчата, їзду машиною та пам’ятки. Автори забирають читача в подорож по найцікавіших місцях, які варто побачити.
Мовне питання
Ленські книжку скеровують до польського читача, необізнаного з багатьма проблемами східного сусіда. Тому дають пояснення, чому українці в більшості послуговуються двома мовами. На початку 90-х рр. на хвилі національного ентузіазму, офіційною стала українська мова. Пані Аліна згадує, що тоді було їй 13 років і треба було всі предмети вивчати українською мовою. Шок. Найскладніше було з хімією… Однак у практиці бувало по-різному, бо вчителі не вміли вести уроки по-українському. На університеті, бувало, що викладач закривав двері на ключ, просив про дискрецію і читав лекції російською мовою.
Чути запах…
Політика становить тільки тло для авторських розповідей про різні ділянки життя українців. «Їжа в Україні – щонайменше така смачна, як у Польщі, а часто значно краща», – переконують Аліна і Яцек. Хліб – повсюдний при кожній страві. А його відмін – десятки. Країна, яка має добрий хліб, має теж добрих людей, – кажуть. Щось у цьому є. Зі сторінок книжки «чути» запах квашених огірків, часнику і помідорів, а навіть поміщено рецепт на український борщ.
Дружина – тільки з України
Поляка не може не зацікавити черговий розділ «Спокуса, яку не відкинеш, тобто дружина з України», в чому переконався п. Яцек і з великим почуттям про це розповідає. «Жінки в Україні не можуть полякові не подобатися. Врода українок – подібна до вроди польок, але часто з екзотичною, східною рисою, яка додає їм ориґінальності і витонченості. Крім цього, мають вони у собі щось, що у польок є рідкістю: тепло і жіночу граціозність, поєднану з міцним характером і життєвою зарадністю».
Фольк наш щоденний
Українці мають свій неповторний стиль, якого, правду кажучи, поляки не мають. Там народність – то позитивний стиль, у Польщі асоціюється з «цепеліадою » (шароварщиною – ред.). Фольк керує пластичною уявою українців. Народні мотиви всюди: у щоденному одязі, рекламах, інтер’єрах ресторанів, у сучасних проектах стилістів аж по офіційні врочистості і культурні заходи, які підтримує держава. Мода на народність набрала загальнодержавного розмаху, коли до влади дійшов президент Ющенко (пам’ятаємо його у вишиванках). Чи подібного поляки очікували б від свого президента? Здається, що це справа глибокої духовності українців.
Пан Яцек переконався, що Київ – то не тільки історичний духовний центр східного християнства, але цей центр по сьогодні активний, живий і неймовірно гарний. Захоплюючись старовинними пам’ятками, автор пропонує відвідати Софіївський собор, де на фресках зображені три доні Ярослава Мудрого (Єлизавета, Анастасія і Анна), які вийшли заміж за європейських королів (Норвегії, Угорщини і Франції). Отже дочки і внуки князя Ярослава були повноправними членами європейських королівських родів. Польські володарі у той час могли тільки мріяти про такі конексії.
Народ і поселенці
Крим очима поляка – то два різні світи: світ татарів кримських, які усім серцем кохають цю землю, і світ совєтських людей, які там тільки мешкають і роблять гроші. Татари, повертаючись в 90-х рр. на рідну землю, мусили кавалок по кавалку виривати свою землю з рук населених. Тут автор есею навів цікавий факт: 2007 р. їхав з Ялти до Сімферополя і бачив по дорозі більборди виборчої кампанії до парламенту. Один з них рекламував місцевого кандидата і гасло: «Майбутнє Криму з Росією». Не вже ж таке явно сепаратистське гасло могла толерувати українська влада? Видно так, бо ніхто цим не переймався.
Хабарі і бізнес
Важко знайти ділянку життя в Україні, в якій не було б корупції. Українські закони є так закручені, що багато справ не можливо полагодити згідно з правом і в передбачуваному часі. Усі мають «під гірку», не тільки приватний інтерес. Автор книжки зустрів у Чигирині столяра. Поцікавився, що він так шліфує. «А то бита (kij bejsbolowy – ред.), то до автомобіля, для сина, що є судовим виконавцем. Нехай хлопець на всяк випадок має…».
Подружжя Ленських заторкує т.зв. «стратегічного партнерства» у польсько-українських відносинах, що є порожньою фразою. Вистачить тільки глянути на кордон і пропуск машин. Від років виглядає так, якби постійно тривав там «італійський страйк». Візьмімо будову нафтопроводу Одеса–Броди–Плоцьк– Ґданськ, де існує повний партнерський застій, а Україну шантажує Росія, що припинить постачання газу і нафти.
Мимо «взяток», дірявих доріг, різних звичаїв, треба полякам пізнати Україну і відчути її історію, духовність і красоту. У книжці з ориґінальними графіками і світлинами з життя українців, щиро представлена Україна з людським обличчям.
Наближається святковий час. Це кольорове видання спокійно можна пропонувати «під ялинку», або в подарунку сусідові-полякові, щоб пізнав об’єктивний образ нинішньої України.
