Петро Андрусечко ■ УКРАЇНА ■ 2009-07-16
Від осені минулого року нас бомбардують тривожною інформацією про катастрофічний стан української економіки. Криза в Україні вочевидь збіглася зі світовою тенденцією, але водночас наявна своя специфіка. Великою мірою це виникає з накладення політичної кризи на економічну. Тим самим економічні питання стали своєрідною зброєю, яку використовують у політичних іграх.
Україна очікує чергових виборів, цього разу президентських, і все вказує на те, що виборча кампанія триватиме з використанням аспектів економічної кризи як головного арґументу кандидатів. Очевидно, йдеться про необхідність переконати електорат, що, з одного боку, лише “я насправді борюся з кризою” (Тимошенко), а з іншого – це він/вона (на сьогодні насамперед Тимошенко) “винна у кризі”. А тим часом криза реальна, на відміну від віртуальної політичної боротьби, дає про себе знати в першу чергу пересічним громадянам. Криза також представляє загрозу для національної безпеки, про що можна переконатися, коли наближається час плати за російський газ.
Криза зачепила Україну на початку осені 2008 р., хоч певні сиґнали (які переважно іґноровано) були помітні вже раніше. Швидко виявилося, що українська економіка не лише вразлива на події у США (як, зрештою, більшість економік світу), але й виявила особливі кризові тенденції. Усе почалося з фінансового сектору, який є кровоносною системою кожної національної економіки. Далі криза заволоділа всіма ключовими позиціями промисловості. Головною причиною цього можна вважати зниження споживання – як зовнішнього, так і внутрішнього. Найбільше зменшення продукції відчувають металургійна промисловість та будівництво.
Державний комітет статистики України 30 червня нарешті опублікував дані стосовно валового внутрішнього продукту (ВВП) країни в першому кварталі. Україна – чи не остання держава Європи, яка оприлюднила подібну інформацію. Після публікації великого здивування не було: зменшення ВВП у першому кварталі 2009 р. становило 20,3%. Це означає, що Україна випередила в цьому процесі лідера ЄС – Латвію. Більш -менш схожі проґнози щодо українського ВВП вже раніше робив президент В. Ющенко і незалежні аналітики (наприклад, з Центру Разумкова). Найбільші темпи падіння зафіксовано в будівництві – 54,1%, переробній промисловості – 36,5%. Оцінка першого кварталу, як і дані, що надходять з окремих секторів економіки, радше не дозволяють говорити про вихід з кризи, або навіть стабілізацію.
Банківська система і досі не прийшла до тями. Наразі 11 банків знаходяться в стані ліквідації. Усе ще актуальна проблема – це ліквідація депозитів фізичними особами (утім, зазначімо, що банки віддають гроші у випадку депозитів, які завершилися). Помітна певна стабілізація на валютному ринку. Однак експерти скептично ставляться до цього, вважаючи, що це навряд чи довготривалий тренд. Директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин вважає, що стабілізація курсу долара має тимчасовий характер і пов’язана з кількома короткотерміновими чинниками. По -перше, у травні Міжнародний валютний фонд виплатив другий транш кредиту для України, що принесло в наслідку не лише виплату “живої” готівки, а й викликало позитивний психологічний ефект. По -друге, уже минув період паніки, коли всі намагалися не зважати на ціни і позбутися гривні. І, по-третє, дається взнаки збідніння суспільства: унаслідок зниження заробітної плати люди часто змушені позбуватися власних валютних заощаджень. Така відносна стабільність курсу долара може завершитися після канікул, і, на думку аналітиків, можливим є зростання курсу долара до рівня 8,5 грн. на кінець року.
Базовою проблемою української економіки є брак фінансових засобів. Україна отримала, щоправда, 16,4 млрд. USD кредиту від МВФ (два перші транші в сумі 7,3 млрд. USD виплачено). Проте розмови між урядом та МВФ відбуваються в постійно напруженій атмосфері. Уряд Ю. Тимошенко попросив про збільшення виплати третього траншу на 600 млн. USD, але МВФ має значні застереження до політики уряду, загрожуючи пересунути виплату на осінь. Фонд вимагав розсекретити інформацію про ВВП (30 червня подали відповідну інформацію), а також переглянути бюджет, провести аудит НАК “Нафтогаз” та втриматися від різкого зниження процентних ставок.
Загадкою залишається рівень інфляції. Щоправда, ціни від минулого року зросли на понад 20%. Останніми місяцями зростання спостерігалося на рівні близько 1,3% щомісячно. На думку експертів, це наслідок падіння споживчого попиту, сезонних знижок тощо. Однак невідомо, чи не звернеться восени Юлія Тимошенко до таких продуктивних засобів, як друк нових гривневих купюр. Офіційно виборча кампанія ще не розпочалася, усі таки усвідомлюють, що попереду надзвичайно важкий бій. Якщо в ході кампанії дійде до подальшого занепаду економіки, прем’єр для виконання соціальних програм може спокуситися друкуванням додаткових грошей.
Таким чином, власне через політичні баталії неможливо оцінити реальний стан української економіки і тим самим вести вдалу антикризову політику, яка об’єднала б усі політичні сили. Наприклад, президент слушно критикує оптимізм уряду, та яка від цього користь, якщо вони не спроможні об’єднатися для подолання наслідків кризи?
В українських реаліях, читаючи та слухаючи щоденну інформацію про стан економіки, ми стикаємося з інформаційним хаосом, іншими словами – зі своєрідною інформаційною війною. Ми знаємо, що відбувається щось погане, але невідомо наскільки. В останніх новинах, наприклад, сказано, що знову зростає працевлаштування, а це можна інтерпретувати як сиґнал стабілізації. Однак, з іншого боку, роботодавці пропонують нижчі зарплати. До того ж, усе вказує на те, що сектор тіньової економіки збільшується до горезвісних розмірів 1990-х років, а минулого року він мав становити вже 31%. За більш неприємними оцінками Світового банку, частка тіньового сектору складає 50%. Тим самим зростає кількість неґативних явищ на кшталт конвертаційних центрів, зарплати в конвертах, ухиляння від податків. Наразі українська влада наважилася на силове вирішення описаних негараздів за допомогою правозахисних структур, але частина експертів вважає, що більш успішним було би зменшення податків. Щоправда, у подібній ситуації це означає зменшення надходжень до бюджету, а таку розкіш уряд собі не може дозволити перед виборами. Тим самим з 1 травня підвищено акциз на сиґарети, з 1 липня – на алкоголь, а з 1 жовтня – на пальне.
У такій ситуації підготовка до Євро -2012 виглядає якось дуже невесело. Зроблено мало, а інвестиції часто запізнюються не лише з огляду на кризу, а й на бюрократичні проблеми та невизначеність стратегічної ваги Чемпіонату. А часу залишилося зовсім небагато.
Парадоксально, проте ситуацію можуть спробувати змінити українські олігархи. Криза болісно відбилася на зменшенні їхніх активів. Скажімо лише, що в найбагатшого українця Рината Ахметова гаманець “схуднув” з 31 млрд. USD (згідно з минулорічними оцінками) до 9,6 млрд. Можна сподіватися, що олігархи постараються відшкодувати свої втрати. Це повинно мати також позитивний вплив на українську економіку. Однак, зрозуміло, цього замало, насамперед потрібні інтеґровані дії українських політиків та влади. Але перед виборами, на жаль, складно очікувати на диво…
“Наше слово” №29, 19 липня 2009 року {moscomment}
