(гс) ■ ПОДІЇ ■ 2010-04-14
{mosimage}
10 квітня 2010 р. у дорозі на урочистості 70-х роковин Катинського злочину загинув Президент Республіки Польща Лех Качинський, Дружина Президента Марія Качинська, а також члени польської делегації та екіпаж літака.
В ІМ’Я солідарності
З Президентом Польщі Лехом Качинським у ці дні прощається весь світ. Прощаємося з ним і ми. Його позиція стосовно України та українців протягом багатьох років була послідовною. Він постійно доводив своїм словом і ділом, що лише тісно співпрацюючи Польща, Україна та інші держави колишнього Радянського Союзу зможуть зміцнити як свою незалежність, так і позицію в міжнародному співтоваристві. Розумів також потреби української громади в Польщі, приймаючи рішення, які не завжди були популярними в політичному середовищі, з якого він виходив.
Це він гуртував у цьому оточенні людей, не байдужих до українських справ.
Ще в ролі мера польської столиці відвідав 2004 р. майдан Незалежності в Києві: “Я приїхав сказати вам, що Варшава однозначно підтримує вас. Колись у Польщі говорилося: “Ґданськ і Варшава – спільна справа”, тепер говориться: “Київ, Варшава – спільна справа!” – переконував Качинський помаранчевих революціонерів, надаючи водночас підтримку для проведення у Варшаві в ці дні концерту “Солідарні з Україною”, який став – разом із загальнопольською акцією підтримки – реальним проявом симпатії Польщі до свого східного сусіда.
Від того часу утримував тісні зв’язки з Президентом України Віктором Ющенком, із яким намагався продовжувати процес історичного єднання польського й українського народів. Безцінною була в цьому контексті, хоч нині дещо призабута, зустріч президентів 13 травня 2006 р. в Павлокомі, де вони вшанували пам’ять 366 українців, убитих у березні 1945 р. вояками Армії крайової. Не сказав там Л. Качинський слів “вибачаємо та просимо вибачення”, проте, посилаючись на найголовнішу християнську молитву, сказав, можливо, щось більше: “З милосердям та відвагою спільно помолімося: “І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”. При цьому президент додав, що коли обидва народи не можуть змінити минуле, то повинні робити так, щоб воно не визначало майбутнього. Трьома роками пізніше, у лютому 2009 р., обидва президенти взяли участь у заходах у Гуті-Пеняцькій (Львівська область), де 1944 р. загинули її польські мешканці.
Раніше, у квітні 2007 р., Качинський та Ющенко спільно вшанували жертви акції “Вісла”, молячись у каплиці Президентського палацу Варшави за польсько-українське взаємопримирення й співпрацю: “Акція “Вісла”, 60-ті роковини якої відзначаємо 2007 р., була в історії сучасної Польщі прикладом несправедливості, яка стала наслідком дій тоталітарної комуністичної влади. У 1947 р. вона довела до депортації з південно-східної Польщі багатьох тисяч польських громадян українського походження, призвела до розпорошення української спільноти Польщі, ставши тим самим черговою ланкою трагічного ланцюга конфліктів”, – написали тоді обидва президенти у спільній заяві.
Президент Качинський не підтримував такі суперечливі почини кресових середовищ, як скривлена однобічністю підходу липнева конференція у 2008 р. про Волинську трагедію 1943 р., хоча нещодавно й засудив рішення Віктора Ющенка про удостоєння Степана Бандери звання Героя України. Водночас Л. Качинський підтримував численні наші заходи, як, наприклад, організований 2008 р. Об’єднанням українців у Польщі Фестиваль української культури в Сопоті, що проходив під почесним патронатом президентів Польщі й України. Одним із елементів відзначення 70-х роковин акції руйнування православних церков на Холмщині та Південному Підляшші була книжка Григорія Купріяновича “1938. Акція руйнування православних церков на Холмщині і Південному Підляшші”, у вступі до якої Президент Л. Качинський написав: “Дивлячись із перспективи ХХІ століття і живучи згідно з сучасною концепцією прав особистості й автономних спільнот та правової держави, ми помічаємо, що в Польщі мали місце події та явища, з приводу яких мусимо висловити свій жаль (…) У 1938 р. не пошановано природного прихистку, яким є кожен Дім Божий. На територіях, мішаних у релігійному та етнічному аспектах, сталися події, які ніколи не повинні були статися”.
Коли разом із В. Ющенком та главами інших держав 2009 р. польський Президент отримував звання Почесного доктора Католицького університету в Люблині, до прибулого з місією проти українського Президента священика Т. Ісаковича-Залеського та його прихильників сказав: “В ім’я солідарності треба вміти пробачати навіть страшні речі. Говорю це особливо до декого з вас, на цій площі, бо не можна йти проти глибокого інтересу нашого народу”, – стверджував тоді. Також минулого року, у вересні, ставлячи в центрі партнерство та стратегічні інтереси, Качинський та Ющенко підписали “дорожню карту” українсько- польських відносин та відкрили пам’ятний знак Голодомору 1932-1933 рр., який встановлено на Православному цвинтарі у Варшаві. Тоді Президент Польщі говорив про сталінський злочин, який мав зламати народ і опір колективізації, а польсько-українську дружбу визнавав потрібною, “щоб ніщо подібне в майбутньому не могло трапитися”.
Хоч Президента Леха Качинського не стало серед живих, однак його слова, жести та дії залишилися, немов своєрідний заповіт у справах польсько-українських відносин – для тих, хто прийде після нього…
“Наше слово” №16, 18 квітня 2010 року {moscomment}
