Пйотр Косьцінський, спеціаліст у східних справах ■ ПОГЛЯДИ ■ №38, 2015-09-20
Закордонні поїздки президента Анджея Дуди і його співробітників показують, що новий президент Польщі серйозно віднісся до своїх слів: «Я не прихильник революцій у закордонній політиці, але будуть коректи, часом глибокі». Звичайно, в Польщі президент не будує самостійно закордонну політику, – це передусім домена уряду і МЗС, – але має великий вплив на неї.
Чи можна сподіватися особливої активності керівника Польської держави на східному напрямку? Що саме так буде, вказує на це його перший візит у Талліні 23 серпня (в річницю пакту Ріббентропа-Молотова). Президент Дуда показав, наскільки важлива для Польщі спільна історія держав Центральної і Східної Європи, а також пам’ять про два тоталітарні режими: гітлеровський і радянський. Але, як зауважував, не йдеться лише про пам’ять, а й про те, які висновки з тих часів ми повинні зробити сьогодні. На світі не буде миру без поваги до міжнародного права. Це однозначно. Не можна нам погоджуватись на випадки ламання цього права, коли порушуються кордони, суверенність і незалежність країн. Так, на жаль, знову діється у Європі.
Президента запросили до Києва
Щоправда, президент Дуда не назвав жодної держави, але всі розуміють, про що йдеться, адже сьогодні основною проблемою для Європи є вражаюче ламання міжнародного права Росією – анексія Криму і підтримка сепаратистів на Донбасі. Позиція щодо України є очевидна.
Не було, однак, зрозуміло, як складуться контакти нового президента Польщі з президентом України Петром Порошенком і з владою в Києві загалом. Україна не знайшлася у списку країн, до яких має скеруватись А. Дуда в перші місяці свого президентства.
Після недавнього візиту президентського міністра Кшиштофа Щерського в Києві (початок вересня) знаємо вже більше. Міністра Щерського приймав і президент П. Порошенко (який передав йому запрошення для Анджея Дуди), і прем’єр-міністр Арсеній Яценюк. Головною темою розмов була ситуація на Донбасі і реформи в Україні, в тому особливо підтримувана Польщею децентралізація (реформа самоврядування).
Раніше польський президент вказував на те, що бажана була б зміна сьогоднішнього формату розмов про Донбас, з т.зв. Нормандського на такий, у якому брали б участь представники США і ЄС, а також зацікавлених сусідів України, в тому Польщі.
П. Порошенко виключив можливість зміни формату (зрештою, напевно не згодилася б на це Росія, яка є учасником розмов). Недавно віце-шеф адміністрації президента України Костянтин Єлісеєв сказав, що «Україна координує своє становище з польською стороною» і що у вересні буде обговорена можливість приєднання Варшави до розмов про вреґулювання ситуації на Донбасі. Натомість, К. Щерський ще перед виїздом до Києва підкреслив, «що Польща не має заміру вписуватися до Нормандського формату, бо не цього стосувалися пропозиції президента Дуди. Зрештою, незалежно від бажання Варшави чи Києва до модифікації чи створення якоїсь нової формули, потрібна згода багатьох сторін, насамперед всіх учасників діалогу, що вівся в Мінську. Важлива теж прямо виражена воля Києва тісної співпраці з Польщею при розв’язанні конфлікту в Донбасі.
Активність Польщі
Зрештою, така воля була і раніше, в особливо драматичному для України періоді, коли триває війна на сході країни, відбувалась нормальна співпраця. Однак появилися голоси, що деякі українські політики не занадто зацікавлені активною участю Польщі у справі війни на Донбасі, що вони не дуже звертають увагу на Польщу, бо остання є і буде прихильна Україні. Адже незалежність нашого східного сусіда і його зближення з Євросоюзом лежить в інтересі Польщі, а тому не треба старатися про польську підтримку.
Слова президента Порошенка, його співпрацівників та прем’єр-міністра Яценюка, особливо ті, які прозвучали під час візиту Щерського, а також ті, які президент Порошенко cказав недавно під час свого візиту у Варшаві, свідчать про те, що є інакше – Україні залежить на Польщі. І не лише на добрій співпраці, а й на діяльності, для Києва найважчій. У практичному вимірі можна сподіватися реконструкції встановлених уже давно різноманітних структур польсько-української співпраці, наприклад, консультаційного комітету президентів двох країн. Так, щоб зустрічі керівників держав були доповнені діяльністю на всіх щаблях.
Адже війна на сході України і реформи не вичерпують усіх тем для співпраці. Ми – сусіди, а це означає різні проблеми, наприклад, необхідність удосконалення прикордонної інфраструктури (в тому добудови бракуючих 35 км залізничної колії, щоб польські потяги могли їздити з Перемишля до Львова без зміни кіл), чи заспокоєння потреб національних меншин – української в Польщі, а польської в Україні.
Справа історії
Існує ще одна проблема, якої не підносять офіціально представники польської влади, але функціонує в публічній дебаті про польсько-українські стосунки, особливо з польської сторони. Йдеться, звичайно, про історичні питання, насамперед закон про угруповання, що боролися за волю і незалежність України, та окреслення в ній, що такою формацією була УПА. В Польщі УПА асоціюється майже виключно з Волинською трагедією і «ґероїзація» всіх без винятку її членів була прийнята дуже неґативно. Аналіз українських медіа і висказування політиків з цієї країни показує, що наші партнери не дуже розуміють, про що йдеться полякам, і дошукуються часом діяльності якоїсь «російської руки».
На жаль, створюється враження, що діалог у справі польсько-української історії точиться якось внутрішньо, окремо в Польщі та окремо в Україні. Звичайно, буває, що зустрічаються історики, є контакти Інститутів національної пам’яті. Це все, однак, замало, щоб справа УПА і Волині перестала нас ділити. «Замітання її під килим» ні в чому не допоможе, бо цього попросту не вдасться зробити.
Можна лише мати надію, що контакти між президентами Дудою і Порошенком, а також прем’єр-міністрами та урядами обох країн допоможуть знайти хорошу формулу історичного діалогу. Так, щоб українська сторона зрозуміла польські жалі і претензії (в тому жаль і смуток родин жертв Волині), а польська сторона зрозуміла, чим була УПА в різних історичних періодах її існування, і яке має значення для історії України той її момент, яким була партизанська боротьба з совєтами до 50-х років ХХ ст.
Це, з певністю, допоможе у вирішенні проблем нашої співпраці, не говорячи вже про те, що ускладнює працю багатьом інтернетним тролям, які намагаються використати трагедію з-поперед багатьох років для біжучих політичних потреб. ■
