Ярослав Присташ ■ КУЛЬТУРА ■ №51, 2015-12-19
У Варшаві польський ПЕН-клуб, ініціатором якого був Стефан Жеромський, відзначив своє 90-ліття. У Королівському замку 7 грудня з цієї нагоди нагороджено заслужених перекладачів, серед яких був львів’янин Андрій Павлишин. Це друга премія для українця. Її 1946 р. отримав Максим Рильський за чудовий переклад «Пана Тадеуша» Адама Міцкевича.
Андрій Павлишин (нар. 1964 р.) є перекладачем, громадським діячем, журналістом, істориком. Він родом з Лемківщини, відомий як співзасновник книжкового ярмарку «Форум видавців у Львові». Був головним редактором «Львівської газети» і вебсайту «Західної аналітичної групи» (www.zgroup.com.ua), редактором культорологічного часопису «Ї», телеведучим програми «Політична шахівниця» (телебачення «Львів»). Був головою української правозахисної групи «Міжнародна амністія». Від Польщі отримав стипендію на перекладацький проект у цій країні з програми «Ґауде Полонія» (2007 р.) і перебував 2011 р. на стипендії Інституту книжки у Кракові. А. Павлишин – автор сценарію та ведучий 4-серійного документального фільму «Волинь: Знак біди» (УТ-1, 2003).
Його переклади стосуються польсько-української історії: «Україна і Польща між минулим і майбутнім» (1991), переклав статті про Акцію «Вісла», концтабір Явожно: Євгена Місила, Тадеуша Ольшанського, Володимира Мокрого; книжки «Від Волинської різанини до операції „Вісла”» Ґжеґожа Мотики, а також статті з «волинського числа» часопису «Ї» за 2003 і 2013 р. Викладав на Українському католицькому університеті.
З художньої літератури українізував такі твори: Єжи Фіцовський, «Регіони великої єресі», Александер Фредро «Сім мішків гречаної вовни» (поль. «Trzy po trzy»), Йоанна Ольчак-Ронікер «Корчак. Сторінками біографії», Чеслав Мілош «Велике князівство літератури», Збіґнев Герберт «Натюрморт із вудилом», «Лабіринт біля моря», «Варвар у саду», Бруно Шульц «Санаторій під клепсидрою», Мануеля Ґретковська «Метафізичне кабаре», «Пристрасний коханець» («Namiętnik»), Генрик Ґринберґ «Дрогобич, Дрогобич», Станіслав-Єжи Лец «Незачесані думки», Тадеуш Доленґа-Мостович «Кар’єра Никодима Дизми», дві повісті Альфреда Шклярського про пригоди Томека та інші; з літератури факту й публіцистики: Яцек Куронь «Поляки та українці: важкий діалог», Лешек Бальцерович «Свобода і розвиток. Економія вільного ринку», Адам Міхник «У пошуках свободи»; статті й ескізи: Олі Гнатюк, Юліяна Стрийковського, Стефана Хвіна, Лешека Колаковського, Анджея Стасюка, Віслави Шимборської та ряд інших.
Крім А. Павлишина, премію отримав білоруський поет Андрей Хаданович за переклади сучасної польської поезії (Ґалчинський, Мілош, Герберт та інші). На урочистій події А. Хаданович заспівав пісню Яцека Качмарського «Мури» у своєму перекладі. Премію отримала також німкеня Ренате Шміґдаль, котра переклала зокрема твори Хвіна, Стасюка, Денеля.
В урочистості взяли участь польський міністр культури Пйотр Ґлінський, президент Варшави Ганна Ґронкевич-Вальц, посол України Андрій Дещиця, голови ряду ПЕН-клубів, серед них голова Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу Микола Рябчук.
ПЕН (англійська абревіатура слів «поети», «есеїсти», «новелісти», але також перо («pen») – міжнародна організація письменників різних національностей і переконань, заснована 1921 р. англійськими письменниками Кетрін Еми Довсон-Скот і Джоном Ґолсуорсі, який став першим президентом клубу. Метою товариства є культурне зближення народів і підтримка вільного обміну творчістю. Воно виступає проти національних, класових, расових антагонізмів, а також проти диктатури і цензури. Міжнародний ПЕН-клуб складається зі 144 автономних національних ПЕН-центрів у 101 країні. Українському ПЕН-клубові цього року виповнюється 25 років. Першим його головою був Мирослав Маринович. ■
