Для українців у світі, які знають вагу слова “Павлокома”, одним із найбільш споріднених із ним є ім’я Діонізія Радоня. На жаль, 21 червня цей зв’язок розірвала смерть Д. Радоня в ряшівській лікарні. Похорон цієї надзвичайної людини відбувся в його рідному селі, за римо-католицьким обрядом, у суботу 23 червня. Покійний спочив на новому цвинтарі, проте його життя присутні українці пов’язують зі старим – греко-католицьким, напроти якого Радонь прожив усе своє 80-річне життя.

Д. Радонь народжувався і вмирав не так, як звичайні люди. Народився 1934 р., умирав разом зі своїм селом, яке нищили польські вояки в березні 1945 р. Йому вдалося пережити смерть Павлокоми, – але протягом багатьох років він жив приховано, на межі життя і смерті, зберігаючи в пам’яті трагічні образи. Це він 1995 р. вперше промовив слова правди про те, що бачив і пережив. Тоді народився заново. І почав жити всім своїм єством, незважаючи на те, що, можливо, адепти іншої правди не раділи його життям у власній істині – про матір, рідню, сусідів. Отож життєвий рахунок Радоня був такий: 11 років дитинства, 17 років старості. А решта – це півстоліття життя в підпіллі у власному селі та в підпіллі власного “я”, власної пам’яті. Він вистояв 53 роки, хоч ми не знали, що він живе та береже своє життя, щоб розказати живим правду.
В останню путь покійного супроводжувала сім’я, односельчани, а також українці з Перемишля під проводом о. Євгена Поповича та о. Мирона Михайлишина.

“Наше слово” №28, 7 липня 2012 року {moscomment}