Анастасія Канарська ■ ІСТОРІЯ ■ №11, 2015-03-15
Герої книжки не дожили до цієї презентації, до якої отець-доктор Богдан Прах ішов довгі 20 років, віддано служачи своїм парафіянам, навчаючи семінаристів, будуючи світ Українського католицького університету у Львові. Саме в одній з новобудов УКУ відбулася презентація 2-томного видання «Духовенство Перемиської єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини». В ошатній модерній світлиці зібралися різні покоління людей. Не було багато представників духівництва, ні безмежної кількості представників влади і преси. Все дуже скромно й аскетично.
Власне ця перша велика презентація монографії ректора Українського католицького університету о. Б. Праха співпала в часі зі святкуванням 7-річчя заснування Львівської бізнес-школи УКУ, яке відбувалося більш помпезно. Та попереду анонсувалися також інші заходи з популяризації двотомника, зокрема у середовищі товариств «Надсяння» і «Лемківщина». Модерував презентацію історик Олег Турій, один з наукових редакторів видання. Зі вступним словом виступив президент УКУ, владика Борис Ґудзяк. Вітаючи всіх присутніх, він, зокрема, щиросердечно привітав отця-доктора Б. Праха з виходом такої титанічної праці, яка повертає нам імена тисячі людей, котрі віддано служили Українській греко-католицькій церкві та українському народові. Як зазначив владика, «це – не статистика, це – люди». Він сказав: «Проблема в тому, що для багатьох вони залишаються анонімними, або абстрактними. Великий здобуток цієї книжки в тому, що портрети тої тисячі людей малюються виразними штрихами. Чітко, строго, логічно. І постають постаті, які давно відійшли, які вважалися забутими. Постають вони перед нами у час, коли ми потребуємо людини, коли ми потребуємо розуміння своєї історії. Наша Церква є Церквою мучеників, Церквою свідків. Такий монументальний твір, який з’являється в цей час, є надзвичайно важливим».
Саме особливість і велика цінність двотомника «Духовенство Перемиської єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини» полягає в тому, що видання показує історію не як холодний документ, а викристалізовує з неї портрети особистостей, які її творили. Попри науковий аскетичний стиль, ми бачимо їхні теплі очі, відчуваємо, який міцний фундамент віри, освіченості й вірності найвищим ідеалам ми маємо завдяки цим людям. Гортаючи книжку, хтось буде шукати знайомі обличчя та прізвища, а хтось вдивлятиметься в ці старі світлини і надихатиметься історіями цих людей, адже, як наголошував владика Б. Ґудзяк, «у час „Nescafe”, коли порошок і кип’яток дають відразу задоволення, у час блоґів, які мають бути короткими, бо ми не можемо присвятити багато уваги якійсь справі, у такий час поява двотомника, який вимагав 20 років клопіткої праці – роботи в архівах, спілкування з родинами, збирання свідчень, звіряння їх з документами, пошуку фотографій, складання мозаїки цілої єпархії, віддзеркалюючи багатогранне життя Церкви, суспільства, – для нашої науки така довготривала, систематична, не екзальтована праця є заохотою іншим дослідникам працювати, звіряти, зв’язувати, зшивати ту тканину, яка була розірвана».
Перший том є джерелом біографічних нарисів, датованих 1939–1989 роками, які не систематизовані згідно з алфавітом, а погруповані відповідно до історичних фактів, періодів, починаючи з осіб, які були заарештовані та загинули під час першої радянської окупації з вересня 1939 до червня 1941 року. Перед нами постають понад дев’ятсот священнослужителів та семінаристів. Другий том складається з документів і матеріа лів 1939–1950 ро-
ків, коли Українська греко-католицька церква переживала воєнне лихоліття, радянські, німецькі та польські репресії, насильну ліквідацію, ув’язнення, заслання та депортації духівництва і віруючих. Сам автор на презентації сказав: «Для нас було важливим, щоб поставити такий пам’ятник нашим попередникам. Світ не починається і ніколи не починався від нас. Нам було дуже сумно, коли наші парафіяни згадували наших попередників, про яких ми нічого не знали. Для нас було дуже важливим відтворити нашу історію, щоб передати наступним поколінням правду про нашу Церкву. Але, як ви знаєте, все було знищене. Перемиська єпархія, кордони якої були по Жовківський район, Дрогобицький, ціла Сокальщина, Турківщина… Це все колись була Перемиська єпархія. Я вже не говорю про ті терени, які залишилися на території сьогоднішньої Польщі. Були єпископи в Перемишлі, була духовна семінарія. Було життя. Були великі творці культури, такі, як отець Михайло Вербицький, що похований на території сьогоднішньої Польщі, який народився на території сьогоднішньої Польщі. Нашим головним завданням було знайти свідчення, архівні документи і працювати науково, згідно з найвищими стандартами». ■
