Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ №50, 2016-12-11
На цьогорічному XXV «Ярмарку історичної книги» у Варшаві, який відбувся 24–27 листопада, вперше був «Салон української книжки», на якому презентувалися українські видавці. Сьогодні в Україні українські видання витісняють з ринку російськомовну літературу.
Дванадцять видавців
Цього року любителі історичної літератури могли побачити 130 стендів. Такої кількості видавців на варшавському «ярмарку» ще не було ніколи. Новинкою XXV «Ярмарку історичних книжок» була присутність дванадцяти видавців з України. Саме для них організовано перший «Салон української книжки».
Cеред супровідних заходів української частини «ярмарку» були польсько-українські дискусії і конференції, зокрема про імперіалістичну політику Російської Федерації.
Відбувся також показ документального фільму про Українську галицьку армію і презентація книжки американського військового кореспондента Сергія Лойка «Аеропорт» (польське видання «Lotnisko»), в основу якої покладено події оборони українськими військовослужбовцями та добровольцями донецького аеропорту.
Видавання при нагоді подій
З досвіду перебування на варшавському книжковому ярмарку, який проходив у травні, мушу сказати, що ми сподівалися трохи жвавішого зацікавлення. Щиро кажучи, ми думали, що люди будуть більше цікавитись українською книжкою. Можливо, у нас замало польськомовних видань, – говорить Андрій Мокроусов, директор і відповідальний редактор видавництва «Критика» з Києва.
Видавництво існує вже сімнадцять років і щороку друкує кількадесят книжок. Польською мовою видало три книжки. Тепер «Критика» працює над тим, щоб на польський ринок видати дві позиції – «Український інтегральний націоналізм» Олександра Зайцева і монографію Катерини Диси «Історія з відьмами».
Видавництва зацікавлені, щоб такі книжки з’являлися. Однак найбільш популярною в Польщі є в основному художня українська література, зокрема переклади Андруховича і Жадана.
У Польщі видано кілька позицій тих авторів, – ділиться спостереженнями А. Мокроусов, за словами якого, сьогодні більше перекладається польської літератури в Україні, ніж українських видань у Польщі.
Сьогодні в Польщі навіть видання про найновіші події в Україні – революція на Майдані, анексія Криму і війна на сході України не дуже популярні для перекладів у Польщі. Звичайно, на це впливає факт, що в Польщі, починаючи від 2014 р., з’явилося більше як десять позицій, які розповідають про останні події в Україні.
Напевно польську аудиторію могли б зацікавити книжки про Волинську трагедію сорокових років. Але, за оцінкою А. Мокроусова, в Україні небагато «серйозних» книжок на цю тему.
– Не думаю, щоб удалося зібрати настільки якісний матеріал про Волинь, щоб випустити хоча б дві збірки статей, не згадуючи вже про монографію, – говорить директор видавництва «Критика». – Звичайно, щось у нас все ж видається, але здебільшого це праці «фольк-істориків» з української правиці, і ці роботи не вартісні.
Виявляється, що саме видання про Волинь чи постать Степана Бандеру на «Ярмарку історичних книжок» мали дуже велике зацікавлення, а деякі польські видавництва саме такими титулами приваблювали читачів до своїх стендів.
– Видавати історичну книжку треба тоді, коли є на це попит. Найкраще при нагоді якихось подій або виходу історичного фільму, – говорить Збіґнев Червінський, голова польського видавництв «Беллона» та «Світ книжки».
Саме так було з книжками про Волинь. Цього року після визнання Сеймом Польщі Волинської трагедії геноцидом та виходу в прокат фільму «Волинь» Войцеха Смажовського на польському ринку з’явилося кілька видань про ці події. Такі ситуації – найкраща промоція для видання книжок, – додав З. Червінський.
Мільйон книжок
Стан книжкового ринку в Україні 2013 р. оцінювали як «плачевний», а систему книгорозповсюдження – зруйнованою. Сьогодні може нема таких жорстоких оцінок, але схоже, як у Польщі, рівень продажу і паралельно до цього кількість видаваних книжок у паперовому варіанті постійно зменшується. Однією з причин, як зазначає Василь Кметь, директор Наукової бібліотеки Львівського університету ім. І. Франка, є те, що видавці не встигають за вимогами читача.
Видавці не встигають за тим, чого очікує споживач, – вважає В. Кметь, за словами якого бракує авторів, які б писали цікаво на історичні теми. На його думку, порятунком для ринку історичних книжок є автори з діаспори та українські історики, які завдяки різним програмам працювали за кордоном.
Водночас на те, що з року на рік кількісні показники зменшуються, впливає факт збільшення ринку електронних форматів. Сьогодні електронними версіями видань користуються переважно студенти. Кількість електронних видань постійно зростає.
Порівнюючи з 2013 р., змінилася також ситуація українськомовних видань. Проте у питанні таких видань можна сказати, що після Майдану український книжковий ринок переживає відродження. У березні 2014 р. 80% усіх книжок, які продавалися в Україні (приблизно 47 млн. примірників) – це буда російськомовна література. Революція на Майдані та аґресія Росії в Криму і на Донбасі змінила ці пропорції.
– Стався «землетрус», – оцінює ситуацію Олександр Красовицький, директор харківського видавництва «Фоліо». – Зараз читачі шукають переважно українськомовну літературу, якої досі у нас не було.
Звичайно, для багатьох людей в Україні читати сьогодні російськомовну літературу, яку видають російські видавці, – це підтримка ворога. Треба теж сказати, що російськомовні видання досі обминали деякі періоди української історії, зокрема події XVI–XVII ст. та початок ХХ ст.
– Ми, видавці, зараз мусимо заповнити цю порожнечу, бо люди хочуть знати історію, про яку досі не говорилося, – заявляє видавець, на думку якого 2017 р. кількість виданих історичних книжок перевищить мільйон примірників (удвічі більше, ніж 2016 р.)
Нині більшість історичної літератури, яка видається в Україні, має популярний і науковий характер. Фахові історичні видання – це 5–7% усіх книжок, що продаються. У Польщі – це рівень 3–4%. Здається, що в Україні трохи краще. Але насправді, як зазначає Андрій Павлишин, перекладач польської літератури, в Україні треба багато надолужити.
– Після Майдану ми на такому етапі, як Польща була 1989 року. Мусимо писати про історію те, про що досі не писалося. Є багато праці, – вважає перекладач. ■
