Григорій Сподарик ■ ГРОМАДА ■ №9, 2013-03-03
Уже понад рік в Україні в польських консульських округах діють приватні візові центри, які за оплату (приблизно 20 євро) допомагають в отриманні візи. Без додаткової оплати за посередництво надалі можна отримати візу в консульстві, але це – варіант для вузької групи громадян. Голова Українського товариства (УТ) Григорій Купріянович вважає, що така візова процедура вимагає зміни й урахування потреб української нацменшини в Польщі.
Платні послуги центрів мали доповнювати дотеперішню візову процедуру, але разом з тим не перекривати можливості подання документів безпосередньо в консульстві, отже й уможливити заощадження на додаткових коштах. Проте, як відзначає
Г. Купріянович у листі до міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського, на практиці громадян України позбавлено такого вибору. У цитованому Г. Купріяновичем листі-відповіді на його звернення до Генерального консульства Польщі в Луцьку прямо говориться про те, що через візові центри має проходити 80–90% заяв на візи і відповідно лише для 10–20% «спеціальних» заявників має бути збережена можливість залагоджування формальності безпосередньо в консульстві.
До спеціальної категорії громадян зараховують, зокрема, членів польської діаспори, людей, які просять репатріаційні візи, та їхні сім’ї, власники карти поляка, осіб, які «користаються принципом куртуазності» тощо: «Не передбачається винятків із цих правил і змін у прийнятих пропорціях», – написала радник консульства в Луцьку Беата Бживчи. В цьому контексті Г. Купріянович, згадуючи підписану минулого року ноту між Польщею та Україною про скасування оплат за польські державні візи для громадян України, у своєму листі до Р. Сікорського відзначає: «Нелогічною здається ситуація, коли формально візи – безплатні, але на практиці більшість осіб навіть не має можливості просити такі візи в польських консульських установах. У дійсності це означає також, що до бюджету Речі Посполитої кошти за візи не надходять, натомість з погляду громадян України ці візи є платними». Купріянович цінує факт, що Польща подбала про те, щоб представники її діаспори в Україні могли користуватися привілеями в подачі заяв на візу, бо це «очевидне шанування прав національної меншини до зв’язків з державою походження». Проте за аналогією, в його оцінці, слід було б ураховувати потреби нацменшин у Польщі. Тому голова УТ пропонує розширити коло тих, хто не мусить оплачувати послуг візового центру, на дві чергові категорії: особи, яких запрошують організації національних та етнічних меншин у Польщі з метою участі в культурних заходах цих меншин та особи і їхні нащадки, які народилися або жили в Польщі й були депортовані до СРСР у 1944–46 роки: «Брак чіткості й послідовності у функціонуванні системи візових центрів погано впливає на сприйняття Польщі громадянами України, непотрібно псує відносини між двома народами та державами», – відзначає Г. Купріянович, звертаючись до міністра Сікорського з проханням про встановлення системних рішень, які би в питанні віз ураховували потреби українців у Польщі та людей, депортованих звідси майже 70 років тому. В останньому випадку вирішення питання важливе й тому, що це люди немолодого віку, які лише з демократичними змінами в Польщі отримали можливість відвідати рідні села, могили, церкви чи брати участь у заходах української нацменшини в Польщі. Сучасні візові бар’єри, як оцінює Г. Купріянович, можуть знов припинити відновлені зв’язки.
Голова УТ з проханням про вирішення згадуваних проблем звернувся також до Міхала Боні – міністра адміністрації та цифризації, до відповідального в цьому відомстві за справи меншин міністра Влодзимежа Карпінського, до голови сеймової комісії нацменшин Мирона Сича і Ґжеґожа Схетини, який очолює сеймову комісію закордонних справ. У листі до виконувача обов’язків генерального консула Польщі в Луцьку Кшиштофа Свенцицького, критично оцінюючи теперішню візову систему, Г. Купріянович просить, щоб у її рамках застосувати прихильний підхід до заяв, які складають запрошені Українським товариством особи до участі в заходах на території люблинського реґіону: «Сподіваюсь, що стане можливим зарахування цих людей – до часу зміни чинних процедур – до категорії тих, що „користуються принципом куртуазності”», – написано в документі до польського консула.
Важко передбачити, якою буде реакція польських державних органів, проте з ряду повідомлень мас-медіа відомо, що польське МЗС позитивно оцінює систему візових центрів. Вона, в оцінці відомства, дозволила видавати більшу кількість віз, зменшила кошти функціонування дипломатичних установ тощо. Проте проблеми в цьому механізмі існують – і це видно не лише на основі офіційних звернень Г. Купріяновича. Партнер нашого тижневика, видання українських міґрантів у Польщі «Наш вибір» у статті про візові центри перераховувало основні претензії до цих установ з боку громадян України. Створення штучних черг, вимагання іншого набору документів на один і той же тип візи чи пропонування за додаткову платню «просунути» заявника в черзі – це лише деякі закиди тих, кому особисто доводилося користуватись послугами згадуваних центрів. Зрештою, неґативні сиґнали отримує також польське МЗС. На створену відомством електронну адресу для повідомлень у можливих проявах корупції (antykorupcja@msz.gov.pl) надійшов ряд скарг на систему «е-konsulat», яка в теорії мала полегшити процес реєстрації до консула та візових центрів, проте вона, хоч би з огляду на «гакерські» атаки, насправді не виконує своєї функції.
Г. Купріянович так прокоментував справу, з якою звернувся до польських державних органів: «Маємо тут кілька проблемних питань. Перше – це те, що сам спосіб реалізації Польщею ідеї візових центрів (за офіційною термінологією „зовнішніх послугодавців”) не відповідає деклараціям польської держави щодо принципів надавання віз громадянам України, а що важливіше – відбувається, мабуть, з порушенням європейського законодавства. Варто наголосити, що візові проблеми безпосередньо стосуються також української національної меншини в Польщі, для якої така візова практика Республіки Польщі певною мірою обмежує можливості підтримування зв’язків з Україною, хоч це ґарантує нам законодавство».
Довершенням «куртуазності» з боку державної влади в Польщі у відношенні до громадян України напевно була б ліквідація віз, проте поки процес дозрівання до цієї зручної для всіх ситуації триває, то, може, дійсно варто було б спробувати виправити наявну сьогодні модель? ■
