Богдан Гук ■ ПОДІЇ ■ №16, 2015-04-19
Вивчивши умови руху, а також інфраструктуру пропускних пунктів на українсько-польському кордоні від Коростенка-Смільниці до Шегинь-Медики, посол України в Польщі Андрій Богданович Дещиця 30 березня прибув до Перемишля. Тут він зустрівся з митрополитом Української греко-католицької церкви Іваном Мартиняком, мером міста Робертом Хомою і ректором Державної вищої східноєвропейської школи Кшиштофом Кнапіком. Увечері цього ж дня гість відвідав Народний дім.
Початок зустрічі був «солодкий»: Марія Туцька, голова Перемиського відділу ОУП, вручила послу Дещиці слоїк меду, «щоб його праця була солодшою від життя українців у Перемишлі». Про організаційні можливості і здобутки українства над Сяном розповів послові України і присутнім на зустрічі Андрій Комар, голова Громадського комітету відбудови Народного дому. «Грандіозна робота», – так прокоментував посол почуте і подякував українцям Перемишля за допомогу Україні під час Майдану і російської аґресії.
Посол Дещиця розповів про працю Посольства України в Польщі та українсько-польські відносини. Він констатував «велике розуміння польськими офіційними чинниками тієї ситуації, у якій знаходиться нині Україна». Про відносини на лінії посольство – українці в Польщі говорив мало, проте перемишляни в ході дискусії поставили йому чимало запитань. На моє питання про те, чи у своїй праці він зустрічається з польською позицією на зразок: «допомога Польщі взамін за т.зв. історичну правду про Волинь», посол відповів, що такого настрою чи практики не зустрів. Проте питання історичного минулого таки відчувається. Правда, після виступу президента Петра Порошенка в Сеймі РП ситуація стала легшою, однак однією з можливих пропозицій є наступне «вибачення українців», а дехто навіть пропонує спільну декларацію парламентів. Сам посол обговорює зі священиками поширення декларації з 2013 р. Греко-католицької та Римо-католицької церков України та Польщі на Українську православну церкву Київського патріархату. Тут він зазначив, що «сумнівається, щоб Польська православна церква її підтримала». Українська сторона запропонувала проведення спільних заходів щодо вшанування пам’яті польських жертв на Волині та серед українців у Польщі. «Потрібно також більше інформації в українському суспільстві про трагедію поляків. Таку інформацію мав би поширювати Український інститут національної пам’яті», – додав посол, відзначивши заразом активність Святослава Шеремети – секретаря Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій. «Крім цього, українське питання найближчим часом буде використовуватися в рамках президентської, а невдовзі також парламентської виборчої кампанії. Від виборчої риторики більш небезпечне те, що історичну пам’ять поляків використовують російські спецслужби. А те, що представники Союзу демократичної лівиці це роблять, підтверджує факт, що вони мають історичні добрі контакти з Росією, що є небезпечним, бо це буде використовуватися і після кампанії», – висловив свою думку А. Дещиця.
Відтак Андрій Комар попросив представити місце посольства і консульств України в історичній політиці щодо Польщі. Гість відповів, що мав би існувати постійний історичний діалог наукових установ, медіа, суспільства. «Важливо не боятися цієї дискусії і, як буде треба, щиро визнавати свої помилки, завдяки чому легше переконувати партнерів». Посол признав, що раніше позиція Посольства України в Польщі з питань історичної політики не була активною, оскільки тут активною не була сама держава. На сьогодні ситуація змінилася. Важлива роль посольства в тому, щоб сприяти налагодженню співпраці між українським та польським Інститутами національної пам’яті, бо ж історики мають відіграти важливу роль у процесі історичного примирення.
М. Туцька, яку підтримав історик Олександр Колянчук, звернула увагу на потребу невідкладної допомоги України у сфері опіки над українськими цвинтарями. Досі було так: щоб добитися присутності військового оркестру під час щорічного походу на Український воєнний цвинтар у Пикуличах, доводилося писати листа до президента України. Невже військовий аташе посольства не міг би змінити цієї ситуації? Тут гість обіцяв відразу переговорити з аташе, оскільки проблем у цій сфері не повинно бути. Він додав, наче пояснюючи причини занедбання, що, на жаль, в українських посольствах були раніше і такі аташе, які вважали Симона Петлюру зрадником.
Про найновішу – ясно, що прикру – подію, пов’язану з історичною пам’яттю, розповів Степан Боднар. Отож, біля воріт згаданого цвинтаря в Пикуличах з’явилася недавно польськомовна таблиця, на якій написано, що українські походи міжвоєнного періоду були проявом антипольськості та українського націоналізму, а також співпраці з гітлерівцями. Тимчасом, ОУП два роки зверталося до відповідних установ з проханням прикріплення там дошки з ретельною історичною інформацією. От і появляється таблиця, причому про консультації з українською стороною не було й мови. Павло Стрілка, голова Спілки українців-політв’язнів та репресованих, передав послу документи, які спілка відправила 30 березня в Раду охорони пам’яті боротьби і мучеництва з метою отримати дозвіл на встановлення пропам’ятного хреста на партизанській могилі у Волі-Володзькій.
Посол України звертав увагу на потребу дальших глибоких реформ в армії та у сфері інформаційної політики, оскільки спершу Олександр Стець указав на потребу надавати громадянство України воякам-іноземцям, потім Андрій Чорний скритикував пам’ятник радянського прикордонника на території української частини в Шегинях, а Юліян Бак говорив про доцільність боротьби з песимізмом в українському суспільстві. П. Стрілка наголосив на труднощі при перетині кордону навіть під час постачання допомоги воюючій Україні. А. Комар вказав на потребу допомогти у проведенні фестивалю української культури. Появилося також питання українських студентів, які навчаються в Польщі, зокрема тих у Перемишлі, щодо яких ведеться попереднє розслідування за те, що їх торік сфотографували в маркеті «Сянова» з червоно-чорним прапором. У Польщі чи не вперше має місце суд над таким прапором. Його-бо вважають бандерівським і фашистським, а це ставить на порядок денний питання про те, чи можна притягати до судової відповідальності кожну людину, так само громадянина Польщі, якому хтось «припише» червоно-чорний прапор як бандерівський фашизм.
Посол України відповів, що він підняв питання українських студентів на рівні секретаріату Президента, Міністерства закордонних справ та уряду Польщі. Водночас розмовляв про них з керівництвом Перемишля та ректором місцевої ДВСШ. «Я отримав запевнення від ректора, що справа буде закрита, студенти там далі навчатимуться. Ця справа максимально розкручена з політичних причин, але вона, я переконаний, далі не буде розвиватися, а якщо буде, то це змінить мою тональність», – запевнив А. Дещиця. ■
