Григорій Сподарик, Павло Лоза ■ ПОГЛЯДИ ■ №46, 2014-11-16
Пошук компромісних розв’язок та діалог становить головний виклик для майбутнього співробітництва Об’єднання українців у Польщі (ОУП) з Греко-католицькою і Православною церквами. Водночас, саме порозуміння між згаданими структурами приносить багато користі як в організаційному, так і в духовному житті української громади в Польщі.
У цьому погодилися учасники дискусії про співпрацю ОУП з Цервами, яка проходила в рамках VII З’їзду ОУП. У дискусії взяли участь голова гуртка ОУП в Білому Борі Володимир Філь, директор української школи в Бартошицях Любомира Тхір, православні священики – о. Мирослав Левчак та о. Мар’ян Бендза, парох василіанської церкви (УГКЦ) у Варшаві о. Петро Кушка та в ролі ведучого – проф. Роман Дрозд (усі на фото зліва направо).
Модельною для цих відносин названо ситуацію в с. Мокрому на Сяніччині. Там вірні двох Церков і нерідко представники ОУП не лише спільно відзначають історичні та релігійні свята, але завдяки їх об’єднаним зусиллям вдалося також зберегти від ліквідації місцеву українську школу. Не бракує й інших позитивних прикладів, у тому числі у Варшаві. На місцевому православному кладовищі в районі Воля спільно відзначають День злуки та вшановують жертви Голодомору. Завдяки співпраці у столиці отців васліан та ОУП вдалося організувати спільне навчання для дітей української нацменшини і громадян України, а в останні місяці проводити збірки допомоги потерпілим в Україні. Громадсько-церковне співробітництво довело також до того, що минулого року у столичній василіанській церкві парафіяни молилися за польсько-українське примирення, з участю у молитві, зокрема, глави УГКЦ блаженнійшого Святослава Шевчука. З участю представників двох Церков проходили також у Перемишлі, організовані ОУП головні урочистості, присвячені 65-им роковинам Акції «Вісла». Загальний висновок такий: активність у церковному та громадському житті найчастіше проявляють одні і ті самі люди. З іншого боку, головна духовна місія Церкви дуже часто безпосередньо переплітається з суспільним простором. Так буває, наприклад, тоді, коли в українських школах відбуваються релігійні конкурси та зустрічі, або в церквах організовують культурні заходи. Спільною метою напевно є і боротьба з асиміляцією, видавничі питання чи згадувані уже заходи задля польсько-українського примирення.
А де є проблеми? У рамках дискусії говорилося, зокрема, про спроби втручання світських осіб у духовні питання Церкви чи, з другого боку, закритість Церкви на громадсько-національні справи. На практиці часом буває так, що сторони не можуть розраховувати на свою підтримку. Деколи проблемою є багатство ініціатив, де практично паралельно відбуваються світські та церковні заходи, зокрема, керовані до дітей та молоді. Отець М. Левчак, доцінюючи церковно-громадське співробітництво у реґіонах, наголошував на потребі тісніших зв’язків на центральному рівні, зокрема, між блаженнійшим митрополитом Савою і керівництвом ОУП. З іншого боку, в оцінці деяких делеґатів, Православна церква у Польщі могла б робити значно більше задля збереження національнї ідентичності українців, навіть за таких умов, що вони мусять охоплювати діяльністю представників різних національностей.
У свою чергу, представник УГКЦ о. Стефан Батрух, який не міг взяти участі в дискусії, в надісланому листі відзначав: «Деколи Об’єднання виявляє зацікавленість у співпраці, але не для того, щоб підтримувати ініціативи Церкви, які спрямовані на активізацію релігійних практик, а лише в необхідності формування національної свідомості та збереження національної тотожності». З’їздівські голоси показали, що якраз таке твердження обґрунтовувалось би і в такій ситуації, коли б місцями замінити структури і предмет зауважень. Однак учасники дискусії погодилися з тим, що коли важливим має бути інтерес спільнот чи окремої людини, то громадськоцерковне співробітництво залишається просто необхідним. Водночас якість цього партнерства перш за все залежить від діалогу і компромісів: «Якщо ми будемо для себе чужими, нічого з цього не вийде. Треба нам служити Богові та народу і навпаки – служачи народові, ми будемо служили Богу. Співпрацюймо!» – закликав о. Мар’ян Бендза. В подібному дусі висловлювався й о. Петро Кушка. В його оцінці, при висловлюванні своїх думок та очікувань кожна сторона повинна також проявляти бажання слухати другу зі зрозумінням та зичливістю: «Церква та ОУП мають служити людям найкраще як вміють. Можемо покращити співпрацю на різних площинах, спираючись на взаємний досвід і підтримку, але мусить бути добра воля і бажання спільно творити добро», – наголошував о. П. Кушка.
Ще на один важливий фактор уже в ході дискусії звернув увагу голова Щецинського відділу ОУП Іван Сирник. На його думку, має значення також рівень діалогу між двома Церквами, оскільки багато українців у Польщі саме звідси бере приклад для взаємних відносин. «Ділення громади на церковних і громадських діячів доведе до того, що нас не буде ні тут, ні там», – відзначав І. Сирник.
Минулих та актуальних прикладів корисної громадсько-церковної співпраці не бракує. Декларації, озвучені сторонами на з’їзді, показують, що за певних умов цей стан можна в майбутньому зберегти й укріпити. Як завжди у цього роду випадках, це дійсність перевірятиме слова і дії. ■
