Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №50, 2015-12-13
25-ліття Об’єднання українців у Польщі
Причини виникнення організації, її головні функції та виклики майбутнього – це головні теми чергової конференції з нагоди 25-ліття Об’єднання українців у Польщі (ОУП), яка наприкінці листопада відбулася у Варшаві.
Виклики
Багато говорилося тут про вагому працю ОУП задля збереження української ідентичності та розвитку польсько-українських відносин. У цьому колі був, зокрема, посол України у Польщі Андрій Дещиця, який удостоїв пам’ятними відзнаками голову організації Петра Тиму, секретаря Мирослава Купича, а також Стефанію Лайкош, Катерину Сень і нашу редакційну колеґу – Наталю Кравчук. Проте очікування у громаді стосовно посольства значно більші, ніж цінні і приємні символічні жести. В основному вони пов’язані зі щораз більшою кількістю громадян України в Польщі. З одного боку, зростає тут «українська маса», появляються нові структури, заходи тощо; з другого – досі міґрантські діти не можуть навчатися української мови разом з учнями нацменшини. Виринає проблема ізольованості молодих міґрантів, які навчаються в українських школах. ОУП свого часу ініціювало проект з метою гуртування студентів з України, але була це одноразова ініціатива, яка вимагає підтримки і продовження. Є також проблема неякісних і ледь не фіктивних вищих навчальних закладів. Вони приваблюють студентів з України, заробляють на них гроші, не даючи якісної освіти. З міґрантським потоком у Польщі появляються й прихильники проросійських сепаратистів. Такий антиукраїнський рух знаходить підтримку в деяких середовищах меншини. У свою чергу, в самій Варшаві часто ініціативи українських середовищ конкурують між собою, через що втрачається їх потенціал.
Голова ОУП Петро Тима вважає, що посольство не може стояти осторонь цих питань. Тому він критично віднісся до того, що післяреволюційна дипломатія досі не відтворила діючої колись консультаційно-координаційної ради при посольстві. В оцінці П. Тими, ряд питань неможливо вирішити без політично-організаційного діалогу. Тому одним з викликів голова ОУП назвав підхід до можливого утворення федерації українських організацій. Це питання також вимагає чіткої позиції з боку посольства.
У ході ювілейної конференції заступник голови фонду «Освіта для демократії» Мартина Боґачик переконувала, що ОУП й українська громада загалому склали іспит «з лояльності щодо Польщі та України». Це видно по тому, як у спільному з поляками в Україні захисті своїх нацменшинних прав, так і в підтримці Помаранчевої революції та Євромайдану. На її думку, і тепер, і в майбутньому ОУП стоїть перед викликом боротьби з російською пропаґандою в Польщі, яка спотворює образ українських перетворень та маніпулює трагічною історією. Чорна робота кремлівських пропаґандистів постійно виливається в Інтернеті і «відкладається» в польському суспільстві. Тому потрібна особлива активність, зокрема в нацменшинних мас-медіа. Ведуча конференції, публіцистка і українознавець Боґуміла Бердиховська переконана, що зусилля будуть потрібні і для утримання загального зацікавлення Україною в Польщі. Тепер ці теми відсуваються на другий план з приводу сирійських біженців. Одночасно у Європі щораз частіше говориться про зменшення тиску на Росію, у тому числі знесення санкцій. Публіцистка вважає, що важливим інструментом у зміцнюванні польсько-українських відносин може бути затверджена попередньою владою програма молодіжних обмінів. Якщо вона, однак, не матиме стосовного наповнення і, перш за все, бюджету, то виявиться неефективною. Цінний фактор становить також уже згадувана щораз більша присутність українських міґрантів. Але й Б. Бердиховська помічає в організаційному плані брак синергії і помноженого ефекту від співпраці.
У свою чергу, перший голова ОУП Юрій Рейт впевнений, що одним з найголовніших викликів майбутнього є перехід контактів з Інтернету в реальний світ. Громаді потрібна дискусія, установлення реальних потреб і пошук способів їх виконання. Крім того, організація постійно буде змушена боротися з приклеюваним їй від початку існування ярликом українських націоналістів, оскільки й надалі не бракує середовищ, які прагнуть знову посварити українців та поляків. Важлвивим у діяльності він назвав також ініцювання історичного діалогу, що згодом був перерваний, оскільки польська сторона не хотіла визнати українські жертви, а сьогодні це відновлють Інститути національної пам’яті в Польщі та Україні. На думку Рейта, у цьому новому форматі повинен також звучати голос представників української нацменшини. До ініціатив, які позитивно працюють і сьогодні, він зарахував установлення співробітництва з поляками в Україні, а також пристуність та ініцюювання зв’язків між державними структурами в Польщі та Україні.
Вийти з гідністю
Ю. Рейт зробив також аналіз ситуації, в якій народжувалось ОУП. Він пригадував, що організація виникла на фоні самодискредитації Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ). Його лідери, будучи представниками комуністичного режиму в українському середовищі, розходились потребами і постулатами з цією громадою. Вже на з’їзді УСКТ 1984 р. появилися заклики до розробки нового статусу, прозорості виборів в організації чи потребу засудження депортації українців у рамках Акції «Вісла». Ці постулати не були виконані. Як відзначав Ю. Рейт, потреби змін постійно обговорювалися в середовищі хору «Журавлі», академічних колах тощо. Сиґналом до перетворень була й поява нових організацій у громаді та активність молоді на стороні опозиції, а згодом у виборчій кампанії Володимира Мокрого, який балотувався від «Солідарності»: «Ішлося про те, як нам, українцям, вийти гідно з ситуації, оскільки ми діяли у старій системі». В його оцінці, керівництво УСКТ постійно вірило, що все діятиме по-старому, а, викидаючи невигідних членів, намагалося «втихомирювати неґативні емоції». Процесу, однак, не вдалося вже зупинити. На з’їзді 1988 р. у правління УСКТ потрапили люди, які становили опозицію до влади організації. Рік пізніше відбувся відомий Фестиваль української культури в Сопоті. Тут сценарій заходу перебрав хор «Журавлі» і проти волі керівництва УСКТ запросив на сцену представників опозиції з України та новообраного опозиційного депутата до Сейму РП В. Мокрого. Тоді вперше після десяти років у Польщі офіційно виконано Гімн України та презентовано українську національну символіку. Після цього фестивалю появилися відомі слова: «Виходимо з червоного автобусу, яким ми їхали десятиліття». Вони були надруковані в «Нашому слові». У відставку подалися голова і секретар УСКТ. Відбулись форуми та «круглі столи», а в лютому 1990 р. Надзвичайний з’їзд УСКТ перетворюється в Перший засновницький з’їзд ОУП. Як підкреслював Ю. Рейт, останнє керівництво УСКТ не брало участі в розробці і творенні концепції майбутнього організаційного функціонування українців у Польщі. За це відповідав він, Мирослав Чех, Мирон Кертичак, Ігор Щерба та Петро Тима. Ці факти Ю. Рейт пригадував у контексті нещодавніх інтерв’ю в «НС», які, на його думку, були «промоцією лідерів» УСКТ при одночасному бракові інформацій щодо ряду постатей, завдяки яким могло заіснувати ОУП. Відносячись до історії організації, він ствердив, що Об’єдання змушене було займатися широким спектром питань, які багато років не вирішувались, а саме: розвиток системи української освіти, засудження Акції «Вісла», компенсація за втрачене майно, відшкодування невинно ув’язненим у концтаборі в Явожні тощо. Навколо ОУП постійно відбувалися провокації. Однією з них була нібито постанова Організації українських націоналістів, виконавцем якої у Польщі мало бути щойно створене Об’єднання. Через цю фальшивку, яку згодом розкрив і вказав на зв’язки з Росією відомий історик Тадеуш Ольшанський, відбувалисz реальні допити, звернення до суду щодо делеґалізації ОУП. З очевидною метою дискредитації свою опіку організації запропонувала російська дипломатія в Польщі. Все це розкручували мас-медіа, а до ОУП приклеювали ярлик націоналістів. З ним не хотіли входити у діалог представники тодішнього уряду, який, як потім виявилося, мав дорадника з УСКТ.
Невирішені історичні питання
Надрядною метою ОУП завжди було збереження української ідентичності. Професор Роман Дрозд переконував, що невід’ємною частиною є історична пам’ять. Оскільки Акція «Вісла» 1947 р. пов’язувалася з почуттям кривди, несправедливою колективною відповідальністю і, врешті, втратою малої батьківщини, розпорошенням та асиміляцією, тому цьому питанню присвячувалось стільки уваги в діяльності ОУП. Тому також, коли це стало можливим, українці поїхали у свої рідні села відвідати церкви і цвинтарі. Побачивши там девастацію, почали відновлювати ті символічні місця. Це було спонтанне і, як підкреслював Р. Дрозд, спочатку відбувалося без координації ОУП. Найбільше напруження виникало навколо могил вояків УПА. Тоді й починається актуальна до сьогодні справа нелеґальних увічнень. Це правда, що українці дещо робили без дозволів. Але не бракувало і таких випадків, коли мали згоду місцевої влади, проте без формальних документів. І знову справу розкручують медіа. На це накладається згадувана фальшивка ОУН, ярлик націоналістів, а питання українських увічнень порівнюють з польськими на території України, зокрема цвинтаря «Орлят» у Львові. Саме тоді активізується ОУП, пробуючи знайти компроміс і дійти до леґалізації проблемних увічнень. Справи увічнень, пов’язаних з УПА, як відомо, тягнуться до сьогодні. Професор Дрозд звернув увагу на важлвиу обставину. Проблемою є не лише упівські увічнення боротьби з польською стороною, але також і з НКВД. Це демонструє, що для ряду поляків, представників влади чи партизанських середовищ, в тому числі з кола Армії Крайової, упівці залишаються виключно злочинцями, яким не належиться жодне увічнення. З таким підходом важко боротися й сьогодні, тим більше, що він постійно розкручується під час чергових роковин. Повернення до ідеї преговорів між ІНП двох країн та діалогу професійних істориків, на думку Р. Дрозда, є шансом перетворити пропаґанду на мериторичну дискусію.
На державному рівні
Нещодавній голова сеймової комісії нацменшин Мирон Сич відзначав, що ОУП маскимально використало час трансформації. Тодішні лідери організації, тісно співпрацюючи з такими політиками, як Яцек Куронь, доклали свою лепту до прийняття в Польщі Закону про національні та етнічні меншини. Українські справи також активно виношувались на форумі сеймової комісії нацменшин. Були вирішені такі важливі проблеми, як завершення успіхом повернення Народного дому в Перемишлі, а також питання освіти. М. Сич як голова сеймової комісії і водночас член ОУП, участь у засіданнях цього форуму голови та інших лідерів організації – це не єдиний приклад активності на державному рівні. Другим, про що говорив голова Українського товариства (УТ) Григорій Купріянович, є Спільна комісії уряду і нацменшин. Г. Купріянович та сьогоднішній голова ОУП П. Тима є представниками цього кола української громади. Як переконував голова УТ, Об’єднання ОУП в Комісії завжди мало авторитет не лише завдяки особистим якостям лідера, але також ранґу і потужності організації. Першим співголовою Комісії з боку меншин обрано колишнього голову ОУП Мирона Кертичака. «Це показало, яку позицію має ОУП в середовищі нацменшин у Польщі, а також авторитет самого Мирона Кертичака. На жаль, це перервала його трагічна смерть», – відзначав Г. Купріянович. Він підкреслював, що зараз більшість меншин зосереджується на власних проблемах, а українці намагаються виносити також ті, які стосуються всіх. Наприклад, нацменшинний фактор у переписах населення, інтервенції у справах освіти чи лобіювання створення Центрів нацменшинної культури. «Українська громада завжди презентувала лояльне становище щодо інших меншин», констатував Г. Купріянович.
Як повідомив голова П. Тима, усі фахові аналізи щодо української меншини у Польщі будуть зібрані і видані в друкованій формі.
* * *
В рамках варшавської конференції ювілейними грамотами ОУП нагороджено: Наталю Кравчук, Катерину Сіроцьку, Стефанію Лайкош, Катерину Сень, Богдана Боберського, Юрія Рейта та Ігоря Щербу. ■
