Степан Мігус ■ ІСТОРІЯ ■ №27, 2017-07-02
Прабатьківська земля нас кличе
Для старших поколінь – це земля обітована, для молодших – земля предків, з якою вони почуваються зв’язані. Цього року, мабуть, вперше в історії, стільки юнаків і дівчат взяло участь у відзначенні 70-річчя злочинної Операції «Вісла» на прабатьківських землях Люблінського воєводства, зокрема у Вербиці Томашів-Люблінського повіту.
Давні мешканці Вербиці та їхні нащадки, сусіди з інших сіл (майже 400 осіб) 17 червня молилися за жертви злочинної Операції «Вісла» на місці зруйнованого у 90-ті роки вербицького храму. Літургію з участю приблизно десятьох священиків (також з України) очолив глава УГКЦ у Польщі архиєпископ Євген Попович, який підкреслив, як важливою є присутність молодих нащадків вигнанців.
Сумні заходи, присвячені цій трагічній даті, ініційовані товариством «Вербицька земля», почалися від молитви у винищувальному концтаборі в Белжці. Він діяв у 1940–1943 рр. Гітлерівці 1940 р. створили в Белжці концентраційний табір спочатку для циган, а потім для євреїв та інших народів; у таборі були спеціальні бараки і для українців. Перші вбивства у Белжці сталися 17 березня 1942 р. Щоденно в таборі вбивали по 15 000 євреїв. Там замордовано коло мільйона євреїв з Галичини, у тому числі і з Вербиці, як зазначила д-р Ольга Кіх-Маслей з Яґелонського університету. У Белжці вбивали і українців, і циган, і поляків. Лише два євреї пережили Белжець – Рудольф Редер та Хаїм Гершман. У серпні 1942 р. до Белжця вислано понад 50 000 єврейських жителів Львова. Тисячі людей гинули в дорозі у табір, що підкреслив о. Іван Тарапацький під час панахиди.
Табір смерті у Белжці був розміщений на декількох гектарах землі, яку в минулому займало СС-Сондеркомандо Белжець, і став однією з найбільших фабрик смерті під час ІІ Світової війни. На початку 1943 р. цей концентраційний табір ліквідовано, затираючи сліди його існування.
Для багатьох мешканців прикордоння, зокрема й українців, їхня земля виявилася проклятою. Перед війною на Грубешівщині і Холмщині поліція нищила православні храми, пацифікувала села, запроторювала людей у Березу-Картузьку. Під час війни над мешканцями знущалися вороги. Від 1944 до кінця 1946 р. українців почали депортувати до СРСР. Тих, кому тоді вдалося вберегти себе і родину, через два роки після війни вирвано з корінням з прабатьківської землі і силоміць вивезено на північні й західні землі Польщі, або запроторено в табір у Явожні. Попри трагічні спогади, давні вигнанці та їхні нащадки приїхали на рідні землі, щоб відзначити цю дату.
– Ми прибули сюди з усієї Польщі, України та всіх куточків світу на це святе місце, щоб подякувати Всевишньому за те, що він нам дав протягом тих років від нашого вигнання, – сказав у проповіді владика Є. Попович.
Святий папа Іван-Павло ІІ, коли відвідував нашу катедру в Перемишлі, говорив про ті події: «Вас прирекли на смерть, всіх, без винятку… Про вас не можна було говорити, а якщо навіть, то тільки в поганому світлі». Справді нас прирекли на смерть, і дійсно про нас говорили тільки погано. Але ми вистояли. Чому це завдячуємо? Сильній непохитній вірі наших батьків, які до сьогодні пам’ятають молитву в цій церкві, на фундаментах якої ми сьогодні стоїмо, які пам’ятають молитву всіх своїх рідних храмів, які ще збереглися на цій рідній землі, або були знищені і сліду по них немає.
Врочистості відзначення трагічної 70-ї річниці Операції «Вісла» підготувало товариство «Вербицька земля» з його керівником Марком Палюшком для багатьох українців з різних реґіонів Польщі. Це була також нагода для відвідин сіл своїх предків, а зокрема цвинтарів, храмів або місць, які після них залишилися. Можна було особисто переконатись, що вони волають про допомогу. У Прісю, Корнях, Журавцях, Верхраті чи Ульгівку видно занедбання. На місцях, де колись були хрести і могили українських предків, появляються нові поховання, а слід по колишніх мешканцях зникає. ■
