(пл) ■ ПОДІЇ ■ 2010-12-16
Альтернативою для 13 центрів культури меншин, про утворення яких говорила робоча група Спільної комісії уряду та національних і етнічних меншин у справах інституцій культури національних і етнічних меншин, мав би бути єдиний центр, утворений на зразок Національного центру культури Польщі. Проте головне питання: “хто це фінансуватиме?” – надалі відкрите.
Тема обговорювалася 2 грудня під час засідання сеймової Комісії національних та етнічних меншин. Присутній Пйотр Маєвський, заступник голови департаменту культурних надбань при Міністерстві культури і національної спадщини Польщі (МКіНС), зазначив, що політика Міністерства щодо національних та етнічних меншин виникає з його компетенції.
– Звертаємо увагу, що наші дії спрямовані в сторону навчання і культури. Іншою формою співпраці є підтримка інституцій, які підпорядковані МВСіА, – пояснює чиновник. Отже, чи меншини можуть створювати центри культури на зразок осередку в Сейнах (ідеться про осередок “Прикордоння – мистецтв, культур, народів”, утворений 1990 р. та фінансований з бюджету МКіНС і самоврядування)?
– Створення такої кількості нових інституцій – це збільшення на 50% нашого бюджету, а при цьому виникли б законні застереження, – пояснює П. Маєвський. Необхідно також згадати про Рамкову конвенцію про захист національних меншин Ради Європи і її резолюцію в справі реалізації Польщею рішень Конвенції з 30 вересня 2004 р. У ній зазначається, що “Польща повинна підтримувати заходи з розв’язання питань, які стосуються пам’ятників та цвинтарів зі значенням для багатьох національних меншин, зокрема німців, українців, жидів, лемків та караїмів. Ці заходи треба проводити в дусі толерантності, міжкультурного діалогу та консультуючись із зацікавленими сторонами. Це саме стосується прагнень утворити й підтримувати центри культури, музеї та бібліотеки багатьох національних меншин, зокрема українців, словаків, вірмен, росіян та білорусів”. Також альтернативний рапорт ОУП з реалізації конвенції рекомендує, що “влада держави повинна знайти законні можливості заснувати інституції культури для української меншини, які будуть фінансовані з бюджетних коштів, що дозволить зміцнити діяння середовища не тільки зі збереження, але й розвитку культури та мови”.
– Зате закон дозволяє створити один центр культури для меншин, чим могло зайнятися МКіНС чи інше міністерство, – підказує голова департаменту культурного надбання при МКіНС. Цій пропозиції дивується депутат Сильвестер Павловський:
– Один центр? Не можна вказувати меншинам напрямку політики. Міністерство не повинно підтримувати заяв, які йому “відповідають”, а має робити те, що меншини вважають для себе добрим, – говорить С. Павловський.
Ще 3 листопада Боґдан Здроєвський, міністр культури і національної спадщини, у листі до Єжи Міллера, міністра внутрішніх справ і адміністрації, згадував про створення “центральної державної інституції культури, організованої МВСіА або МКіНС, яка займалася б виключно захистом та популяризацією культурної спадщини всіх меншин…Такий центр мусив би мати можливість відкривати відділення на території всієї країни”. Однак у цьому ж самому листі можна прочитати, що “польські урядові органи знаходяться щойно на стадії розбудови механізмів, які реально підтримували б ведення діяльності культурними інституціями, що займаються збереженням та популяризацією культурного надбання меншин”.
Укотре виникає запитання: чи меншини напевно опинилися в рамках відповідного для них міністерства?
– Через польські упередження меншини опинилися при МВСіА, щоб воно могло за ними наглядати. А меншини – це культура та навчання, тож ми повинні бути при Міністерстві культури. У МСВіА з його природи інший підхід до меншин. Сьогодні сприятливий час, бо доброю є співпраця з окремими людьми з МВСіА, але що, коли зміняться люди? – запитує депутат Казимеж Куц.
Те ж говорить і депутат Євген Чиквін, який переконаний, що тему переходу меншин з МВСіА до МКіНС треба врешті розв’язати:
– Коли п’ять років тому меншини переходили, у рамках фінансування, до МВСіА, лунали заяви, мовляв, вони можуть бути загрозою для цілісності Польщі, – пригадує він.
Повертається справа самого осередку, бо ще 1998 р. ОУП мало повністю розроблений план функціонування Центру української культури. Тоді все розбилося об стіну Міністерства фінансів, яке вважало, що “створення державної інституції культури – Центру української культури – правдоподібно, викликало б подібні заяви з боку інших національних меншин”. Натомість утворення великої кількості державних інституцій для окремих національних груп не має жодного виправдання, – заявлялося тоді. Це пригадує часи Польської Народної Республіки, коли українська молодь хотіла зареєструвати Українське студентське товариство, проте влада сказала, що “не можемо вам дозволити, бо інші теж захочуть”, – підказує Петро Тима, голова ОУП.
Можна сказати, що і тепер ситуація 12 річної давнини повторяється: ніби зрозуміло, що така інституція меншинам потрібна і ґарантована законом, проте на питання фінансування немає відповіді.
“Наше слово” №51, 19 грудня 2010 року {moscomment}
