Володимир Павлів ■ ПОДІЇ ■ 2008-08-06
{mosimage}
Карпатські старожили кажуть, що такої повені не було вже давно. Екзальтовані підказують, що сто років, помірковані схиляються до сорока. Але факт нетипової водної стихії дійсно мав місце. Цього року в українських Карпатах літа практично не було – вітри, дощі, громи. До першої руйнівної хвилі повені лило майже безперестанку упродовж чотирьох днів. За цей час, як твердять синоптики, у реґіоні випала двомісячна норма дощів. Однак наслідки стихії могли би бути менш дошкульними, якби не породжена корупцією неспроможність держави і безвідповідальність її громадян.
Офіційно оприлюднені в перші дні після трагедії наслідки стихії – це близько трьох десятків смертельних випадків, десятки тисяч затоплених будинків і господарств, десятки кілометрів забраних водою автомобільних та залізничних шляхів, сотні мостів, добра половина з яких – стратегічного призначення.
Високогірні райони – Путила, Верховина, Косів – виявилися практично повністю відрізаними від “цивілізації”, адже разом з мостами вода в багатьох місцях забрала стовпи з електропроводами, знищила газові труби, обірвала телефонний зв’язок. Тож про масштаби катастрофи найменше знають самі потерпілі.
Юрій Михайлович Влашанець – голова сільської ради села Розтоки, що на Косівщині – у розпачі. Упродовж свого семирічного головування він найбільше переймався покращенням дороги, що вела через село уздовж неспокійного Черемошу, та зміцненням його берегів. Грошей ніколи не було вдосталь, а за ті, що надходили, не раз голові доводилось висварюватися з районним начальством. Тепер і те, що вдалося зробити, пішло з водою.
Черемош, який на території села тримався між берегами в межах 30-40 метрів, розлився в найширшому місці до 300 м. На в`їзді до села вода забрала близько 400 метрів дороги, а на виїзді через зсув ґрунту дорога теж стала лише пішохідною. Таких сіл у всіх чотирьох потерпілих областях Західної України нараховують десятки. Питну воду, їжу та інші товари першої необхідності туди доставляють гелікоптерами. Люди тут швидкої допомоги не очікують – відновлення доріг та мостів і так процес тривалий та коштовний, а ще всі розуміють, що першими в черзі стоять міста обласного та районного значення. Адже Івано-Франківськ та Чернівці зазнали підтоплень у пропорційному вимірі не менших, ніж інші населені пункти.
Влада (у перші дні охоплені стихією реґіони відвідали і президент Ющенко, і прем’єр- міністр Тимошенко) обіцяє швидку допомогу, а повернувшись до столиці звітує: перші гроші вже пішли. Які гроші? Півмільйона гривень. А попередній підрахунок збитків складає по півтора мільярда на Буковині та Прикарпатті і близько трьохсот мільйонів на Закарпатті. Тим часом опозиція звинувачує в наслідках лиха некомпетентність влади, а влада вказує на занедбання своїх попередників, які нині в опозиції. Поки політики шукають винних, прості гуцули й бойки журяться, що це їх Господь покарав. Це теж близько до правди. Адже частина коштів на протиповеневі програми розкрадалася місцевими чиновниками і виконавцями робіт над зміцненням дамб і мостів. Вирубка лісу, хоч і замовляється з великих міст, але виконується руками місцевих лісорубів. Влада не дбає про утилізацію сміття в гірських районах, а горяни скидають усе, що не можна спалити, у річки. Гравій і каміння з гірських річок везуть до міст величезними вантажівками і т.д. Усі нині це розуміють і про це говорять. Але запізно. Нині час рятувати те, що вдасться.
“Наше слово” №32, 10 серпня 2008 року {moscomment}
