Розмовляв Григорій Сподарик ■ ПОГЛЯДИ ■ №40, 2014-10-05
Ректор Поморської академії у Слупську проф. Роман Дрозд розповідає про пропозиції для студентів з України і співпрацю з українськими університетами.
Чому щораз більше молодих українців вирішує навчатися в Польщі?
Роман ДРОЗД: Одна з причин – це проблема хабарництва в Україні, де студенти змушені давати хабарі викладачам. Ті кошти можна призначити на оплату навчання і перебування в Польщі та водночас отримати диплом, який визнаватимуть у всіх державах Європейського Союзу. Спрацьовує ще й ментальна близькість поляків та українців і відносно легкий до подолання мовний бар’єр. Багато молодих людей приїжджає також з наміром залишитися на постійне проживання в Польщі. На прикладі нашої академії я не можу сказати, якого розміру це явище. Хоч у минулому в нас навчалися поодинокі особи, то активніше виходимо до українських студентів щойно два роки. Тому не маємо ще своїх українських випускників, а, відповідно, й інформацій про їх життєві вибори. Але знаю, що ректори багатьох навчальних закладів дуже зацікавлені саме студентами з України і тим, щоб вони залишалися в Польщі після закінченого навчання.
З чого це випливає?
У випадку багатьох ВНЗ це просто питання того, чи вони зможуть ґарантувати працю своїм кадрам. Пов’язане це з демографічною кризою. Якщо раніше на одному факультеті траплялося навіть до кількох сотень студентів, то сьогодні їх – неповна сотня. Стає менше груп і, відповідно, годин праці для викладачів. А це означає скорочення штатів та остаточно звільнення людей. Отже, всі дуже непопулярні рішення. При тому, у випадку Польщі, дуже важко привабити студентів із Західної Європи, бо там вони надалі мають ширші можливості навчання в себе або виїжджають на навчання до США.
А які міркування у Вас, коли запрошуєте українських студентів?
Їх видно у трьох наших моделях співробітництва. Перша – це двотижневі екскурсії українських студентів у Польщі і, відповідно, польських в Україні, для ширшого взаємопізнання. Хочу відзначити, що нашим наміром не є конкуренція з українськими університетами і забирання їхніх студентів, про що дуже часто говорять ректори в Україні. Чергова форма нашого співробітництва – це договори, в рамках яких українські студенти можуть приїжджати до нас (нині це понад 100 осіб) і безкоштовно навчатися протягом одного семестру. Нам залежить на тому, щоб дати їм можливість познайомитися з Європою, але ми переконані водночас, що ці люди повинні повертатися в Україну і її відновлювати – така наша філософія. Третя модель – це повне відплатне навчання. Саме таких студентів маємо щораз більше, а події на сході України довели до того, що зараз маю 22 студентів з Луганська. На повністю відплатному навчанні тепер у нас перебуває всього понад 50 осіб. Знаючи фінансову спроможність більшості громадян України, я скористався ректорським правом і зменшив річну оплату за навчання. Згідно з міністерським розпорядженням, ця сума повинна складати 2 тис. євро. У нас це всього 800 євро. Звичайно, студент мусить додатково оплатити собі гуртожиток, харчування тощо. Цього року ми спільно з Херсонським університетом започаткували нову програму. В її рамках студент проходить наперемінне семестральне навчання, після чого отримує диплом нашої академії, а також українського університету. Що важливо, українські університети можуть це використовувати для ефективної промоції своїх навчальних закладів серед кандидатів. Цією формою навчання можуть скористатися також студенти з Польщі, хоч поки що охочих нема.
Зі Слупська хоча б у згаданий Луганськ доволі далеко. Як знаходите кандидатів на студентів і партнерів в Україні?
Найчастіше через особисті контакти. Маємо знайомих професорів з України, дехто працює в нашій академії. У таких випадках, як Херсон чи Миколаїв, спрацювали особисті виїзди і зустрічі з потенційними кандидатами і їх батьками. Не приховую, що у моєму випадку велику роль відіграє те, що говорю з ними рідною, українською мовою.
А що найчастіше молоді українці вибирають з пропозиції академії?
Практично все, починаючи від адміністрації до педагогіки чи географії. Наведу приклад. Завдяки фінансуванню від греко-католицького єпископату України ми маємо 30 осіб з різних реґіонів, яких готуємо як експертів до майбутньої праці в питанні різного роду сект. Виявляється, що їх в Україні постає щораз більше, а тимчасом нема фахових кадрів для розпізнання і протидії цьому явищу. Можу також сказати, що є непопулярним серед українських студентів – ніхто не хоче російської філології, хоч вона і є в нашій пропозиції. В моїй оцінці, саме це показує, що молодь справді приїжджає чогось навчитися, а не найлегшим для себе способом здобути диплом у Польщі.
Як би Ви оцінили польську освітню політику щодо закордонного співробітництва? Чи такі навчальні заклади, як Поморська академія отримують у цьому плані підтримку? Відомо, наприклад, що цього року польське Міністерство науки та вищої освіти запропонувало стипендіальні програми для 500 українських студентів, які походять з територій, охоплених військовими діями.
Міністерство, в основному, зацікавлене тим, щоб польські університети щораз більше набирали міжнародного характеру. Щоб тут збільшувалася кількість студентів і викладачів з-за кордону. І навпаки, щоб туди виїжджали польські студенти і професори. Але за тим не йде достатнє фінансування. Кошти на таку активність можна отримати в рамках «Еразмуса», тобто програми обміну студентами, викладачами та науковцями країн-членів Євросоюзу, а також кількох інших держав, але не зі Східної Європи. Якраз у цьому напрямку польські ВНЗ змушені самі розробляти свої програми, якщо хочуть системного і взаємокорисного співробітництва. Це дуже складно для них хоча б з огляду на різниці в оцінюванні чи бажаних результатах у процесі навчання. Водночас, польським університетам дуже вигідно просто сягати по українського студента, який повністю сам оплачує своє навчання. Однак ми не повинні керуватися лише економічним рахунком, якщо бажаємо реально допомагати Україні досягнути європейських стандартів. Тому стратегія нашої академії, про яку я згадував, є набагато ефективнішою. Що стосується згаданої стипендіальної програми – вона, як і більшість цього роду проектів, побудована таким чином, що нею можуть скористатися передусім великі навчальні осередки. Ми не приховуємо, що для потенційного студента з України такі міста, як Варшава, Ґданськ чи Люблин, є просто більш привабливими. Про ці міста вони хоч що-небудь чули, а Слупськ найчастіше розшукують на карті лише тоді, коли мають їхати туди навчатися. Крім того, підтримка в рамках згаданої програми не надто велика (всього 500 річних стипендій), а в Польщі навчається нині 14 тис. студентів з України. Реальною допомогою це важко назвати, навіть коли врахувати й те, що Польща також має скрутну бюджетну ситуацію. ■
