Записав Григорій Сподарик ■ УКРАЇНА ■ 2009-11-05
Говорити про Європейський Союз, спираючись на конкретні приклади і програми, зосередитися на економічних наслідках зближення з Європою, радше обминати тему НАТО і використовувати привабливі журналістські жанри (зокрема репортажну публіцистику) для висвітлення в Україні питання євроінтеґрації – це деякі висновки українських журналістів, що з’явилися під час їхнього перебування в Польщі в рамках майстер-класів, організованих Європейським центром “Натолін”:
–Володимир Семків, “Україна Молода”:
– У нас досить багато говориться про вступ до ЄС та НАТО, але найчастіше в ідейному та політичному контексті. Небагато чути про господарські та економічні наслідки, а саме ці питання є суттєвими. ЄС у нас сприймається більше як ідея, слабо наповнена конкретикою.
–Едуард Лозовий, редактор “Телевізійної служби новин” (“1+1”):
– Ми справді маємо проблему з висвітленням цих тем, оскільки потреба нашої аудиторії в такій інформації є досить несуттєвою. Але, як ми почули, в Польщі також потрібні ґранти, щоб робити це повноцінно. Це означає, що така інформація всюди не користується шаленим попитом. Поляк, який має бодай якісь початки в бізнесі або освіті, поцікавиться тим, що ЄС може зробити для нього в цій сфері. Середньостатистичний українець навіть уявлення не має, що таке колись може статися. Реалізовані зараз європейські програми, направлені на Україну, охоплюють вузьке коло людей – це освічений клас, студенти або бізнесмени, котрі оком зазирають за кордон. Коли йдеться про ширший загал, то йому це байдуже, бо його це ніяк не стосується. Якби українські мас- медіа змогли передати більш менш ґрунтовну надію на євроінтеґрацію, то сильнішим би став інте рес до такої інформації. А так, особливо комерційні ЗМІ, які мусять заробляти на себе, віддають свій ефір на якийсь скандал у середині країни, який точно дасть їм вищий заробіток. Тут, думаю, накладається й брак волі – як української політичної еліти, так і європейської адміністрації. Організована “Натоліном” зустріч дозволила зрозуміти, як процес інформування проходив у Польщі, але ми його не можемо повністю прийняти. У Польщі можна було досягти консенсусу навколо цього, що “так, йдемо до Європи” й обирати до органів місцевої чи державної влади людей, які ґарантують такий напрямок. В Україні, хоча б на тих же виборах, люди керуються зовсім іншими мотивами…
–Володимир Павлів, журналіст, керівник Відділу інформації та зовнішніх зв’язків Українського католицького університету:
– Більшості українців сьогодні Європа асоціюється з неможливими до виконання вимогами. Пересічний громадянин, коли говориться про потребу пристосування до стандартів ЄС, запитує: з якої радості ми повинні це робити, якщо нам не дають перспективи вступу? У Польщі були схожі проблеми, але тут значно сильніше поставлено інформаційну кампанію. Такої в Україні, спрямованої на пересічну людину, практично немає. Говоримо тут про людину з конкретної сфери – рільника, працівника, яких українська влада іґнорує, бо звикла, що від таких людей нічого не залежить. НАТО – це новина зі знаком мінус для більшості громадян, не тільки “червоно комуністичних”.
–Крістина Бердинських, “КореспонденТ”:
– Коли 2004 р. проходила Помаранчева революція, то в нас відбувалася велика політична дискусія про ЄС і НАТО. Багато говорилося про наміри інтеґруватися з цими структурами, але це тому, що до влади був великий кредит довіри. Цей кредит втратився, а дискусія затихла. Вона зійшла на більш прагматичний, зовсім не політичний рівень. Це вже не розмова про європейські цінності і вартості, а дискусія про конкретні справи. Українські ЗМІ висвітлювали, наприклад, ситуацію польських верфей, але тому, що там задіяний наш, український інвестор.
–Антон Борковський, “Газета по-львівськи”:
– Уявіть собі 15 тис. друкованих знаків тексту про працю Європейської комісії – це можна або зразу повіситися, або заснути буквально на другому абзаці. Тут постає також питання піар-акцій різних фондів, які витрачають купу грошей на паперову презентацію європейських структур, що може цікавити лише вузьке коло експертів. Усі ці брошурки, буклетики, диски – це насправді гроші, викинуті в повітря. Мас-медіа мали б виступати певним адаптатором і, наприклад, за допомогою репортажної публіцистики робити все, щоб така інформація для пересічного читача стала привабливішою. Безперечно, нікому не цікаво, якими є інституційні нюанси в роботі європейських комісій чи підкомісій, але всім цікаво, що обрали якогось голову комісії нетрадиційної сексуальної орієнтації, або, що Мацей Ґертих, будучи євродепутатом, їздить на електричці і яку дурню він верзе в Європарламенті.
–Володимир Лермонтов, “Луганська правда”:
– Саме репортажна журналістика має велике значення в пропаґанді європейської та євроатлантичної інтеґрації України. Я написав текст “Чужой Донбасс и схожие проблемы” про вугільну галузь у Польщі й аварію на шахті “Галемба” (2006 р.) – це була дійсно цікава тема для читача в нашому реґіоні. Тут потрібна також жанрова різноманітність публікацій, треба писати живо, цікаво й просто – тоді це буде мати значно більше користі, ніж писати про нудні справи, які відбуваються в ЄС.
Володимир Притула, “Радіо Свобода”:
– Тема НАТО в Криму – непопулярна і викликає спротив більшості населення, водночас ставлення до ЄС – переважно позитивне або нейтральне. Кримчан насамперед цікавить економічна співпраця. Зараз багато людей критикує програму “Східне партнерство”, але для Криму вона відкриває непогані можливості. У Севастополі місцева адміністрація запропонувала цілу низку конкретних спільних соціально -економічних проектів у рамках партнерства, що вже зустріли з зацікавленням європейські чиновники. Це дуже важливо, адже говоримо про Севастополь, де знаходиться база російського флоту й відчутні сильні проросійські настрої. Успіх цих проектів може змінити геополітичні умови в реґіоні і дати поштовх для розвитку всього Криму. Мас-медіа в Україні до справ ЄС і НАТО повинні підходити більш прагматично й розуміти, що політики використовують гострі теми для забезпечення певної електоральної політики. Ми повинні оцінювати, що така інформація дасть населенню в соціально- економічному плані. Я би рекомендував, особливо колеґам з південної і східної України, менше порушувати тему НАТО і не давати можливості політикам спекулювати на цьому. Якщо конкретні, вартісні для місцевого населення проекти у співробітництві з ЄС реалізуватимуться в Криму, то їх висвітлення у ЗМІ може стати м’якою формою пропаґування європейської інтеґрації там, де до неї ставляться з певним застереженням.
“Наше слово” №45, 8 листопада 2009 року {moscomment}
