Богдан Гук ■ ГРОМАДА ■ №38, 2013-09-22
Ще 1499 р. історичні документи фіксують існування в місті над Вислоком трьох церков та двох монастирів, підпорядкованих Київській православній митрополії. Відтак, після Берестейського приєднання цієї митрополії до латинської Церкви, київська православна церковна культурна традиція – знищена на інших територіях Російською православною церквою (РПЦ) – продовжилася греко-католицькою на території Галичини. Донині свідченням київської традиції є греко-католицька церква у Заліссі…
В такому історичному контексті, доволі складному і підпорядкованому різним сучасним інтерпретаціям, доводиться розуміти спершу виникнення православної громади, потім і парафії у Ряшеві, нарешті, і православної церкви. Адже назва «православ’я» не вичерпує всього змісту того, що на наших очах діється не лише в Ряшеві, а й на всій території давньої Київської православної митрополії. Не знищили її царські закони та політика Російської православної церкви. Її визнає Константинопольський патріарх та всі патріархи, що перебувають з ним у єдності. Лише в межах сучасної Польщі її територія пролягає великою смугою від Більська-Підляського до Горлиць. Отож освячення православного храму на місці давніх ряшівських храмів справді є поверненням православ’я у Ряшів, якщо воно перебуває в єдності з Києвом. Саме так я розумію висловлювання митрополита Сави та єпископа Адама: вертатися у Ряшів можуть лише ті, чия молитва звернена в напрямку православного золотоверхого Києва – місця, яке понад 1000 років тому особливо облюбував Господь і наділив єдиним справедливим законом та верховною владою над православними русинами-українцями. Натомість цілком новим є все те, що не ототожнює себе з Києвом. Сьогодні варто висловити радість, що велика київська православна традиція спалахнула в місті над Вислоком прадавнім золотим світлом з-над схилів Дніпра.
Як це відбувалося?
Першопрохідцем сучасного православ’я в місті над Вислоком став 2004 р. перемиський парох о. Юрій Мокрауз. Завдяки його зусиллям виникла перша спільнота – парафія св. Миколая. За о. Ярослава Кадила 2007 р. вона спорудила тимчасову церкву. А два роки пізніше почалося будівництво нинішньої церкви Перенесення мощів св. Миколая. Цього року митці з України завершили настінні розписи та іконостас. На його освячення прибули віряни з Перемишля, Горлиць і Сянока, Варшави та Люблина, а також зі Львова і Мостиськ. Перед входом у храм суботнього ранку 7 вересня головну особу – високопреосвященного митрополита варшавського і всієї Польщі Саву вітали діти з Кальникова, підопічні о. Василя Заброцького.
У чині врочистого освячення вівтаря співслужителями митрополита Сави були архиєпископ Адам з Сянока, холмсько-люблинський єпископ Авель, горлицький – Паїсій, сім’ятицький – Юрій і владика Амвросій з Бразилії. Римо-католицьку церкву представляли ряшівські владики Казимеж Ґурний та Ян Вонтроба. Присутніми були генеральний консул України в Люблині Іван Грицак, представники міської влади Ряшева на чолі з мером Тадеушем Ференцом і заступницею підкарпатського воєводи Аліцією Восик.
Після врочистої процесії кругом храму та освячення його стіни відбулося закладення у вівтар мощів святого Максима Сандовича. кріпленням його верхньої частини почалася перша Служба Божа. Під час проповіді, виголошеної польською мовою, білостоцько-ґданський владика Яків розповідав прочанам про богослов’я християнського храму як місця Господньої ласки для людей та людського пошуку правди про Бога й себе. На кінець, під час свого завершального слова, владика Сава відзначив, що ряшівська церква відповідає своїм духом сходові й заходові Європи, оскільки Христос прагне, щоб його сповідники перебували в єдності. Він сказав, що освячення нового храму – це великий дар для всієї Церкви Христової, не лише православної. Він щиро подякував владиці Адамові за велику енергію, вкладену в будівництво храму. Доказом була висока церковна медаль, вручена сяніцькому владиці – орден св. Магдалини першого ступеня, призначений Священним синодом ПАПЦ. Римо-католицький владика Ґурний отримав подяку за допомогу в цій справі.
Владика Адам відзначив, що ми всі є свідками того, як працює Святий Дух та як те, що для людини неможливе, стає можливим для Господа. «Хто подумав би не так давно, що вітатимемо тут консула України, самостійної України! Хто подумав би ще 10 років тому, що тут стоятиме церква…», – сказав сяніцький ієрарх. Ряшівський парох о. Дарій Бойчик, подякувавши єпископам за освячення храму, висловив сподівання, що церква притягатиме людей. І справді, варто вказати адресу: вулиця Ценіста, 20, житловий масив Вільковия.
Перед парафією – багато завдань
Як православна парафія вирішить значну кількість різноманітних потреб, з якими вірні переступають поріг святині? Яким чином – явно чи неявно – відповідатиме на національні виклики життя в польському місті? Яку мову літургійних текстів – українську чи російську – обере за свою? Якою мовою звучатимуть проповіді?
Сам акт освячення храму не відповість на ці питання, проте найближчі місяці – так. А поки що на сторінці http://www.cerkiew.rzeszow.pl і досі ніхто не побачив або просто вважає нормальним те, що одна з практик Російської православної церкви в Україні застосовується і до молодої парафії в Польщі: кнопка входу на україномовну версію сайту позначена російським написом «Украинский», хоч англійськомовна підписана «English», а німецька – «Deutsch».
Під час обіду владика Адам – за словами митрополита Сави чомусь лемко, а не просто українець, хоч і «апостол Лемківщини» – розповів про свій сон, коли почув всесильний внутрішній голос: «Будуй церкву в Ряшеві». Цікаво буде відстежувати матеріальну долю храму. Адже ряшівське православ’я – це від 7 вересня 2013 р. уже не сон, а питання можливостей зміцнювати стратегічний баланс української Перемисько-Новосанчівської єпархії у складі православ’я в Польщі. ■
