Вальдемар Балда ■ ІСТОРІЯ ■ №13, 2015-03-29
Василь Чемарник. Згадаймо визначних людей Сянока
Сяніцький цвинтар, який сьогодні називають Центральним, – це дуже важливе місце. Цвинтар закладено в кінці ХІХ ст. Запроектував його міський архітектор Владислав Бексінський – син співзасновника майстерні, з якої виріс знаменитий завод вагонів, а потім і автобусів; а також дідусь світової слави художника Здзислава Бексінського. Галицька влада визнала цвинтар взірцевим і рекомендувала його до наслідування в інших місцевостях. Цвинтар важливий також тому, що там спочивають визначні люди, заслужені не тільки для цього міста над Сяном.
У найбільш престижному місці, недалеко цвинтарної каплиці спочиває о. Василь Чемарник, людина назавжди записана в історію міста, яке було домом представників щонайменше чотирьох народів (про це варто весь час нагадувати!): поляків, русинів, євреїв і німців. О. Василь Чемарник відомий з історичної літератури як Базилій Чемарнік, який помер 1896 р. на 63-му році життя після 38 років священства.
Цей духовний був не лише парохом сяніцької греко-католицької парафії і деканом місцевого деканату, а й присутнім у громадському житті міста мешканцем, що було згідне з тодішніми церковними правилами, які дозволяли таку активність. Громадянство міста йому надано не завдяки народженню в ньому, а в результаті священства і займаної ним посади. Він 1881 р. був обраний радником і увійшов до міської ради від 1 виборчого кола, оскільки за нього проголосувала міська інтеліґенція: державні чиновники, вчителі, духівники. Повторно діставав довірений мандат у 1884, 1887, 1890 i 1893 роках. Свою посаду займав аж до смерті.
Колеґія, до складу якої він входив, увійшла в історію Сянока через виняткову активність і надзвичайні економічні дії. З метою піднесення ранґу Сянока засновано гімназію і збудовано для неї відповідне приміщення (цей будинок до сьогодні служить працівникам освіти); немалим коштом допроваджено до відкриття обласного суду; профінансовано будівництво дому для бідних, загальнодоступних колодязів, розпочато проведення каналізації в місті; перенесено базар з центру в більш відповідне для цього місце; відкрито міську читальню; засновано промислову школу; відкрито міську лікарню. Участь отця Чемарника в тих досягненнях повинна бути дуже істотна: він працював у постійній фінансовій комісії міської ради. З його ініціативи у приміському селі Домбрівка-Руська зведено муровану церкву.
Радні 1883 р. вирішили організувати святкування 200-річчя Віденської відсічі. Одним з пунктів урочистостей було відправлення богослужінь одночасно в костелі, церкві і синагозі. Греко-католицькій Службі Божій головував о. Чемарник. Священик мав свій значний вклад у відзначення річниці інсурекції будівництвом пам’ятника Тадеушу Костюшкові. Співавтор монографії «Сянік. Історія міста» Алойзи Зєлецький, описуючи період галицької автономії, глибоко проаналізував тодішні події. Він писав: «Увагу привертає висока культура тодішніх сяніцьких міщан. Вони вміли справедливо відзначити кожного, хто не беріг сил і часу для добра міста. Солідарно святкували національні польські урочистості в костелі, церкві і синагозі. Дбали про потреби молоді всіх національних груп, впроваджуючи навчання їх мови і релігії у школи та гімназії. Кожний внесок у тих справах проходив у Раді без спротиву».
Приємно усвідомлювати, що в запровадженні таких порядків брав участь священик Греко-католицької церкви. Тому нема нічого дивного в тому, що він був похований на спільному міському цвинтарі у престижному місці. Така посмертна честь не дивувала в той час нікого. Редактор „Gazety Sanockiej”, прощаючись з духівником, написав: «Виконуючи знову сумний обов’язок, сповіщаємо про смерть людини і громадянина, який протягом довгих років, проживаючи в нашому місті, своєю діяльністю на громадському полі, правістю характеру і доброзичливістю заслужив на загальну любов і повагу».
Священик Чемарник (всі офіційні документи він підписував латинізованим підписом: Bazyli Czermarnik) народився 1833 р. в Дрогобичі. Після закінчення гімназії в Самборі навчався на теологічному факультеті у Львові, після чого 26 жовтня 1858 р. прийняв таїнства священства. Вісім років працював катехитом (і вчителем) у дрогобицькій гімназії, а 1856 р. обійняв греко-католицьку парафію в Сяноці. Там, як читаємо в „Gazecie Sanockiej”: «[…] віддаючись з усією посвятою праці для добра своїх парафіян, він за свої прекрасні моральні якості незабаром заслужив загальну повагу як серед русинів, так і серед поляків. Виразом загальної довіри і визнання була гідність декана, якою влада нагородила його за заслуги, а також призначила 1874 р. на представлення в гр.-кат. консистор у Перемишлі титулярним каноником». ■
