Мирослав Левицький ■ ПОДІЇ ■ 2008-12-03
В історію України 22 листопада 2008 року, коли Україна, а разом з нею українство по світах суще, відзначала День пам’яті жертв Голодомору, увійде як особливий день. Українцям уже багато разів доводилося поминати пам’ять жертв різних трагедій, якими насичена українська доля, і не в тому історична особливість цієї дати: того дня в Києві на вулиці Мазепи, на схилах Дніпра президент України відкрив пам’ятник жертвам Голодомору, який є першим елементом запланованого меморіального комплексу пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій. До осені 2008 р. планувалося створити величезний музейно навчальний комплекс, однак через різні неузгодженості його так і не вдалося досі повністю збудувати.
Незважаючи на те, що пам’ять про жертви Голодомору мала б стояти вище політичних та релігійних поділів, освячувала цей пам’ятник лише Українська православна церква Московського патріархату. Оскільки вища ієрархія цієї Церкви й надалі вважає неприпустимим ставати в один ряд з ієрархією Української православної церкви Київського патріархату чи іншими Церквами навіть у такі важливі для нації хвилини, як траур, то влада пішла на своєрідний компроміс.
{mosimage}
Традиційна молитва за жертви Голодомору відбулася у столичному Софіївському соборі з участю глав майже всіх Церков. “Майже”, тому що (уже традиційно) в ній не взяло участі духівництво Української право славної церкви Московського патріархату, незважаючи на своє повідомлення (правда, його намагався спростувати прессекретар УПЦ МП, Василь Анісімов) про визнання Голодомору геноцидом. {mosimage} Щоб не загострювати ситуації та відкинути ґрунт для інсинуацій, що заяви про визнання УПЦ МП Голодомору геноцидом це лише “технічне” непорозуміння, було вибрано варіант, за яким пам’ятник освячує УПЦ МП. Тим вона поставила свою печать у політичному визнанні цієї трагедії.
Президент України сказав, що Мемо ріал жертвам Голодомору є символом українського очищення. У підніжжя цього меморіалу символу він сказав зокрема такі слова: “Я прошу прощення за всі свідомі і несвідомі гріхи, зроблені нами впродовж тисячолітньої історії. (…) З братньою шаною і співчуттям схиляємо голову перед усіма, хто, як і ми, постраждав від сталінського режиму, – росіянами, білорусами, казахами, кримськими татарами, молдаванами, євреями і десятками десятками інших націй. (…) Ми закликаємо всіх і, насамперед, Російську Федерацію спільно, як справжні, чесні і чисті один перед одним брати засудити злочини сталінізму і тоталітарного Радянського Союзу. Ми були разом у цьому пеклі. Ми відкидаємо зухвалу, блюзнірську брехню про те, що звинувачуємо який небудь народ у нашій трагедії. Це не так”. Я впевнений, що ці слова президента України, сказані ним 22 листопада 2008 р., з часом будуть порівнювати з історичним листом з 1965 року польських і німецьких єпископів та знаменною фразою “вибачаємо і просимо вибачення”.
Прохання президента України про прощення – це великий моральний крок України. Він зокрема дозволяє очікувати такого ж кроку з боку Росії, у взаєминах з якою нині накопичилося чи не найбільше гострих питань. Однак з нинішнього розвитку ситуації виникає, що Росія не має найменшого наміру у нікого просити ані прощення, ані нічого іншого. На це звернули увагу учасники міжнародного форуму “Народ мій завжди буде!”, що відбувся 22 листопада в Києві у рамках поминання пам’яті жертв Голодомору. Усі його учасники, тобто президенти Грузії Михаїл Саакашвілі, Латвії Валдіс Затлерс, Литви Валдас Адамкус та Польщі Лех Качинський, були одностайні в думці, що цей захід вкрай важливий для того, щоб застерегти світ від повторення подібного страхіття в майбутньому.
Звичайно, ці слова були добре відомі всім присутнім у Києві, які в ту мить солідаризувалися з Україною в її скорботі. А неприсутні в той же час думали, яким чином покарати Україну за її політику, у тому числі й за воскресіння пам’яті про Голодомор. І придумали: вдарити Україну астрономічною ціною на газ…
Усі присутні в Києві під час відзначення Дня пам’яті жертв Голодомору тою чи іншою мірою зверталися до головного неприсутнього – Росії. Як на мій погляд, найвиразніше зробив це заступник голови Європейського парламенту від фракції “Союз за Європу націй”, молодий польський політик Адам Бєлян. Від імені структури, яку представляє, він нагадував присутнім у Києві та всьому світові, що “нині є ще країни, у яких приховується правда про злочини комуністичного режиму, а Сталін представляється як ефективний управлінець. Звинувачення України в тому, що вона використовує пам’ять про Голодомор з політичною метою (тут неприхований натяк на недавній шокуючий лист президента Росії до президента України, – ред.), викликає обурення і є лицемірною спробою відвернути увагу від кривд, учинених комуністичним режимом. Ми, однак, завжди пам’ятатимемо про жертви того страшного злочину”.
“Наше слово” №49, 7 грудня 2008 року {moscomment}
