Ярослав Присташ ■ ПОГЛЯДИ ■ №20, 2015-05-17
Коментар
До другого туру президентських виборів у Польщі, як можна було передбачити, пройшли чинний президент Броніслав Коморовський (за опитуванням отримав 33,1%) і кандидат Права і справедливості Анджей Дуда (34,5%). Несподіванкою стало те, що перший тур виграв А. Дуда. Це означає, що чинний президент заплатив за невдоволення виборців діями уряду, з яким його асоціюють.
Ще ніколи у президентських виборах у Польщі кандидати не присвячували Україні так багато місця. Час до цього також незвичний — війна в Україні. На тлі аукціону обіцянок і фестивалю критики нинішньої влади всі кандидати говорили про Україну. Звичайно, Україна була одним з багатьох елементів і під час виборчої кампанії це питання мало менше значення від крайових справ. Проте для нас це лакмусовий папір. На основі їхніх висловлювань можна зробити багато висновків відносно того, яка була б закордонна політика окремого президента та які відносини могли б бути з національними меншинами. Хоч президент Польщі не має виконавчих повноважень, то його погляди мають вплив на атмосферу політики у державі і показують, якою може бути одна з найважливіших гілок влади у Польщі.
У коментарях появляється думка, що сама Україна не допомогла чинному президентові, коли під час візиту Б. Коморовського в Україні Верхова Рада схвалила закон про визнання борцями за незалежність України ряд організацій, а серед них ОУН та УПА. У Польщі це було розцінено, як програш польської закордонної політики нинішньої влади, особливо президента. Теперішню владу як опозиція, так і провладні політики критикують за здачу позиції Польщі у переговорах стосовно України на європейській арені.
Беручи до уваги другий тур, варто проаналізувати, на кого будуть рекомендувати голосувати кандидати, які не пройшли і раніше неґативно ставилися до українців і України. Поминаю ксенофоба і антисеміта Ґжеґожа Брауна. Дивно, що прокуратура у виборчому режимі не відкрила кримінального провадження проти нього. Також не беру до уваги інших марґінальних кандидатів, які представляють державний еґоїзм і мають візію сильного президентства, державної мегаломанії і місіонерства Польщі. Серед них є польські націоналісти, «візіонери», авантюристи, кар’єристи, які хочуть забезпечити собі гідну пенсію на старість. Варто однак звернути увагу на двох так званих антисистемних кандидатів, котрі все-таки хочуть увійти в політичну систему Польщі.
На хвилі протестного голосування проти теперішнього стану політики частина молодих українців голосувала або на Януша Корвіна-Мікке (3,5%), або на Павла Кукіза (20,5%). Перший хоче нейтралітету Польщі у конфлікті двох православних держав — Росії та України, але підтримує дії Путіна стосовно Криму, тому що, на його думку, цей реґіон «російський». Другий кандидат висловлюється проти продажу Україні зброї, лише допускає продаж бронежилетів. Згадаймо його підтримку Євромайдану і гострі висловлювання проти УПА чи уявлених націоналістів. Зрозумілим є страх перед непередбачуваним і одержимим Владиміром Путіним, але вони повинні зрозуміти, що Україна, так як Польща 1920 р., захищає Європу. І краще допомогти їй зброєю, ніж самому потім ставати в ряди армії і захищати Польщу. Це наші виборці повинні були взяти до уваги.
Рахуючи голоси програних опозиційних кандидатів у президенти, варто мати на увазі, що може статися мобілізація тих сил, які голосуватимуть на його конкурента — А. Дуду. Хоч П. Кукіз заявляє, що не підтримує жодного з кандидатів, то виборці можуть все-таки піти на вибори і заголосувати проти владного табору. Ситуація теперішнього президента ще більше ускладниться. Вся кампанія обох кандидатів буде скерована на боротьбу за ці голоси.
Які наслідки для нас, українців у Польщі, матиме можливий виграш кандидата «Права і справедливості»? Це найбільша невідома. Згадаймо, однак, стриманість померлого президента Леха Качинського стосовно меншин, а також не найкращі відносини Міністерства внутрішніх справ з меншинами, коли вся влада була у правих силах. До того ж, праві політики визнають принцип взаємності у політиці з меншинами, забуваючи, що торгують власними громадянами. Дуда так само стриманий до ситуації в Україні, якій декларує гуманітарну підтримку і просування в українській кризі польських ідей у європейській спільноті. Однак на перший план скоріше виходить просування Польщі як реґіонального лідера, ніж реальна допомога Україні. А. Дуда — не Л. Качинський, але насторожує факт, що ще кілька місяців тому невідома особа має реальні шанси стати президентом 39-мільйонної держави. За ним все ж стоїть потужна консервативна партія з чіткою програмою.
Є ще один нюанс. Кандидати добре знають, що цими перегонами відкрили парламентську виборчу кампанію. За останніми рейтинґами з 8 травня, до Сейму РП входять центристська «Громадянська платформа» (34%), права «Право і справедливість» (30%) і авантюристська партія Я. Корвіна-Мікке КОРВіН (поль.: Koalicja Odnowy Rzeczypospolitej Wolność i Nadzieja) (6%). Якщо президентські вибори виграє А. Дуда, то ПіС на хвилі перемоги може сягнути по владу після парламентських виборів. Хоч до виборів ще далеко і рейтинґи можуть мінятися, то виразно видно, що третя сила матиме вплив на майбутню коаліцію. Протестний електорат голосував проти гегемонії двох партій у Польщі. На цьому хоче також зіграти П. Кукіз, який несподівано отримав 20,3% голосів і планує коаліцію з Корвіном-Мікке. Його рейтинґ може ще піднятися, якщо встигне збудувати політичну силу і восени матимемо цікаву ситуацію. В такому випадку матимемо коаліцію правих. Все вирішиться 24 травня, а також восени.
