Ярослав Присташ ■ ПОДІЇ ■ №46, 2012-11-11
У Браневі 20–21 жовтня організовано захід під назвою «Українські барви прикордоння». Колишній ґлембоцький пікнік якщо б так назвати «Прикордонні зустрічі» в Ґлембоцьку – перетворився на концертну історично-художню зустріч.
Першого дня можна було подивитися фільми про українську історію в Польщі, послухати дослідника Євгена Місила, який розповідав про свою останню книжку про Акцію «Вісла», оглянути виставку фотографій, яку підготував Богдан Тхір, і послухати концерту реґіональних виконавців («Войцешани» з Войцехів, «Гарячі серця» з Бартошиць) та українських гостей з Калінінграда.
Другого дня публіку розважали діти з Пєнєнжна (колектив «Чорнобривка») і з Лелькова («Лельківські веселушки»), калінінградські артисти, польсько-українська капела «Krzywa fajera» («fajera» у пол. сленґу «кермо автомашини» – ред.) з Войцехів, які дотепно й радісно співали та забавляли публіку; з місцевої влади та України кепкувало ельблонзьке кабаре «Горпинка», і врешті, насамкінець, міцним акцентом заявили про себе «Беркут» і «The Ukrainian Folk». хоч гурти грали фольк-рокову музику, то це не знеохотило старше покоління, яке переважало серед публіки.
Захід був нагодою поглянути на працю Ельблонзького відділу і місцевого гуртка ОУП. Відділ нараховує 20 гуртків, має 2 тис. членів; за церковними даними, на Ельблонжчині проживає 25 тис. українців. Голова відділу Степан Дембицький наголошує, що в реґіоні – досить багата щорічна пропозиція української культури: дитячий фестиваль в Ельблонзі, браневські «Українські барви прикордоння», свято врожаю в Пєнєнжні, «Бесіда східних культур» у Пасленку. «Літо насичене українськими заходами майже в кожні вихідні», – підсумовує голова відділу. Проте більш важливим видається навчання рідної мови: «Майже в кожному містечку, місті є пункт навчання української мови, хоч у нашому реґіоні нема української школи, але, думаю, 60–70% українських дітей вивчає рідну мову», – оцінює С. Дембицький.
Крім звичайної щоденної праці з дітьми, організування концертів протягом року, діячі стараються притягнути наймолодших й іншим. «Разом із консулом України у Ґданську ми намагаємося, щоб наші діти їздили на канікули в Україну. Тепер це перервалося, бо в Україні – не дуже прихильна діаспорі й закордонному українству атмосфера. Думаю, що наступного року відновимо ці традиції», – каже голова відділу.
Нагородою є виїзд дітей на фестиваль в Ельблонзі. «Цей фестиваль ми намагаємося вести так, щоб діти були задоволені, щоб відчували приємність й асоціювали це з радісними хвилинами. Для дітей, які вчаться української мови, організовуємо майстер-класи в Ельблонзі. Там їм прищеплюємо традиції та все, чого на уроках української мови не вчать, – обрядовість, культуру, пісні, показуємо фільми, розповідаємо про історію України. Вони б це мали, якби була українська школа – а в нас є лише пункти, де учні вивчають передовсім мову. Це мало, а тому раз на рік розказуємо дещо більше», – продовжує С. Дембицький.
Про куліси «Українських барв прикордоння» розповідає голова браневського гуртка ОУП Мирослав Собаш. Місцеве староство підтримало проект у розмірі 6 тис. зл., Міністерство адміністрації і цифризації виділило 3 тис. Тому він не дивується, що ОУП не мало суперників у конкурсі на організування заходу. «Минулого року був оголошений конкурс, і в нас забрали цю ініціативу. Цього року конкуренти не приступили до конкурсу, бо побачили, що неможливо реалізувати такий захід за такі малі гроші. А ми шукаємо спонсорів», – наголошує голова гуртка. Доклалися місцеві приватні спонсори, які давали по 200–300 зл., а всі працювали на громадських засадах.
Українське життя в Браневі гуртується при церкві. У гуртку є 24 члени, з них активних – лише п’ятеро людей: «І ці п’ятеро організовують такі заходи», – сміється М. Собаш. Відбуваються щотижневі зустрічі у світлиці членів гуртка, спільні інтеґраційні виїзди.
Досить активною в Браневі є вчителька української мови Мирослава Шульган, яка вчить 30 дітей у 3 пунктах навчання (початкова школа, гімназія, ліцей) – разом це 8 груп у 4 школах. Працює на повну ставку, має свій кабінет. Як у кожному пункті навчання, крім уроків, організовує багато художніх виступів з дітьми на свята (Шевченківські вечори, День мами, вечори поезії – наприклад, Лесі Українки, свято букварика тощо). Я запитав про специфіку навчання дітей. Учителька більшість матеріалів привозить з України. «Стільки україністів у Польщі: і ніхто не склав підручника для гімназії. Це проблема для мене і для інших учителів також», – зауважує вона. Вчителька розуміє проблеми своїх колеґ, які починають працювати в пунктах навчання: «Коли молоді вчителі приходять до пункту навчання, вони ж не знають, як працювати. Мало того, праці методиста не видно. Що інше – школа з українською мовою навчання, а інакше – у пункті навчання, де вчителі часто бояться домагатися свого. наприклад класу. Сповнена бажання працювати молодь не має підтримки», – констатує М. Шульган. Вона, хоч уже з більшим досвідом, все ж має труднощі: «Ми нічого практично не маємо, не маємо літератури для читання, мусимо дітям копіювати тексти. Я мушу користуватися одночасно двома підручниками – і це не так просто, як би комусь здавалося. А нашої праці ніхто не бачить. Раніше були конференції, де був обмін досвідом, взаємні консультації», – підсумовує вчителька. Ця жінка – енергійна, тому результати її праці видно. Вона досвід набула у школі в Україні: «Я думала, що Україна – це Схід, а мене приємно вразила школа. Один учитель навчає української мови й літератури, а художню програму з дітьми готує інший вчитель, який тільки тим і займається. Такої праці я в Україні навчилася», – закінчує М. Шульган.
Я говорив ще з членами сатиричної групи «Горпинка», яка існує в Ельблонзі 27 років. Кабаре заснував С. Дембицький. У гурті виступало понад 60 осіб. Ще малим починав працювати в ньому теперішній керівник Андрій Шмигельський. Він пише тексти і сценарій скетчів, потім заохочує людей або розписує ролі на всіх членів групи. «Нам ідеться про те, щоб трохи „здригнути” нашу спільноту українців у Польщі, показати наші погані звички, як забуваємо свої звичаї, те, що ми здібні до багатьох вчинків. Але треба над собою попрацювати, спонукати людей думати», – представляє «Горпинку» керівник. Уперше в Браневі «Горпинка» виступила польською мовою (скетч «Miasteczko na literę „B”»), коментуючи місцеву політику. Членами молодшої групи є діти. Софія Притула (5 клас) у кабаре саме дебютувала в першому скетчі, хоч виступала й раніше. Її талант помітив А. Шмигельський під час виступу на святі Миколая. Михайло Притула в кабаре від 2008 р., що видно в талановитих ролях на сцені. Він – також член старшої групи, яка готується на Молодіжний ярмарок. Гастролі дозволяють йому пізнати українську молодь. Микола Солецький (5 кл.) виступає другий рік, йому подобається виходити на сцену та смішити публіку. І Роман Поворозник (3 кл. гімназії) вже два роки працює в кабаре, він грав українського даїшника (міліціонер Дорожньої автоінспекції – ДАІ – ред.). Не боїться сцени, подібно, як інші члени кабаре. Таким чином діти виробляють у собі сміливість говорити з більшою кількістю людей. А це – шлях до майбутнього лідерства у громаді. ■
