Фейлетон Ярoслава Присташа ■ ПОГЛЯДИ ■ 2008-11-06
Для іноземця знайомство з даною країною починається на кордоні., а перші враження можуть вплинути на його уявлення про країну прибуття. Отож, їде такий гість рівною дорогою, побудованою за європейські гроші, а перед польськоукраїнським кордоном бачить чергу автомашин, у якій теж мусить чекати кілька годин, дуже повільно пересуваючись. Нарешті минає прикордонний перехід. А що за ним вже не ЄС, видно зокрема по дорогах, якими переміщається. Повертаючись назад, знову потрапляє в пастку кордону. Тут часом чекають навіть 14 годин, як наш журналіст, який у відпустку поїхав власною машиною. Хто хоче проїхати скоріше, нехай витягне з кишені 300 гривень і заплатить кому треба – йому відразу зроблять дорогу між машинами і миттєво опиниться перед шлагбаумом, за яким відкривається дорога до Європи.
Коли у Львові мені не вистачило квитка на автобус, довелося їхати бусом із такими ж “сиротами”, як і я. Для водія – це хліб насущний, з того він і живе, що возить пасажирів до Варшави. Коли приїжджаємо на кордон, черга автомашин тягнеться аж до будок із зеленими картами, пунктами обміну валют, крамницями з тютюном, до переходу – з півкілометра. Посеред дороги достойно стоїть міліція, пильнує порядку в черзі. Наш водій не в тім’я битий, витягає свою сумочку з кишені дверей і прямує до міліціонерів. Кілька слів про умови на кордоні, короткі переговори і розкривається сумочка… Задоволений водій повертається, запускає мотор та об’їжджає чергу зустрічною смугою. Міліція вдає, що нічого не бачить. Їдемо метрів 300, займаємо заслужене місце в черзі. Водій знову виходить, звичайно, не забуває й сумочку. Перед ним людина, що пильнує порядку. Короткі ділові переговори і їдемо далі, ще якісь сто метрів. Там черговий “сторож” кидається до нас, наказує вертатися в чергу. Наш водій вибігає із сумочкою, довго ходить за нервовим прикордонником. Думаю – догралися, прийдеться вертатися на початок черги. Хвилина на перекур, “сторож” замовкає, втихомирений чарівною сумочкою. І так доїжджаємо до першого шлагбауму. Тут наш водій якось довго вовтузиться, а за той час під’їжджає кілька бусів. З одного з них вибігає водій, мчить щодуху до будки прикордонника і назад. Думаю, перегони якісь, чи що? Зараз же цей бус із водієм спринтером об’їжджає шлагбаум і опиняється в зоні прикордонного контролю. За хвилину й ми повторюємо за ним усю процедуру. Пасажири буса задоволено коментують: наш водій не гірший! Сумочка повертається на своє місце.
Під час контролю паспортів водій помічає у мене польський паспорт і тішиться, що зможемо на польському пропускному пункті в’їхати на євро смугу, або, як він назвав, “еуропас”, призначений для громадян ЄС, навіть запропонував мені за кермо сісти. Остаточно в’їжджаємо на смугу для “справжніх” європейців. Я подумав: ну нехай хоч цих кілька хвилин українці відчують, що вони також справжні європейці… Польський прикордонник чемно питає про причину в’їзду сюди машини на українських номерах. Водій вказує на мене, що я “європеєць”, а прикордонник вказує на номери машини. Тоді водій мудро заявляє: “Важливіша людина, а не машина”. Відстояли ми, скільки треба (бо ж польська Прикордонна служба некваплива), а й так у Варшаві були на дві години раніше від рейсового автобуса. Користь із такого виду транспорту подвійна, бо автобус не привіз би мене практично під двері мого помешкання.
Свого часу Польща пропонувала ввести спільні прикордонні відправи, та українці якось не дуже хотіли. Після такої поїздки відповідь на питання “чому” стає зрозуміла – тоді ніхто не зможе на кордоні наживитися. Доки буде мало переходів та безкінечні черги, доти триватиме цей прикордонний “бізнес”. 2012 рік вже за обрієм… А до того часу іноземцям із Заходу можна пропонувати екстрім екскурсії через польськоукраїнські прикордонні переходи. Бо ж у зоні Шенґен кордонів нема, то й не знають вони, чим це пахне. Тут вражень матимуть вдосталь.
“Наше слово” №45, 9 листопада 2008 року {moscomment}
