Юрій Стешук ■ ПУБЛІЦИСТИКА ■ 2010-02-27

У “НС” від 20 грудня 2009 р. з’явилося інтерв’ю з Головою ОУП Петром Тимою журналіста Григорія Сподарика “Міфи і “тестування” Народним домом”. Хочу з приводу цього інтерв’ю висловити кілька зауважень, адже переосмислення висловів П. Тими здатне формувати корисну для організації та громади дискусію.

Редакція “НС” надала поглядам Голови багато місця. Це не дивне, тому що теперішній редакційний склад присвятив багато сторінок також останньому з’їздові ОУП. Перемиський кореспондент тижневика, Б. Гук, присвятив йому такі статті: “Між “Народним домом” і браком професіоналістів” (“НС”, ч. 42); “IV З’їзд Об’єднання українців у Польщі” (ч. 43 “НС”; у цьому ж номері з’явилося “Звернення З’їзду ОУП до міської влади Львова у справі надання польській громаді будинку”, були коментарі М. Пульковського, Е. Хмельової, а та-кож “Самокритика” головного редак тора” Я. Присташа); у 44-46 числах “НС” надруковано три серії матеріалів “IV З’їзд ОУП у Перемишлі. Фраґменти виступів гостей і делеґатів”; у “НС” ч. 45 з’явилися широкі фраґменти двох постанов з’їзду: “Українці – 20 років у демократичній Польщі” та “У справі Народного дому в Перемишлі”; у ч. 46 був цілий текст постанови в справі історичного примирення). Усього “НС” у п’яти номерах відвело з’їздові близько вісім сторінок та помістило численні фотографії (!).
Отож, маємо справу з достатньою інформацією про ОУП з боку “НС”. Щоправда, Голова, члени Головної управи та Головної ради не надто часто персонально з’являються на сторінках “НС”, проте годі тижневикові не старатися бути відповідальним і незалежним джерелом інформації перед власними читачами. З огляду саме на це важко зрозуміти, що мав на думці П. Тима, питаючи: “Серйозне запитання перед тижневиком і редакторами: чи вестиметься планова і продумана розмова, чи лише буде очікування на готову статтю, звіт?”. В іншому місці розмови Голова словами про те, що він радше не був на з’їзді, описаному в “НС”, висловлює своє невдоволення плюралізмом та незалежністю тижневика у формуванні інформації про з’їзд. Це невдоволення неминуче з’являється тоді, коли автором статей в “НС” не є П. Тима, а хтось поза ним, цього разу – журналіст “НС” Б. Гук. Даруйте за логічність мислення, але тижневик скритиковано тут за те, що він не взяв готової статті або звіту в Голови ОУП.
Яку раціональну вартість має критика Голови на адресу редакції “НС”, може, однак, свідчити інтернет сторінка ОУП. Під скількома її матеріалами є підписи членів Головної управи? Майже весь сайт ОУП заповнюють матеріали копії, узяті з преси або інтернет видань. Тимчасом Голова в інтерв’ю поскаржився на дискусію про українські справи перед з’їздом на порталі “Гаразд” – однак він не зможе вказати місця на коментарі або самі коментарі на сайті ОУП. Тож про яку дискусію, явність, прозорість чи плюралізм може бути мова в його розмові для “НС”, а і поза тижневиком?
Також між Г. Сподариком, журналістом “НС”, і Головою ОУП не було найменшого інциденту, який би дав підставу Голові до інших критичних екскурсів у сторону тижневика. Навпаки, деякі надто загальні та цілком ясні за своїм критичним спрямуванням запитання журналіста Г. Сподарика спричинили такі ж самі відповіді П. Тими. Він гарно використав нагоду висловлюватися конкретніше тільки в зручних для себе ситуаціях. Ред. Сподарик міг відповісти йому заголовком “Міфи і “тестування” Народним домом”, проте нема певності, що це є тільки критичний підсумок вартості й сенсу висловлювань самого Голови ОУП на порозі виконання ним чотирирічного головування в організації, а не діагноз ситуації всього Об’єднання.

Мирослав Чех – постать напівпорожня чи напівповна?
Голова ОУП в розмові з Г. Сподариком використав універсальну діалектику неозначеності, представлену на з’їзді Мирославом Чехом. Ніхто інший, як Чех, поділився з делеґатами формулою “склянка завжди може бути наполовину повна або порожня”. Голова організації ужив її в розмові з Г. Сподариком не один раз прямо або непрямо, напр., щоб відповісти/не відповісти на питання про причини відсутності молоді в організації: “ОУП для когось є брендом, а для когось не є”.
Навіщо вживати діалектику неозначеності? Голова ОУП у розмові з власними виборцями про їх, а не свої приватні справи, не має потреби, нормально річ беручи, вдаватися до стратегії “наполовину повне/наполовину порожнє”. Вживання формули “напівпорожньої/напівповної склянки” веде до втрати можливості раціонально оцінювати ситуацію як цілої організації, так і свого місця в ній. Якщо М. Чех своє місце втратив/не втратив, то це його справа, проте мислення Голови ОУП завжди може обійтися без такої крайньої форми відносності.

Пропорції
Так само й у цій статті – аналіз висловлювань П. Тими не зводиться до його постаті як індивіда, а відноситься до нього як до Голови ОУП. І не завжди має закінчуватися критикою – Голова на абсолютну критику не заслуговує, проте дискусія з його поглядами доречна і повинна відбутися. Тим більше, що, можливо, це змінить інформаційну ситуацію ОУП на сторінках “НС”. Правда, ще не знати, яким був би результат поточного медіа моніторинґу діяльності Голови, членів ГУ та ГР ОУП.
Співвідношення критики та конструктивності в “Міфах і “тестуванні” Народним домом” становить 3:1. Це ненормально, оскільки ОУП не знаходиться в стані ідеологічної війни з власними членами. При цьому й сама критика, практикована Головою, також не є нормальною, про що буде мова в другій частині статті.
Щоб не потрапити в пастку критиканства, треба відзначити, що Голова зумів відповісти на питання журналіста “НС” про прийдешність ОУП. Вона складається з: 1) освоєння Народного дому в Перемишлі; 2) створення в ре-ґіонах центрів культури; 3) відновлення фонду культури.

Структури майбутнього?
Спробуймо проаналізувати. Щодо першого – на сьогодні видно, що керівні органи ОУП на 2 роки запізнюються з планом для Народного дому. Це довело до того, що аж з’їзд доручив новообраним керівним органам Об’єднання розробити відповідну концепцію. Де були керівні органи перед з’їздом? Яку готову статтю або звіт у цій справі міг би Голова ОУП запропонувати редакції “НС”?..
Брак програми щодо Народного дому довів на сьогодні до катастрофічних наслідків. Збори товариства “Український народний дім” у жовтні 2009 р. (тиждень після з’їзду ОУП), можливо, мали б інший характер, якби члени товариства мали інформацію від ГУ чи ГР про плани і концепції ОУП щодо цього будинку.
Професійно підготована концепція – суттєва, фінансова, персональна – потрібна також реґіональним осередкам української культури як другому пунктові майбуття ОУП. Їх заплановано як окремі установи, проте спосіб, яким чином окремі – про це в інтерв’ю Голови немає ані слова. На сьогодні Головна управа дотримується практики централізації. ГУ та ГР ні з ким не поділилися інформацією про те, звідки мали б надходити програмні концепції, персонал, приміщення тощо. У контексті неспроможності створити такі концепції для Народного дому важко сподіватися на існування їх у письмовій формі для установ культури в реґіонах. А не йдеться ж про одну концепцію, а про стільки, скільки є реґіонів: бо всюди своя специфіка та інші завдання чи форми праці.
Тимчасом в інтерв’ю Голова відразу після інформації про заплановані реґіональні центри скритикував європейські ґранти (!), отож “широко закритими” залишаються тільки ґранти МВСіА, під тягарем яких нині ледь може вистояти у Варшаві навіть чи не єдиний більш менш підготований до них член ГУ – пані Стефанія Лайкош.
Відновлення Фонду української культури – третій пункт майбутнього ОУП – це, як видно зі слів Голови, наступна (чи не бюрократична?) установа для пошуку фондів у ситуації, коли немає програми діяльності для Народного дому і реґіональних установ культури та в умовах повної критики європейських фондів. Звідки брати працівників цього фонду – професіоналів, бо інші не мають найменших шансів на успіх, – цього на тлі сьогоднішньої персональної скрути читачі не змогли довідатися (журналіст тактовно і не спитав).
Імовірно, що “НС” винне в тому, що плани Голови ОУП є шоком для мене, багаторічного уважного читача тижневика. Проте це не є відповідь на мій сумнів – коли, де, як, ким і навіщо ці плани підготовлювалися. Я хотів би дізнатися про мастер-план чи бізнес-план кожного з цих проектів майбутнього. Для добра справи можна це навіть передати до “НС” у формі готового матеріалу (адже “НС” не може творити іншої концепції замість офіційної). Потреба оприлюднення точної інформації про ці три наріжні концепції майбутнього ОУП, перефразовуючи самого П. Тиму, є вкрай необхідною. Плани мають творитися так, щоб їх можна було якнайкраще захищати від провалів (щоб не повторилася доля обіцянок М. Чеха про Центри української культури 10-річної давнини, кошт котрих такий, що над ними треба через 10 років заново працювати).
Представлена перспектива нагадує ґето. Я далекий від погляду, що в плані перспектив Голова навмисне лякає нас “ґетовістю”. Ні, ці плани – це його спокійна констатація. Імовірно, ОУП якраз і є в ситуації обмеженої свободи руху та обмежених концептуальних можливостей, фінансових засобів, кадрів тощо.
І це все є, напевно, конкретні факти. На них, як і на того, хто їх показує, не треба ображатися. Разом із тим я чекаю, що Голова зуміє не називати дедалі скромніших перспектив ОУП розвитком чи перспективою. ОУП працює, діє, змагається, проте слід ясно усвідомлювати, куди прямує.

Європа чи курна хижа?
Не бажаючи – бо це веде в нікуди – дискутувати з Головою за формулою “переливання з пустого в порожнє”, зверну увагу на ті моменти, коли він випустив Чехову склянку з руки. Мені годі зрозуміти, чому П. Тима висловив аж так різке votum separatum Ю. Рейтові: “… я не погоджуюся з усіма тезами Ю. Рейта”. Я звернувся до висловлювань Рейта, надрукованих у “НС” і зрозумів: Голова ОУП не хоче погодитися на найпростіші з технік, зорієнтованих на відхід від стратегії відносної неозначеності. Рейт ні в чому не винен – він тільки висловив побоювання за найближче майбутнє ОУП. Чому П. Тима виступає проти того, щоб в ОУП прозорість була інша ніж та, що панує в “склянці Чеха”? Принципова незгода Тими з принципами Рейта може нам усім обійтися дорогою ціною. Адже за чотири роки, на наступному з’їзді ОУП, може виявитися, що організація є/немає…
Прикро, але Голова не зміг пояснити кадрової проблеми ОУП. Він представив її аж за трьома варіантами, які один з одним не пов’язані. І не наближаються до суті справи спробою пов’язати їх з європейськими фондами, тому що, на погляд Тими, “розмова про європейські фонди не повинна бути замінником серйозної дебати про всі наші проблеми”! Навпаки, невміння ГУ ОУП протягом 20 років здобути хоч один європейський ґрант якраз становить важливий елемент розмови про всі проблеми. Чому складні й затяжні проекти, фінансовані МВСіА, Голова назвав “реальними”, а європейські – “одноразовими”, якими можна “зробити ремонт будинку” або “купити техніку”? Це погляди людини, відірваної від дійсності, людини, яка не живе в Європейському Союзі та не очолює неурядову організацію в столиці європейської країни, де найкращі неурядові та урядові організації вже протягом десяти років працюють саме на фонди з ЄС.
Ще не пізно, щоб усупереч ґрантовій політиці МВСіА якраз європейські ґранти стали одним із ключових моментів у організаційній, фінансовій та кадровій політиці ОУП. Ґранти МВСіА не тільки вимагають величезних зусиль, які беруть усі сили варшавського центру ОУП – вони анахронічні. Ґранти від МВСіА не дозволяють як ОУП, так і українству в Польщі розвиватися. Ґранти МСВіА прирікають на провал також усі названі вище три можливості розвитку ОУП у майбутньому. Це вже зрозуміли лемки в Об’єднанні лемків. До речі, голова ОЛ С. Гладик не сумнівається, що грошей у європейських програмах є значно більше, ніж ми спроможні взяти. Голова ОУП такої свідомості не має.
Імовірно, що нехіть П. Тими до європейських ґрантів приховує за собою неспроможність ОУП творити власні європейські проекти. Такі проекти вимагаютьбо в міру модерного мислення та персоналу, який працює за сучасними методами. Тимчасом список проектів, представлених на сайті ОУП, робить погане враження: це список фольклорних заходів. Як Головна управа ОУП може вийти на європейський рівень, коли вона ледве йде в ногу з вимогами МВСіА? Імовірно, що в ОУП нікому не потрібні модерні проекти. Тому ґранти, надавані МВСіА, отримують назву “реальних”. І тоді треба погодитися, що ОУП ніколи не матиме більше працівників- спеціалістів у Варшаві, ніж зараз. Такою є стратегія виникнення теоретично критикованого, але практично нерушимого союзу ОУП-МВСіА.

Геній Карпат чи Ридз -Сміґлий?
За допомогою інтерв’ю для “НС” на початку своєї каденції як Голови ОУП у 2009-2012 рр. П. Тима представив чимало думок, які показують його стратегію керування найбільшою українською організацією в Польщі. Інтерв’ю дало також штрихи до його особистого портрета як провідника та людини. На жаль, у мене є сумніви, чи Голова ОУП має цілком ясне розуміння справ власної організації і свого місця в організації.
Проблемою для мене є не тільки те, про що я вже написав, але – і насамперед! – те, чого не знаю: до кого П. Тима в інтерв’ю звертався таким чином? Ось ці вислови: “деяким надалі вигідно думати”, “ми не повинні обертатися в колі міфів”, “множити демагогічні думки”, “не попадати в манеру вічного нарікання”, “анонімні голоси”, “спроби підігрівати дискусію”, “постріли з -за плота”, “акції цькування”, “персональні розборки”, “особисті екскурсії”, “дискусії без арґументів”, “десь за спиною виливають бруд…”, “покритикувати за спиною і все”, “…укінці Рада прийняла мудре рішення”… Таких висловів більше, але ж у кожного є міра терпеливості, рівнозначна з мірою особистої гідності й культури.

Потреба прозорості
Висловлювання П. Тими з останнього інтерв’ю для “НС” мають погану суттєву та пізнавальну вартість всупереч потребі прозорості й коректності у функціонуванні ОУП. Які бар’єри подолав Голова серед нас, а які поставив? Яку створив перспективу, а яку знищив?
В інтерв’ю є низка поглядів, які важко зрозуміти, напр.: 1) “Не буде такого кадрового забезпечення, як за часів соціалістичної Польщі, тож не можна людям говорити, що ми до того дійдемо”; 2) “…у нас є хиткий перехід від організації до церкви чи навпаки, і часом важко розрізнити, де ті люди діють” (???); “…необхідно робити таку велику кількість проектів, бо по-іншому не вдасться профінансувати всього”.
Як знайти логіку між постульованою Головою потребою “співдії всіх структур” для проведення змін та відповіддю на питання про брак молоді в ОУП, адже Голова відповів: цим не мусить займатися організація, бо є “немала армія вчителів, педагогів, є Вчительське товариство і власне навколо цього може будуватися ціла пропозиція для молоді”.
Голова дорікав редакції “НС”, що в “НС” не було чехівської цифри 500 вчителів, які “живуть з українства”. Це правда. Усе ж чи він запитав у себе самого, чи була вона у звіті Голови ОУП для з’їзду? І коли звіт з останнього з’їзду та звіти з трьох попередніх будуть оприлюднені на інтернет- сторінці ОУП?

Культура – завдання насамперед особисте
Моя полеміка має на меті внести коректність у позицію Голови ОУП, якого я шаную і невипадково писав його посаду завжди з великої літери. Якщо він або читачі сприйняли її по-іншому – наперед прошу мені вибачити. Я прагну добитися в Голови ОУП особистої, інформаційної та ділової культури в розмові з членами ОУП та читачами “НС” про справи організації, яку він очолює силою їх вибору.
Як на мене, скромно, у тиші свого “я” Голова ОУП мав би сказати також собі те, що сказав тільки про інших: “На жаль, люди, які активно працюють, мусять рахуватися з атаками, але це не значить, що вони мусять на них реаґувати особисто”.

“Наше слово” №9, 28 лютого 2010 року {moscomment}

Поділитися: