Розмовляв Степан Мігус ■ ГРОМАДА ■ 2010-06-03
{mosimage}
Розмова з Мироном Мацьопою, керівником і лідером музичного гурту “THE UKRAINIAN FOLK”
Чим особливим запам’яталися вам перші двадцять років на естраді?
-Чимало доброго можна згадати, коли йдеться про минулі 20 років нашої діяльності. Насамперед я щасливий, що опинився в середовищі українців Вармінсько -Мазурського воєвідства – на Ґуровщині та Бартошиччині. Це сталося завдяки Миронові Сичу, який понад 20 років тому вперше запросив нас (тоді ще музичний гурт “Рух”) на Вармію та Мазури на концерти. Я радий, що своєю діяльністю і діяльністю нашого колективу ми зробили творчий внесок у культурне життя українців реґіону і Польщі, а навіть за кордоном.
20 років тому ви їхали до Польщі на кілька концертів, а залишилися на два десятки років. Як це так сталося?
-Початки були непрості. Ми приїжджали на один-два концерти, поверталися до Львова, а потім знов приїжджали. Так ми їздили туди й сюди, розмовляли, який шлях обрати. Треба було вирішувати. І вирішили пов’язати свою творчу долю – а згодом й особисту – з Вармією та Мазурами. Я дуже радий рішенню залишитися. Завдяки цьому я познайомився зі своєю теперішньою дружиною Христиною, з якою ми прекрасно живемо. Я задоволений, що якийсь мій куточок на цій ґурово ілавецькій землі для мене знайшовся.
Ви відомі не лише на Ґуровщині чи у Вармінсько -Мазурському воєвідстві, але й у всій Польщі та поза її кордонами. Де і для кого протягом цих років ви грали й співали?
-Протягом кількох останніх років ми стали популярними й за межами Польщі. Щороку виступаємо в Чехії, де нас дуже добре приймають. Ми дали кілька концертів в австрійському Лінці, у цьому місті нас тепло приймали. Через те що ми поширюємо свої творчі “впливи”, ми змінили назву нашого гурту. Це, так би мовити, міжнародна, більш сприйнятлива й змістовна назва колективу для західного музичного ринку.
Конструюючи свій репертуар, гурт переважно черпає з народної криниці, а останнім часом можна почути у вашому виконанні й авторські пісні. Чи є хтось, хто написав пісні тільки для вас?
-Останній альбом “Мрії”, який ми рекламували на концерті, влаштованому з нагоди нашого двадцятиріччя, збагачений теж авторськими піснями. Є тут музика і тексти Михайла Семотюка, хореографа ґуровської “Думки”, а аранжування належить нам, тобто гуртові “THE UKRAINIAN FOLK”. До речі, згаданий альбом – це щось нове в нашому доробку, це новий художній внесок до українського музичного мистецтва. […] українського музичного мистецтва.
Ваш сьогоднішній колектив – лише частка того “Руху” двадцятирічної давності. Хто залишився, хто відійшов – і яка доля колишніх членів гурту? Кого нового ви прийняли до складу?
-Протягом двадцяти років нашого існування зі мною залишився тільки Орест Ортинський. Я і він, як члени колективу від його витоків до сьогодення, відзначаємо двадцятиріччя. Радію, що на наш ювілей приїхали хлопці, які раніше з нами грали. На ювілейному концерті ми з ними представили пісні з початків нашої естрадної діяльності. Думаю, людям сподобалося. Для мене це був прекрасний концерт. Мені запам’яталося, що хлопці зібралися, приїхали до Ґурова на ювілей і заграли стару добру музику.
Куди доля закинула колишніх членів “Руху”?
-Їх можна знайти в різних музичних групах. Ансамбль “Чугайстер” організував і в ньому виступає Андрій Цюпа (сьогоднішній ольштинянин) та Андрій Кухар і Юрій Маковський. Натомість Роман Задоріжний повернувся в Україну і має свій бізнес у Львові.
Ваші давні члени, як мені здається, є в ольштинському фольк -рок гурті “Горпина”.
-Правда, у “Горпині” є наш колишній барабанщик Олександр Перстовський зі Львова.
Ювіляра завжди питають, які в нього плани на майбутнє. Отже, які вони у вас?
-На даний момент те, що я запланував, зроблено. Двадцятиріччя – це не такий малий проміжок часу. Якщо вистачить сил і здоров’я, запросимо наших любителів і на 25-річчя, а там побачимо, з чим до нього прийдемо. На сьогодні знаємо, що цього року візьмемо участь у Фестивалі ромської культури в Ґліноєцьку, який відбудеться 24 липня.
Чи зберігаєте зв’язки зі своєю батьківщиною – Україною?
-Я в Україну їжджу доволі часто. У мене там залишилася мама, брати. Моє життя так склалося, що я тут маю свою сім’ю, роботу. Отже, на даний момент постійно живу тут. Не знаю, як розпорядиться доля в майбутньому. Можливо, діти захочуть повернутися в Україну. У кожному разі, зараз я живу на Вармії та Мазурах.
А зв’язки з Україною у творчому плані? Чи Україна не надто рідко запрошує українські творчі колективи з поза меж, а особливо власних уродженців?
-Саме тривають розмови про нашу участь у концерті в Києві на День Незалежності України. Якщо домовимося, то з певністю поїдемо. Заграти на концерті на День Незалежності вперше за своє двадцятиріччя та ще й у столиці – це було б неабияке вирізнення.
Чи складно бути в Польщі українцем (особливо в реґіоні, де живете) і як ставляться до української культури поляки?
-Нас як колектив добре знають не лише українці, але й поляки. Не було ще якихось незрозумілих ситуацій, образ чи чогось подібного через те, що ми граємо українську музику. Поляки навіть приходять і просять: заграйте щось по-українськи, заспівайте щось по-своєму. Для мене це є чимось підбадьорливим, від чого робиться тепло на душі.
Співпрацюєте, зрештою, і з польськими колективами…
-Співпрацюємо і маємо серед них багато друзів. Якраз на нашому ювілейному концерті заграв відомий музикант і композитор Цезари Макевич, популярний, зокрема, завдяки пісні “Усі дороги ведуть до Мронґова”. На ювілеї заграв, заспівав і затанцював ромський гурт “Ґітано” з Ольштина, з яким співпрацюємо і виступаємо вже протягом багатьох років.
Дякую, вітаю з творчим двадцятиріччям від нашого редакційного колективу і бажаю успіхів та витривалості на наступні два десятки років.
“Наше слово” №23, 6 червня 2010 року {moscomment}
