Володимир Прядко ■ МІҐРАНТИ ■ 2010-08-20
{mosimage}
Пан Мар’ян потрапив до Польщі, бо читає пресу. “Купив газету, читаю – потрібні водії автобусів. Аж у Варшаві. Подзвонив посереднику. Здав документи, заплатив 35 євро. Через два тижні – дзвінок. Збирайтеся до Львова, а потім на Варшаву. Робота є”, – розповідає нам Мар’ян Палига, як два з половиною роки тому, разом ще з кількома краянами, потрапив до польської столиці.
Тут все розвивалося як у прискореному фільмі – тижневе навчання, блискавичне ознайомлення з маршрутами, коротенькі інструктажі – і в дорогу. Добре, що Мар’ян має досвід їзди по Львову, якийсь час працював у Німеччині, та й з мовою особливих проблем не має. Дотепер встиг об’їздити всю Варшаву, деякі пасажири вже його добре знають і шанують. Підходять – дякують. Ще б пак – Мар’ян не зачиняє дверей перед носом пасажира, чекає, поки людина добіжить і вскочить у салон, вміє теж на поворотах вирулили вправно, швидко і безпечно.
Одного разу, коли Мар’ян сидів в автобусі, чекаючи на від’їзд згідно з графіком, бачив, як якийсь хлопець проводжав дівчину додому – вона боялася йти, бо там стояли якісь два лобуряки з собакою. Хлопець провів її безпечно додому, ще й встиг повернутися до автобуса, сівши неподалік нашого водія. Раптом один із “дресяжів” влітає до салону і починає гамселити пасажира. Водій втрутився, вискочив з автобуса, аж тут на нього за командою налетів величезний пес, повалив на землю і почав кусати українця. Бійка тривала хвилин з 15, аж поки водій по-справжньому не розізлився і всю ту бандитську зграю повикидав з автобуса, відтак рушив уперед. А хлопець, якого наш герой фактично врятував від розлючених наркоманів, подякувавши, безслідно зник, кинувши навздогін, що йому ніяка лікарня чи поліція не потрібні, – він сам знає як помститися… Більше Мар’ян того інтеліґентного і скромного хлопця ніколи не зустрів. Потім водію лікарі дали укол, зняли побої, було кількамісячне слідство…
Пасажир міг пізніше ще не раз почути про свого рятівника. Адже газети, інтернет -видання, телебачення згодом розповідали про небувалу історію: у польській столиці нагороджено водія міського автобуса з України, який став на захист пасажира. У травні цього року мер Варшави Ганна Ґронкевич-Вальц вручила українському водієві Мар’яну Пализі медаль “За жертовність і відвагу”, яку надають особам, що, ризикуючи своїм життям чи здоров’ям, врятували людей або майно. Дотепер таку медаль отримали тільки чотири особи, а іноземець – вперше.
Варшав’яни і місцеві ЗМІ захоплені позицією українця. “Так тримати”, – закликає газета “SuperЕxpress”. Інтернет -форуми наповнені подяками українцеві і докорами місцевим водіям, мовляв, вони здебільшого намагаються “не помічати” подібних ситуацій: “Браво для пана Мар’яна! Небувала справа, – українець не злякався бандюг у найгіршій столичній околиці, та ще й з таким аґресивним псом. Такого серед польських водіїв не зустрінеш… Якби це був поляк, то сховався б під сидіння і вдавав би, що його там нема… Я все більше поваги набираю до українців. Це не перша історія, яка свідчить на їхню користь… Треба мати відвагу, аби щось такого зробити, та ще й будучи приїжджим, – адже ж український водій міг сховати голову в пісок по принципу “не моя країна, не моя проблема і мене не б’ють”, – так пишуть пасажири столичного громадського транспорту на варшавських інтернет- сайтах.
– Я не вагався жодної секунди і сьогодні зробив би так само”, – говорить Мар’ян Палига. Він переконаний, що кожний водій з України, який працює в польській столиці, міг би вчинити так само, – заступитися за пасажира і вигнати бандюг із салону. Робота водія громадського транспорту характеризується певним ризиком, особливо в нічні зміни, коли всю ніч треба розвозити не завжди тверезих пасажирів за різними маршрутами, у тому числі й на околиці столиці. На щастя, такі екстремальні випадки трапляються не часто.
Уже протягом кількох років українських водіїв беруть на роботу у різних польських містах. Найбільше, звичайно ж, у Варшаві. Найчастіше українського водія можна зустріти не в автобусах державного підприємства MZK, а у приватних траспортних фірмах, яких у Мазовецькому воєвідстві є кілька. Переважна більшість водіїв (це люди з різних кінців України – від Донецька до Львова) сумлінно працюють, старанно виконуючи свої обов’язки. Але бувають і “проколи”. Вже не раз у столичній пресі велися дискусії про те, що, мовляв, працедавці часто змушують українських водіїв працювати занадто багато, що може негативно вплинути на безпеку руху. Щоправда, останнім часом, подібних розмов у мас -медіа вже нема.
Як це не дивно прозвучить, але великих грошей українські водії у Варшаві не заробляють. Крім цього, водіїв часто штрафують за неуважне виконання своїх обов’язків: забув включити підсвітлення таблиці, – плати 45 злотих; вийшов на роботу не у відповідній формі, – також штраф. З іншого боку, українським водіям подобається, що у Польщі водій відповідає тільки за перевезення пасажирів, а не займається продаванням квитків чи пошуком лампочки, яка перегоріла, – цим опікується відповідна служба обслуговування цього підприємства. Головне, щоб була чиста сорочка, охайних вигляд і добра фізична форма.
Колеґи Мар’яна живуть в “українському” гуртожитку на території своєї фірми. Щоправда, у тісній, невеличкій кімнаті і по чотири особи. Один спить, бо з ночі прийшов, інший біжить на ранкову зміну – рух, як у автобусі. А Мар’ян у цей же час розмовляє тут із журналістом. Розповідає, що в нього троє дітей – уже дорослі, треба заробляти на їхнє навчання, вивести в люди… Герой Варшави каже, що ще трохи попрацює в столиці, а далі буде видно. Нелегка це справа – бути водієм у сусідній країні.
“Наше слово” №34, 22 серпня 2010 року {moscomment}
