Людмила Лабович ■ КУЛЬТУРА ■ №38, 2016-09-18
Пряник з орнаментом з вишиваного рушника, української сорочки або дерев’яної хати з Підляшшя замість штампового, виготовленого в Китаї зубра? Чому ні? Єва Степанюк, молода жителька Підляшшя, доводить, що т.зв. туристичний продукт, спертий на місцеві культурні цінності, може бути шансом для молодих людей, котрі шукають не лише праці, але також цікавий і вартісний спосіб на життя.
Людмила Лабович: Поки почнемо говорити про ці ориґінальні пряники, будь ласка, скажи кілька слів про себе.
Єва Степанюк: Мені 25 років, живу в Засцянках коло Білостока. Рік тому я закінчила географічний факультет у Варшавському університеті. Як спеціалізацію вибрала географію туризму. І це був початок усвідомлення того, що я хочу робити в майбутньому. На багатьох заняттях під час навчання викладачі підкреслювали, який важливий локальний аспект туризму. Саме це був стимул для того, щоби повернутись на Підляшшя і щось у цьому напрямку робити. Однак головна спонука йшла від батьків, які завжди, де б ми не їхали, – на канікули чи на наші села, – звертали мою увагу на автентичні елементи культури, локальні пам’ятки. Отак від молодих літ вони розвивали в мене та в моєї сестри зацікавлення всім, що реґіональне.
Як з’явилася ідея, щоб цей підляський акцент перенести на пряник?
Я повернулася й почала думати, що далі робити. Вирішила заснувати туристичну фірму, яка комплексно підійде до теми локального продукту і пам’яток, виконаних на Підляшші. Почала від себе й від виготовлення здобних пряників з локальними мотивами. Як у мене з’явилась ця думка? Батько говорить, що в кожному місці, де ми були, показував мені пряники, але я того не пам’ятаю. Просто я сама почала принагідно, від свята до свята, випікати пряники. Тільки для себе й родини. Так навчилася це робити. А крім того, вони стали мені виходити гарно й естетично.
Початково використовувала дуже популярні орнаменти, які бачила в Інтернеті, інспірувалася чужими ідеями. Однак якогось разу я вирішила використати локальні візерунки.
Якщо йдеться про реґіональні акценти, мені відразу спали на думку кашубські або ловицькі квіти. На Підляшші маємо квіти на рушниках. Я подумала, щоб саме їх перенести на пряники. Спробувала з кольорами і різними мотивами. Стало виходити. Потім, можливо, тому що маґістерську працю писала про туристичні аспекти дерев’яної архітектури, почала робити відкриті віконниці, використовувати окремі елементи з будинків. Зараз роб-лю пряники з орнаментами з рушників, хат, тканини, сорочок, скатертин. Це головні мотиви.
Скільки часу треба, щоб зробити один пряник?
Залежить від величини, але багато. Вся праця – це кілька етапів. На початку треба мати підставу, тобто тісто на пряники. Потім готую кольорову глазур: білу – коли оздоблення пряника має нагадувати узори з рушників, або кольорову, напр., при віконницях. Перед тим, як нанесу кольори, готові пряники мусять охолонути. Тому якийсь час треба зачекати. Крім того, необхідно зробити глазур відповідної густоти, бо й кожний елемент зроблений з глазурі іншої густоти.
Найбільше часу займає коронка, стилізована під орнаменти з рушників. Кожну лінію веду окремо й окремо ставлю кожну крапочку. Отже час залежить від конкретного візерунку. Один середньої величини пряник займає приблизно годину. Важко сказати дуже докладно, бо все роблю етапами.
Чи маєш уже опрацьовані взори, чи весь час шукаєш чогось нового?
Можна сказати, я постійно в пошуках. Тепер опрацьовую нові мотиви з сорочок. Просто хочу ввести більш різноманітні орнаменти. Також архітектура – це надзвичайно багате джерело нових ідей.
Де показуєш свої вироби?
Передусім на заходах просто неба, на яких наявні реґіональні теми, наприклад, «Підляська октава культур» у Білостоці, фестиваль «З сільського подвір’я» в Черемсі, «Ярмарок зубра» в Гайнівці, «На Івана, на Купала» в Дубичах-Церковних. Це заходи, які мають на меті популяризувати локальний продукт і реґіональні пам’ятки. Мої вироби доступні так само в Інтернеті на facebook.com/mandrivka.podlasie.
Вже кілька місяців презентуєш пряники. Чи є зацікавлення серед покупців?
На культурних заходах дуже позитивне ставлення до моїх пряників, майже кожен каже: «wow», «супер». Люди питають, як такий пряник приготувати, скільки часу це мені займає. Є такі, що куплять, є й такі, що ні. Однак треба знати, що це доволі дорогі продукти, бо це ж ручна праця, їх не можна продавати як пам’ятку, виготовлену машиною. Багато людей все ж високо оцінює мою працю. І це – позитивне. Останнім часом, наприклад, я стояла три дні на «Підляській октаві культур». Одного дня підійшли до мене туристи з-поза Білостока й купили пряники. Наступного дня, після того, як переглянули мою сторінку в Інтернеті та познайомилися з історією моїх продуктів, повернулися і сказали, що це щось дуже справжнє та високо оцінили мою працю. Крім того, ще й купили два пряники. Та коли люди навіть нічого не куплять, то сама розмова, яка підкреслює вартість того продукту, є для мене стимулом, який заохочує до дальших кроків.
Спочатку, зрозуміло, прийом невеликий, але з тижня на тиждень щораз більше людей цікавиться моїми продуктами на культурних заходах та заглядає на мою інтернет-сторінку.
Ти свою фірму назвала «Мандрівкою». Чому?
По-перше, я ідентифікуюся з українським середовищем, і той факт, що я зв’язана з українською культурою, хотіла підкреслити вже самою назвою. По-друге, мандрівка – це туризм. Тут мандрівку розумію на два способи – як дійсну мандрівку по Підляшші та як мандрівку в минуле, тобто повернення до традиції, культури і перенесення елементів нашої спадщини в часи, у яких живемо. Ще не маю ідеї на мандрівку в майбутнє. Це було б щось таке, що доповнює.
Чи місцевий продукт може бути шансом для молодих людей, котрі закінчують навчання і не мають праці?
Думаю, що на Підляшші є великий потенціал, тому я повернулася сюди. Ми весь час не маємо такого професіонально локального продукту, приготовленого для туриста. Тому й люди, які сюди приїжджають, фактично не мають з чим виїхати. Маю на увазі – виїхати з чимось нашим.
Потенціал є великий. Бачу багато можливостей, маю багато ідей, але сама не даю ради всього зробити.
Отже пряники – це не єдине, що хочеш виготовляти?
На жаль, пряники займають багато часу. Крім того, нема стільки покупців, щоб обмежитися лише ними. Радше ставлюся до того, як до елементу, що дозволить популяризувати фірму.
Моя найбільша ідея, яка вимагає часу і грошей, – це таке місце, в якому турист зможе і переночувати, і з’їсти реґіональні страви просто з хлібної печі, які я їла в моєї бабусі. Однак це не має бути така «зелена садиба».
Інша справа – це пункт продажу пам’яток і локального продукту в Пухлах, осередку Товариства «Спадщина Підляшшя», який веде мій батько, а також там, де зареєстрована моя фірма.
Турист зможе там переглянути карти, напитися чаю, кави і купити реґіональні пам’ятки. Ми є безпосередньо на т.зв. «Підляському лелечиному шляху» та в «Країні відкритих віконниць». Це основа для виходу до туристів. Цей пункт з’явиться вже невдовзі.
Очевидно, весь час буду займатися пряниками, тому що хочу зберігати і популяризувати наші реґіональні орнаменти. Однак радше буду їх виготовляти в меншому масштабі. Ну, хіба що опрацюю таку технологію, яка дозволить прискорити працю: щоб надалі була вона ручна, але щоб робити все швидше.
Маю надію, що вдасться дійти зі своїми продуктами до осіб, які потребують їх на спеціальні нагоди. Останнім часом я робила пряники на замовлення на весілля – з весільними мотивами, зі спеціальною присвятою молодим. Вони були досить великі – 22 на 13 сантиметрів. Були також питання відносно пряників для весільних гостей замість т.зв. «сенкача». Це добрий напрямок, передусім на православне весілля. Хочу зберегти наші орнаменти. Думаю, що мотиви з рушників ідеальні на весільні пряники.
Дякую за розмову.
