Анастасія Канарська ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №12, 2017-03-19
«Гіркі жнива », драма, Канада 2017.
Під музичний фон з англомовним текстом відвертого змісту («Sex» Cheat Codes & Kris Kross Amsterdam) заходять сивочолі люди і молодь з поп-корном. «Що це таке?», – питає один старший чоловік іншого. «Може, це дають у додаток до квитків, а нам не дали?» – додає жартома. Так починається показ у Львові «Гірких жнив». Ще під час перегляду трейлера глядач, який цінує якісне інтелектуальне кіно, може сказати: «Фільм дуже голлівудський». Наскільки критично його потрібно сприймати і для кого він?
«Гіркі жнива» отримали вже багато відгуків у пресі, серед яких багато критичних зауважень. У «Los Angeles Times» поміщено рецензію «Трагічна історія Голодомору зводиться до кліше в історичній драмі „Гіркі жнива”», де автор говорить про те, що стрічка, яка розповідає про такий страшний злочин радянського режиму, на подив, не має емоційного впливу на глядача. «Завдяки зйомкам в Україні кінорежисер досягає фізичної правдоподібності й пропонує захопливі кадри місцевих звичаїв, але історія, яку розігрує він і його безпомічна знімальна група, є надлишком казусів та кліше». Британське видання «The Times» пише: «На жаль, незважаючи на чисті і позитивні наміри, фільм є просто не дуже добрим».
«Я народився в Україні, на землі, що могла стати раєм. Ми тішилися простою свободою: жили і кохали. Але завжди були ті, хто намагався відібрати в нас цю свободу», – цими словами розпочинається фільм, а перед очима колосяться золоті жита, змінюються надто вже прилизані рустикальні картинки. Впадає в око дуже не український типаж головного героя. Він разом зі своїми друзями трохи виглядає, як Фродо Беґґінс або як герой американського серіалу «Друзі». Якось за сучасно на початок 30-х рр. ХХ ст. І поводяться вони, мабуть, більш відповідно до сучасності. Хоч хтозна… Але стоп: для кого цей фільм? Презентувати в Україні «Гіркі жнива», які спочатку мали назву «Жнива диявола» (проте в англомовному варіанті це би могло мати неоднозначність трактування), приїхав продюсер Ян Ігнатович. Цей канадський бізнесмен українського походження вклав приблизно 20 мільйонів доларів у цю стрічку, вважаючи, що таким чином світ довідається про трагічну сторінку історії українського народу. «Лише одиниці у світі, крім українців, знають про Голодомор», – говорив продюсер фільму журналістам на прес-конференції у Львівській облдержадміністрації, яка зі своїми червоними хідниками на коридорах та організуванням праці прес-служби, на жаль, справляє враження застиглості в радянському минулому.
«Актори нічого спочатку не знали про Голодомор (у фільмі виступають переважно британські актори, за винятком Остапа Ступки та Олександра Печериці з Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка у Києві), – розповідає Ігор Ігнатович, якого у львівських джерелах називають Ігорем, а в київських та англомовних – Яном. Каже, що не розраховував на прибуток, але було б добре, якби він був. Згодом додає, що фільм «Гіркі жнива» режисера (так само з українським походженням) Джорджа Менделюка знятий зрозумілою для західного (додам: масового) глядача кіномовою. І що є договори з 45 країнами про прокат, але також помітне велике зацікавлення серед української діаспори. Офіційної інформації про покази в Польщі наразі нема.
Про те, для кого цей фільм, на прем’єрі в Канаді говорив міністр культури України Євген Нищук: «Цей фільм треба розглядати не просто як кінострічку з її сильними та слабкими сторонами, у ньому є своя важлива місія – донести тему Голодомору до якомога ширшого світового глядача, його думки і серця. На мій погляд, цю мету осягнуто».
На відміну від української класичної літератури, у фільмі показаний образ хороброго українця, який бореться за свої права, а не тільки є жертвою.
Звичайно, хотілось би, щоб за художньою якістю фільм не поступався, наприклад, «Волині» Войцеха Смажовського. Можна провести паралелі між цими стрічками, оскільки обидва фільми з’явилися досить швидко один за одним, обидва – іноземного виробництва, обидва розповідають про українців (таких прецедентів небагато). Але тут навіть зло, на відміну від стилістики Смажовського, у певному сенсі естетизоване завдяки Тамерові Хассану, відомому з «Гри престолів», який у «Гірких жнивах» виступає в ролі червоного комісара Сергія. «Вона почервонить уста своєю кров’ю. Він із яскравою зовнішністю Мефістофеля змусить її мити йому ноги та витирати волоссям, як Магдалена». Кохана художника Юрка (Макса Айронса, сина інтелектуального актора Джеремі Айронса), того, з дуже неукраїнським обличчям, якому доведеться стати суперменом у цій історії – Наталка Саманти Баркс. «Чорнії брови, карії очі» – вона є втіленням жіночої відваги. «Смерть навколо мене всюди», – скаже Юрко, але в цьому фільмі вона не жахатиме своєю відвертістю, а лейтмотивом стрічки стануть слова про кохання. «Моє ім’я – Юрій Качанюк. Я – син Ярослава Качанюка і внук славного воїна Івана Качанюка. Моя Україна була світом, у якому леґенди жили поруч. Перед тим, як вирости й усвідомити, що дракони також можуть бути реальними, а світом ходить справжнє зло, я закохався», – говорить головний герой, від імені якого є ведена розповідь на початку і наприкінці фільму. Про кохання будуть теж останні слова у цій стрічці, як підтвердження слів отця Яна Твардовського: «świat zmaglowany / polityka pudło / dom już nie tamten /inna brama / nie wierzący na roratach w kościele / tylko miłość / wariatka ta sama». Він приведе додому названого сина, що має певну схожість з героєм «Поводиря», втіленням істини «Маленького принца»: «Ми відповідаємо за тих, кого приручили». «Якщо я врятую хоч одне життя, я жив недаремно», – говорить Юрко Качанюк – Макс Айронс. Перефразовуючи, якщо хоч сотня людей з тих, які не мали поняття раніше, після перегляду «Гірких жнив» довідається про Голодомор в Україні 1932–1933 років, буде зрозуміло, для кого і для чого цей фільм. ■
