Лукаш Ясіна ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ 2010-10-20
{mosimage}
Grzegorz Kuprianowicz (red.), Akcja burzenia cerkwi prawosławnych na Chełmszczyźnie i Południowym Podlasiu w 1938 roku – Uwarunkowania, Przebieg, Konsekwencje, Archiwum Chełmskie, tom IV, Chełm 2009.
Писати про історію національних меншин, які населяють нашу країну, і дотепер досить нелегко. Однак проблеми, що появилися в представленому дискурсі, мають нині зовсім інший характер, ніж багато років тому. Практично не існують вже теми табу, а середовища, які представляють меншини (особливо білоруську й українську – випадок історії євреїв у Польщі становить однак виняток), беруть участь у дискурсі за посередництвом різних конференцій, публікацій та інших подій.
Проте зміни в суспільному мисленні змушують нас задуматися над мовою, що вживається для опису тих фраґментів польської історії, у яких домінаційну роль відіграють представники національних меншин, що найважливіше – цих меншин, які й досі в цій країні проживають і відіграють у ній важливу роль.
Проводячи аналіз процесу польсько-українського примирення на історичній площині, багато хто з аналітиків робить велику помилку: не помічає в ньому ролі “польських” українців, а тим часом їхню роль, як представників української версії подій, у польському історичному дискурсі важко переоцінити. Якщо примирення польсько-німецьке має зовнішній та міжнародний характер, то у відносинах польсько-українських слід брати до уваги роль меншини (загально кажучи, то з подібною ситуацією ми зустрінемося також у польсько-литовських відносинах – польська меншина в Литві є в дискусії партнером, якого не можна обминути).
Беручи до уваги згадане вище значення української меншини в польському суспільному житті, не дивує те, що ми маємо вже, як народ, за собою дебати про проблеми, які стосуються головним чином українців у Польщі – такі, як акція “Вісла”. […] такі, як акція “Вісла”. Два роки тому прийшла пора на наступну важливу проблему – річницю нищення церков на Холмщині і Південному Підляшші. Цій події були приурочені різні виставки та симпозіуми, а її своєрідним науковим увінчанням була організована Люблинським українським товариством і Люблинсько-Холмською православною єпархією (а також кількома іншими партнерами) конференція, якій надав свій патронат президент Лех Качинський. Зустріч відбулася в жовтні 2008 р., а кілька місяців тому появився на ринку її результат – збірка наукових статей під редакцією ініціатора заходу – д- ра Григорія Купріяновича. Це досить солідних розмірів видання, яке віддзеркалює зміст конференції, і – важливо – двомовне. Польська й українська мови вживаються тут паралельно – це, безсумнівно, результат підбору учасників конференції, проте здається, що видання буде добре сприйняте і в Польщі, і в Україні.
Щоб проаналізувати редаґовану д- ром Г. Купріяновичем книжку, треба зрозуміти контекст подій 1938 р. Присутність різних текстів, написаних духовними, а також згадки про теологічні питання, надзвичайно міцно розміщує цю публікацію в околицях агіографії Православної церкви. І зовсім не помилково. Можливо, це спроба дещо ризикована, хоч прихильникам поділу на те, що “Боже і кесареве”, можна сказати, що дана тематика в згаданому виданні зрівноважена цілим рядом текстів, написаних людьми іншого віровизнання – на зовсім інші теми. Зрештою, а чи римо-католицька агіографія разила б польського читача?
У книжці появляються наукові розвідки, що стосуються не тільки самого нищення церков, тут замальований генезис подій, опис їхніх наслідків. Це, можна сказати, посібник, який вміщує необхідні знання про те, як виглядала Польща 1938 р. Поруч зі статтями, написаними видатними діячами польської та української науки, не бракує і звичайних свідчень – модної тепер і як же потрібної мікроісторії.
Обговорена тут книжка вміщує також цілий ряд додатків: календарів подій і присвячених їм урочистостей, є і листи президента Качинського та прем’єр- міністра Туска, які сміливо можна визнати актами покаяння польських урядових чинників. А разом з тим – офіційне пояснення польського ставлення до подій, що сталися 72 роки тому. Водночас ця публікація нагадує і про історію Холмщини – надзвичайно важливого реґіону як з погляду історії, так і сучасності. На жаль, роль Холмщини є постійно недооцінюваною.
Польський читач зорієнтується (після прочитання), що дискурс примирення треба вести також зі своїми співгромадянами української національності.
“Наше слово” №43, 24 жовтня 2010 року
