Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №46, 2013-11-17

За стандартами міжнародної організації ЮНЕСКО, в Польщі тільки державна мова не має статусу зникаючої. Водночас у Європі не бракує прикладів того, що створюються правові рамки захисту навіть для мови, яка має кілька десятків носіїв. Це лише деякі факти, які прозвучали під час конференції «Європейські та реґіональні інструменти захисту зникаючих мов», яка 5 листопада відбулася у Варшаві з ініціативи Сеймової комісії нацменшин та Бюро сеймових аналізів.

«Мова – це не лише знаряддя, яким людина користується, досягаючи своїх щоденних цілей. Це стихія, яка нас будує, впорядковує світ, дозволяє висловлювати надії та хвилювання», – написав у листі до учасників голова комісії нацменшин Мирон Сич, який, з огляду на засідання Польсько-української парламентської асамблеї, не брав участі в конференції. За його словами, очолювана ним комісія ставить серед пріоритетів підтримку національних, етнічних та реґіональних мов, бо «коли мова стає мертвою, то помирає також збудована на ній культура».
Про те, наскільки актуальною проблемою є процес вимирання мов, говорив, зокрема, Томаш Віхеркевич з університету ім. Адама Міцкевича в Познані. За оцінкою експерта, визначальним у цьому процесі є момент, коли батьки в присутності дітей переходять на іншу мову, як правило, вживану більшістю співгромадян. «Саме тоді обмежується і в результаті зникає процес передавання рідної мови з покоління в покоління», – зазначив доповідач.
У світі активно використовуються лише кілька відсотків із понад семи тисяч існуючих мов. Тому частина з них уже вимерла, вимирає або має статус зникаючої. Боротися з цим явищем допомагає Європейська карта нацменшинних та реґіональних мов. Саме в цій програмі, як відзначав Т. Віхеркевич, захист інших недержавних мов називається «внеском у побудову Європи». Експерт, наводячи приклади Португалії, Латвії та Італії, наголосив також на тому, наскільки важливими є не лише загальноєвропейські механізми, але й індивідуальний підхід окремих держав. У названих країнах мову захищають навіть тоді, коли її носіїв є всього кілька десятків. Для них розробляються відповідні закони, надається право використовувати двомовні назви, є утримувані будинки культури, підтримувана освіта тощо. Наприклад, в Італії розуміння необхідності такої підтримки є настільки розвинутим, що її не обмежують навіть за умов критичної фінансової ситуації в державі.
Чергова учасниця конференції, Олена Дуць-Файфер, розповідаючи про ситуацію з лемківською мовою в Польщі, серед найбільших перепон для її збереження та розвитку назвала розпорошення громади внаслідок воєнних і післявоєнних депортацій. Крім того, за її словами, перешкодою є те, що частина суспільства, зокрема самої лемківської громади, свою мову сприймає як таку, що не має суспільного значення. Панацеєю, на думку О. Дуць-Файфер, є активність з боку держави в питаннях створювання нацменшинних та етнічних установ культури, підтримка освіти від початкового до вищого рівнів. Лемківська дослідниця також звернула увагу на суттєву проблему в політиці освіти: державна підтримка надається до кінця навчання в середній школі, а потім вона майже повністю обривається або має несистемний характер. А це, як наголосила доповідачка, природним чином блокує процес виникнення інтеліґенції серед громад меншин, що є однією з умов збереження і розвитку їх особливостей.

Важливу роль щодо збереження мов сьогодні виконує Інтернет та його можливості. Як вважає постійний експерт сеймової комісії нацменшин Лех Ніяковський, «світова павутина» дала доступ до інформації, культури та інших ресурсів рідною мовою, у першу чергу, тим громадам, які мають «зовнішні батьківщини». За його словами, до Інтернету потрапило багато музики, фільмів, книжок – отже всього, до чого раніше доступ був обмежений або потребував значних фінансових затрат. Крім того, за допомогою цього знаряддя представники певної мовної чи національної групи можуть підтримувати зв’язки навіть тоді, коли вони розсіяні по всьому світі. З іншого боку, з Інтернету можна не лише брати – туди можна також завантажувати свій контент у вигляді тексту, звуку чи відеозапису. Переклади на нацменшинну мову комп’ютерних ігор чи створення сілезькомовного варіанту популярної соцмережі «Фейсбук» – це лиш деякі приклади того, як сучасні знаряддя можна використовувати для популяризації мови. Чи в цьому плані Інтернет має якісь загрози? На думку Л. Ніяковського, звичайно так, приміром ґлобалізація, яка призводить до того, що англійська мова в мережі постійно витісняє інші.
З боку організаторів конференції пролунало запевнення, що всі висновки будуть зібрані і, можливо, використовуватимуться в державній політиці щодо меншин та їх мов. Було б добре, якби в таку програму потрапили підсумки Т. Віхеркевича. За словами експерта, основними є не європейські чи власні політико­правові інструменти щодо захисту меншин та мов, а бажання окремих держав захищати таке багатство. Гаряча дискусія, яка виникла в питанні надання сілезькій мові статусу реґіональної, мабуть, найкраще показала, яким важливим є питання політичної волі: корисної для сілезців вже тепер не знайшлося.
Варто також відзначити, що в рамках конференції з’явилися дві ідеї – поки що декларативні, які можуть мати значення для вирішення в Польщі питань, які стосуються інших мов (тобто поза державною), котрі функціонують у країні. Одна з них стосується створення при Раді польської мови спеціального відділення у справах нацменшинних мов. Друга ідея стосується питання правових уреґулювань. Ідеться про те, щоб парламентарії задумалися над розробленням спеціального законодавчого акту щодо мов, оскільки існуючий закон з 2005 р. про національні та етнічні меншини не може і не повинен уреґульовувати всіх мовних питань. ■

Поділитися: