(пл) ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №37, 2016-09-11
Krym: miłość i nienawiść, Maciej Jastrzębski, Gliwice, 2015, 280 s.
Чи під час війни можлива українсько-російська любов? Рідко, але таке буває, чого свідком став кореспондент Польського радіо в Москві Мацей Ястшембський. Він один з небагатьох західних журналістів побував на окупованих українських територіях. Зафіксовані журналістом випадки стали основою для сюжету книжки «Крим: любов і ненависть». У ній автор описує події на анексованому Росією півострові, а також війну на Донбасі.
Головною сюжетною лінією роману є любов українки та росіянина. Почуття розвивається на фоні бурхливих явищ у Криму і Донбасі. Автор вважає, що завдяки нетиповій формі читачам буде легше зрозуміти долю простих людей.
«У таких ситуаціях, як українська криза, важливими, на мою думку, є відчуття і почуття, а також емоції, що народжуються в серцях героїв моєї книжки», – сказав після появи книжки М. Ястшембський.
Головні герої – реальні люди. Це – українка Мар’яна та росіянин Фьодор. Польський журналіст зустрів їх під час поїздки на українсько-російський кордон. Вони розповіли йому свою історію. Оскільки мали підстави боятися про власну безпеку і життя, не погодилися на запис розмови. Тому авторові залишилося представити цю історію у формі художньої розповіді.
Описуючи взаємовідносини героїв, М. Ястшембський показує, які різні у них погляди на ситуацію, що виникла в Україні. Вихований у Росії Фьодор переконаний, що рішення російської влади щодо анексії Криму правильне. Він не розуміє Мар’яни, української волонтерки, яка не раз говорить про своє терпіння і великий жаль до росіян, які, за її словами, забрали клаптик її рідної землі. Нерозуміння цієї важливої справи часто стає джерелом суперечок.
Молодий москвич, який є представником середнього класу російського суспільства, показує настрої росіян і їхню позицію в контексті подій в Україні, за якими ми слідкуємо в останні три роки.
Як пише журналіст, у Росії ніхто не задумується над долею хлопців, яких влада посилає на Донбас і які, «можливо, когось уб’ють, проте не свого, лише українця».
«Пізніше ці самі хоробрі хлопці повертаються в Росію. Змивають у ванні кров зі своїх рук і йдуть по цигарки до крамниці. По дорозі вітаються з сусідами, а колеґам розповідають про свої героїчні подвиги. Ходять з дружинами в театр, купують цукерки дітям… І чомусь ніхто з їхніх знайомих та рідних не думає, що буде далі. Якщо вже раз вони взяли в руки зброю і натиснули на спусковий гачок, чи не зроблять цього ще раз, тільки в зовсім інших обставинах?»
Автор задумується і продовжує: «Російська ідея створення нового ладу на світі не тому є грізною, що не акцептує установленого роками порядку, вона небезпечна тому, що її хочуть реалізувати проти когось, а її фундаментом є колишні невдачі, комплекси, власні слабкості».
Розповідаючи історію кохання українки з Криму та росіянина з Москви, кореспондент водночас показує в подробицях, як від моменту анексування Путіним півострова виглядала щоденність місцевих жителів. У кожного мешканця півострова це життя і погляди були іншими. Деякі співрозмовники журналіста, інколи теж ті, хто вважав себе росіянином, говорили, що найкраще розв’язання – це автономія для Криму з вільним доступом до нього українців та росіян. Є й такі люди, що прихід росіян туди уважають спасінням.
Завдяки публікації бачимо, зокрема, звідки появилася ненависть і навіть ворожість російських жителів півострова до татар, які багато років є їхніми сусідами.
«Коли татари поверталися у Крим, відбирали в нас ділянки і ставили на них ці свої сараї, у такий спосіб позначаючи свою територію…. Багато російських сімей утратило ділянки», – пояснює польському журналістові росіянин із Сімферополя, який возив кореспондента по цій території. «Українці не вміли собі дати з ними раду, то тепер наші візьмуться за них», – цитує таксиста М. Ястшембський.
Автор також зустрічався з українцями і кримськими татарами, які бачать півострів у межах України. До і після анексії Криму вони не один раз з такими постулатами виходили на вулицю. Інколи за свої погляди платили найбільшу ціну – життя.
Саме у книжці знайдемо розповіді про реальні випадки знущань та убивства кримських татар, про це журналістові розповідають члени їхніх сімей. Часто самі родини мусили розслідувати, що сталося з їхніми рідними.
Яке майбутнє кримських татар у Криму? Те, що настане, цей народ бачить у позитивному світлі.
«Чужі ніколи не зрозуміють, про що шепочуть кримські річки, не зрозуміють співу птахів і не почують історій, що їх розповідають при повному місяці трави кримських степів», – звучать слова літньої татарки, з якою розмовляв польський кореспондент.
Сам автор як репортер не показує в книжці своєї позиції щодо питання дій Кремля супроти Криму і на Донбасі, але приватно пророчить поразку такої політики.
«Часто говориться, що кривда, заподіяна іншій людині, до тебе повернеться. Думаю, так теж буде з політикою Путіна. Не можна без кінця обдурювати свій народ і гнобити інших без наслідків для себе», – сказав журналіст на одній презентації своєї книжки.
