Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ 2010-01-22
{mosimage}
“На сьогоднішній час благодійна діяльність виконує важливі суспільні функції, в першу чергу – у сфері соціального захисту населення. У цьому контексті держава має всіляко їй сприяти” (підкреслення А.В.), – таке можна прочитати в пояснювальній записці депутата Михайла Косіва з Блоку Юлії Тимошенко до проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо благодійної діяльності” з 2009 року.
Однак чи так насправді є? Чи держава, у тому числі її чиновники, сприяють тим, хто надає благодійну допомогу? На жаль, не завжди. І в цьому мусила переконатися українська громада в Польщі, яка відповіла на заклик про допомогу у зв’язку з епідемією грипу в Україні, який розповсюдило Посольство України у Варшаві.
Польща, зокрема українська громада, на вістку про епідемію грипу в Україні прореаґувала моментально – про це в “НС” ми вже писали. Про оперативність українців нехай засвідчить той факт, що заклик від Посольства України у Варшаві з проханням допомоги був розповсюджений 31 жовтня, а перший вантаж медикаментів на суму понад 11 тис. зл. ґіжицька громада відправила до Дубна вже 5 листопада.Передання відбулося на прикордонному переході Дорогуськ-Ягодин, як повідомляє голова Мазурського відділу ОУП Іван Пік. Трохи пізніше (19 листопада), проте на суму аж 140 тис. зл., відправив свій вантаж до Луцька Щецинський відділ ОУП. Передання медикаментів також відбулося на прикордонному переході Дорогуськ-Ягодин, – говорить голова Щецинського відділу Іван Сирник. Обидва підкреслюють велику активність у цьому місцевої української громади та ґмінної, міської, а то й воєвідської влади.
Цікаво було б довідатися, де зараз знаходяться медикаменти, які в Україну були доставлені понад 2 місяці тому? І тут чекає нас перше, однак не єдине, розчарування, оскільки ліки та медичне обладнання – усе це надалі опломбоване залежується на складах.
Тоді зрозумілою стає вимога, щоб кінцевий термін придатності медикаментів становив не менше як 6 місяців на момент надходження ліків – злосливі кажуть, що половина цього часу, або й більше, потрібна саме на розмитнення вантажу. І зовсім не помиляються. Додатково, принаймні у випадку Луцька, проходить це в атмосфері скандалу, браку прозорості та інформації. Я пробувала протягом двох днів додзвонитися до луцького міського голови Богдана Шиби, відповідального за прийняття щецинського вантажу, однак мені так і не пощастило з ним порозмовляти. Після першого дзвінка, коли я розповіла, у якій справі телефоную, у приймальні попросили подзвонити через п’ять хвилин (тоді ще Б. Шиба був, однак мене не хотіли з ним зразу з’єднати). Коли через п’ять хвилин я подзвонила знову, Б. Шиба уже нібито пішов на важливе засідання і не зміг, а радше не схотів, зі мною розмовляти. Мені знову сказали подзвонити пізніше, тим разом через годину, однак тоді вже ніхто не підносив слухавки… Наступного дня я дзвонила знову, але Б. Шиба вже зустрічався з делеґацією, його заступник Анатолій Пархомюк також. І ніхто не знав, коли вони повернуться. Коли я сказала, що сприймаю це як небажання надати мені інформацію, жінка в приймальні міського голови грубо відповіла: сприймайте, як хочете… Просто жах!
Ну що ж, залишається тільки запитати на сторінках газети. Насамперед про те, чому перелік лікарських засобів, що його надіслала начальник відділу міжнародних зв’язків Луцької міської ради Тетяна Ленартович до Щецинського відділу ОУП для звірення, не відповідає попередньому, що його щеціняни отримали під час передачі вантажу (він не вміщає всіх медикаментів та лікарських інструментів). Згодом, попри те що щецинський вантаж був відправлений у відповідності до інструкцій Т. Ленартович та згідно з тодішнім українським законом, заступник міського голови А. Пархомюк надіслав листа, у якому вимагає від І. Сирника копії документів, що підтверджують реєстрацію медикаментів у Польщі, а також сертифікати виробника на кожне найменування медикаментів. Таку вимогу прийняв Кабінет Міністрів 21 грудня, отже вже після того, як вантаж перетнув кордон України – попри те, що закон не повинен діяти заднім ходом, в Україні діє! Складається враження, що в луцькому випадку українська сторона насамперед зосередилася на чергових вимогах, аніж на спробі їх подолання та допомозі людям.
– Побоююсь, що наш вантаж ніколи не попаде туди, де він був направлений, – констатує І. Сирник. – На жаль, деякі чиновники більше переймаються не долею людей, а тим, чи будуть вони переобрані і чи далі залишаться на своєму посту. Саме Луцьк – найкраще цьому підтвердження. Шкода тільки, що для цього використано наш потенціал та сили, оскільки не лише в мені одному залишилася прикрість і біль, – каже І. Сирник. В українців залишається гіркота, натомість соромно стає перед спонсорами та польською владою, завдяки яким вдалось призбирати стільки допомоги, а тепер неможливо прозвітувати щодо її передання.
Після критичних повідомлень голів відділів ОУП щодо передання зібраної допомоги, голова ОУП Петро Тима надіслав до посла України Олександра Моцика листа, у якому говориться, “що в кінці акції мали місце неґативні явища, яких ніяк не можна залишити без реакцій, бо вони частково поставили під сумнів активність громади в плані допомоги Україні. Йдеться, м.ін., про проблеми, з якими транспорти зустрілися на кордоні України, та про прозорість процесу передачі медикаментів у місці доставки тощо”. Проблеми з дистрибуцією допомоги, на думку організаторів з Польщі, показують, що акція з боку державних структур України була погано підготовлена – зазначається в листі. П. Тима сподівається, що саме Посольство України в Польщі передасть детальну інформацію відносно нюансів розподілу гуманітарної дороги. Щоб це не були марні сподівання.
– Лист, який надіслав П. Тима, посольство переслало до Києва для того, щоб там зробили аналіз і вивчили, як дійсно розподілялася допомога та куди вона пішла, – каже Володимир Бачинський, голова Робочої групи по епідемії грипу в Посольстві України. – Ми зробили все, що могли: розіслали звернення та телефонували, але є внутрішнє українське законодавство, яке ставить низку вимог для того, щоб ця допомога була розмитнена і щоб вона могла пройти митний контроль, – продовжує В. Бачинський.
На жаль, боротьба з епідемією грипу стала також елементом боротьби за президентське крісло – українські політики грип використовували для власних цілей. Найвищі посадовці закликали світ допомагати Україні, натомість українські митники й місцеві органи не були готові приймати благодійну допомогу за спрощеною процедурою. З проблемою сприймання на кордоні благодійної допомоги як звичайного вантажу та розмитнення її у звичайному режимі, що, на жаль, тривало дуже довго, зустрівся також Caritas Польща. І проблема тут не лише у щецинському вантажі, як пробує марґіналізувати проблему В. Бачинський. Приклад Щецина найбільш яскравий, однак таких випадків значно більше – про залежування медикаментів на складах говорилося також у TVP1, TVN, а про проблеми з українськими митниками чимало писала польська преса, м.ін. щоденник “Rzeczpospolita”.
Чи справді Посольство України зробило все, що могло, оскільки це з вини місцевих органів в Україні, представником якої воно є, щецинський вантаж опинився у прірві. Бо, як каже В. Бачинський, не пощастило кільком гуманітарним вантажам, які потрапили в Україну в момент, коли Кабінет Міністрів відмінив постанову і наказав вимагати сертифікати виробника на медикаменти. На питання, що зробити в такій ситуації, В. Бачинський відповів: треба брати сертифікати і це мають брати ті, хто поставляв допомогу. “Не проблема взяти сертифікати, фірма виробник всі ці документи має – треба просто когось посадити і цим зайнятися”, – дає просту розв’язку В. Бачинський. Чи справді ситуація є такою безпроблемною? Загальна кількість медикаментів у щецинському вантажі – це понад 130 позицій, частина з яких походить з Німеччини, а збір медикаментів організовується завдяки роботі волонтерів. Оскільки така ситуація склалася з вини України, тому я запропонувала, щоб, згідно зі словами В. Бачинського, “саме у посольстві посадити когось, і цим зайнятися”. Хай посольство також дає допомогу громадам, які замість подяки за збірку медикаментів мають лише клопоти. Однак В. Бачинський каже, що це не вихід з ситуації. Можливо, – і ні, однак, як написав у листі П. Тима, “у випадку байдужого підходу до проявів некоректного ставлення до проявів активності, серед українців у Польщі зростатиме гіркота й байдужість до подій в Україні, а проголошувані акції допомоги будуть зазнавати фіаско”.
– Справді, проблеми з переданням допомоги можуть мати вплив на нашу активність, – погоджує І. Пік, – постає питання, чи в майбутньому, слідкуючи за тими перепонами, які чинить сама Україна, українці надалі будуть серйозно ставитися до закликів України.
Звичайно, українці можуть включитися в збір, який організовує Caritas Польща, у цієї організації більший досвід хоча б щодо передачі благодійних вантажів. Однак І. Пік переконаний, що наша активність – значно більша, якщо ми знаємо своїх партнерів в Україні. Саме тому Ґіжицько допомагало Дубну, з яким співпрацює.
– Вони підтримують нашу громаду в культурному плані, тому ми хотіли віддячити їм за те. Ми хотіли, щоб вони знали, що українська громада не байдужа і слідкує за тим, що відбувається в Україні, – каже І. Пік.
Однак не обійшлося без проблем. Представники міста Дубна понад 2 місяці боролися за те, щоб допомога нарешті до них потрапила. А в щецинському Осередку української культури чекає вже другий вантаж медикаментів на суму близько 60 тис. зл. і поки що ніхто не наважується його везти в Україну. Можливо, посольство допоможе і повезе?
“Наше слово” №4, 24 січня 2010 року {moscomment}
