(гс) ■ ПОДІЇ ■ №51, 2014-12-21
Чергові самоврядні вибори показують, що ми функціонуємо у більш-менш розпізнаному просторі. Однак успіх або поразка українських кандидатів часом залежить від зовнішніх чинників, а не від власної креативності громади.
Про якусь формальну стратегію в підході до виборів годі говорити, проте маємо кілька стійких елементів. Для прикладу, в частини кандидатів видно послідовність та активність під час виборчої кампанії. Раз це завершується успіхом, іншим разом – ні, але капітал на майбутнє нагромаджується. З іншого боку, маємо і такі ситуації, коли чиєсь балотування можна визнати випадковим. Людина бере участь у виборах, бо хтось її до цього намовив або вона є розпізнавальною особою на місцевому рівні, але її власного переконання в цьому не видно. Нерідко кандидати, до яких «Наше слово» зверталося з проханням про інформацію, практично до останнього моменту не знали навіть такої «деталі», як свій номер у виборчому списку. З іншого боку, крім небагатьох винятків, мало хто звертався до редакції сам з повідомленням про своє балотування. Зрозуміло, що нам залежить на виборчих успіхах українців, тому певні речі ініціює безпосередньо редакція, але для позитивного результату не пошкодив би кращий зв’язок з другого боку.
Можна, як нещодавно зробив це голова Кошалінського відділу ОУП Роман Білас, шукати недоліків у тому, що «НС» запізнилося з презентацією кандидатів. Можна на це відповісти, що «трагедії урожаю» в нас не було і тому інформаційною акцією ми керували так, щоб вона завершилася напередодні виборів. Тоді близько до вирішального моменту кандидати можуть краще зберегтися в пам’яті виборців. Водночас «НС» – це не єдиний український інформаційний канал у Польщі. Маємо теле та радіопередачі, Інтернет
і церковні інформаційні канали. І тут можна поставити більш важливе питання: чи всі вони працювали так, щоб у випадку презентації українських кандидатів можна було говорити про взаємно підсилений результат? Відкритим залишається і запитання, чому ніхто не подбав про якийсь медійний форум, де можна було б задуматися над спільними інформаційними стратегіями, та й взагалі над тим, чи вже хтось і як включився в такі акції? З іншого боку, це натурально, що у мас-медіа надсилають повідомлення про планований чи проведений захід. Тому тим більше незрозуміло, чому «НС» отримало так небагато передвиборчих повідомлень. Звичайно, без узагальнень, але це можна оцінювати так, що наші кандидати і наші виборці радше не часто мали нагоду для безпосердніх зв’язків.
Оскільки Об’єднання українців у Польщі є мотором найважливіших для громади ініціатив, можна запитати і про те, що в передвиборчий час відбувалося в кожній домівці організації? Це правда, що на центральному рівні забракло якоїсь загальної стратегії, але реґіональні структури важко оправдати, бо ж сама назва останніх виборів говорить про те, що вони місцевого характеру. На центральному рівні напевно варто було би врешті пошукати відповідей на «жалі», які майже завжди виливаємо після таких виборів. А це, зокрема, конкуренція між українськими кандидатами, справа використовування українських кандидатів політичними партіями, залежність від рейтинґу цих партій, питання, з ким варто йти до виборів, а з ким ні, які особливості в цьому плані в окремих реґіонах тощо. Ми знаємо також, що мусимо виходити на польських співгромадян, оскільки самих наших голосів найчастіше не вистачає. Знаємо й те, що наші люди не надто охоче балотуються у виборах. Ми все це віддавна знаємо, але чомусь весь час не встигаємо широко обговорити питання, як можемо подолати ці перешкоди. «Домашнє завдання», якого не виконано, призводить до того, що виборчий календар повертає до нас одні і ті ж проблеми, мов якийсь бумеранґ.
На останньому з’їзді ОУП говорилося про пріоритети організації, а серед них – вихід на молодь та інвестицію в лідерів. Якщо ми хочемо працювати на перспективу, і передусім виборчі успіхи, варто зробити так, щоб ці два питання не залишалися тільки додатком до організаційної активності, зосередженої на культурних ініціативах.
Багато років серед головних виборчих проблем залишається байдужість представників нашої громади до виборів, що проявляється в низькій участі в голосуванні. Тому варто не тільки обговорювати цю проблему центрально, але й під час безпосереднього зв’язку з виборцем, прийняти відповідні заходи для його активізації через усвідомлювання і переконування. А це все ж таки домена конкретного кандидата і реґіональних структур, які повинні разом працювати на успіх.
Отже, у випадку виборів проблемою є не причини невдачі, бо ми їх досконало знаємо, а невміння зробити конкретні кроки, щоб цих причин позбутися…
Українські депутати на Вармії і Мазурах (доповнення)
Володимир Бродюк – депутат Острудської повітової ради
Мирослав Олійник – депутат Бартошицької повітової ради
Андрій Сидор – депутат Ельблонзької повітової ради
Володимир Грушка – депутат Браневської повітової ради
Богдан Походай – депутат Браневської повітової ради
Зенон Бурачек – депутат Кентшинської міської ради
Стефанія Сокіл – депутат Ґурово-Ілавецької міської ради
Данута Михаляк – депутат Ґурово-Ілавецької ґмінної ради
Данута Шавара – депутат Ґурово-Ілавецької ґмінної ради
Петро Ільчишин – депутат Ґурово-Ілавецької ґмінної ради
Євгенія Гбур – депутат Барцянської ґмінної ради
Петро Дрозд – депутат Барцянської ґмінної ради
Андрій Денека – депутат Будрівської ґмінної ради
Іван Борцюх – депутат Лельківської ґмінної ради
Володимир Баб’як – депутат Лельківської ґмінної ради
Владислав Кліш – депутат Лельківської ґмінної ради
Ірина Вербова – депутат Лельківської ґмінної ради
Анна Тимчина – депутат Лельківської ґмінної ради
Мечислав Стец – депутат Лельківської ґмінної ради
Славомир Лесик – депутат Ґодківської ґмінної ради
Андрій Кубашек – депутат Вільчентської ґмінної ради
Мартин Столиця – депутат Вільчентської ґмінної ради
Юрій Лесик – депутат Млинарської ґмінної ради
Іван Гаргай – староста Лідзбарк-Вармінського повіту
Ярослав Когут – віце-староста Лідзбарк-Вармінського повіту
Йосиф Маркевич – війт Будрівської ґміни
Андрій Бондарук – війт Ґодківської ґміни
Славомир Ковальчик – війт Свйонтківської ґміни.
