Петро Андрусечко ■ УКРАЇНА ■ 2010-12-02
Київ, 22 листопада, на Майдані Незалежності збираються учасники мітинґу. В руках у них прапори і плакати, обличчя рішучі, проте очі сяють оптимізмом. Ось колона рушила в напрямку вулиці Банкової, до Адміністрації президента… Ні, це не 2004 рік і не початок Помаранчевої революції, хоча збіг обставин не випадковий. У День Свободи, введений Віктором Ющенком 2005 року, дрібні бізнесмени заявили вголос про свою позицію і висловили незадоволення діями влади. Йдеться про прийнятий парламентом Податковий кодекс. На думку підприємців та багатьох експертів, цей документ знищить малий та середній бізнес.
Усе почалося з презентації нового Податкового кодексу авторства уряду Миколи Азарова. Прем’єр- міністр, представляючи документ, зазначив, що той стимулюватиме розвиток економіки та нових технологій. “Торгуючи на базарах, ми економіку не піднімемо”, – підкреслив Азаров. Проте підприємці, серед яких багато хто торгує на базарах, не погодилися з прем’єром. 16 листопада в Києві під стінами Верховної Ради зібралися кілька десятків тисяч бізнесменів та організували мітинґ на знак протесту проти прийняття депутатами Податкового кодексу. Написи на транспарантах говорили самі за себе: “Життя сумне, зате пенсія смішна”; “Геолог Азаров знайшов золоту жилу в кишенях спрощенців”; “Підприємець – жертва пенсійного рекету”. Журналісти та експерти звернули увагу, що це була одна з найбільших акцій протесту від часів Помаранчевої революції. До того ж, акції відбулися в багатьох реґіонах України – від Заходу до Сходу. Страйкували працівники ринків. У Хмельницькому, наприклад, учасники акції намагалися штурмувати міську раду.
Зрештою не лише масштаб акції відрізняв її від численних демонстрацій, які організовували різні політичні сили під стінами парламенту або на Майдані Незалежності. Найважливіше – мітинґ не був політичним. Серед страйкарів не було практично жодної партійної символіки. По-друге, за участь у мітинґах не платили. Навпаки, як стверджують різноманітні джерела, учасники акцій приїжджали на власний рахунок. І по-третє, Схід і Захід України об’єднали економічні, а не політичні гасла.
Організатори акції пообіцяли 16 листопада, що виступи триватимуть, доки влада не розгляне їхні вимоги. Проте влада не мала наміру поступатися і пропонований кодекс прийняла 18 листопада після другого слухання. У річницю Помаранчевої революції, у День Свободи, підприємці вирішили скликати новий Майдан. У понеділок, 22 листопада тут зібралися представники малого бізнесу. Зі сцени виступали організатори, члени Спілки підприємців. З’являлися й політики, наприклад, Арсеній Яценюк. Кульмінаційним пунктом став марш колони від Майдану до Адміністрації президента. Спереду їхали п’ять машин таксі, які розчищали дорогу. Від будинку Адміністрації мітинґувальників відділяли сталеві бар’єри та наряди міліції. Збройних відділів “Беркута”, щоправда, не було, але як виявилося, вони сиділи неподалік в автобусах. Перед Адміністрацією на імпровізованій трибуні виступали представники різних реґіонів. Чи не найбільш промовистим виявився виступ дрібного бізнесмена з Одеси, який згадав 2005 рік: тоді після програшу у виборах Віктор Янукович приїхав до Одеси, з ним ніхто не бажав спілкуватися і лише торгівці ринку простягнули йому руку; у березні цього року вони проголосували за нього на президентських виборах, а обраний ними президент обернувся проти них.
На жаль, українські телеканали уперто мовчали, навіть відомий своєю принциповою позицією “5 Канал” не наважився на прямий ефір. Це одна з багатьох відмінностей між 2004 і 2010 роком. Але що ж тут дивуватися: власник “5 Каналу” Петро Порошенко – представник великого бізнесу, тож навіщо йому перейматися проблемами дрібних підприємців? Можливо, це була реакція на відповідні “рекомендації” зверху, а чи вступила в силу звичайна самоцензура? Щодо інших телеканалів, не варто плекати ілюзій – вони підконтрольні олігархам. Зрештою, мас -медіа отримали по заслугах сповна на інтернет -форумах. Організатори, ймовірно, передбачили наперед реакцію українських мас -медіа, тому й забезпечили відеотрансляцію на одній з інтернет- сторінок. Близько 10-ї години ранку сайт оглядали понад 200 користувачів, проте опівдні їх було вже 15 тисяч! За допомогою соціальних мереж інформація розійшлася по всьому світі.
Організатори протесту передали президентові свої вимоги. Зрештою, В. Янукович того дня перебував у Брюсселі на саміті Україна – Євросоюз. Тому більшість з учасників акції перебралися на Майдан, щоб там продовжити протест. Цікаво, що на початку акції однією з вимог була відставка Азарова, Тигипка та Бродського як відповідальних за кодекс. Однак через кілька годин мітинґувальники радикалізуються і говорять про відставку Януковича. На Майдані з’являються Юрій Луценко та Юлія Тимошенко. Тим часом суд забороняє продовжувати акцію протесту і вимагає покинути Майдан. У відповідь підприємці кричать: “Не підемо! Не підемо!”. Організатори починають збір підписів за референдум про розпуск парламенту. Пізно ввечері на Майдані розставляють намети. Так завершується шоста річниця Помаранчевої революції.
Наступного дня народу на Майдані меншає. Як виглядатиме протест далі і чим це завершиться, важко сказати. Однак вже тепер можна виділити кілька важливих моментів. По-перше, це найважливіша криза, з якою зіткнувся президент Янукович. Після рішення Конституційного Суду про повернення до Конституції 1996 року саме президент несе відповідальність за ситуацію в державі. І від його рішення залежатиме, як завершиться конфлікт. По-друге, теперішнім протестам далеко від масштабу подій 2004 року. Насамперед, бракує ширшої підтримки, зокрема, студентського руху та пересічних громадян. Це протест, головними гаслами якого є економічні вимоги. Як вказує політолог Вадим Карасьов, це бажання економічних свобод, а не демократичних, як було 2004 року. Чимало експертів звертають увагу на відсутність безпосередньої політичної підтримки акції. На даному етапі це дуже добре, оскільки більшість політичних сил компрометували себе. Однак у майбутньому цій групі підприємців не обійтися без політичної сили, яка представить їх інтереси. Наразі яскравих та значущих лідерів немає. Якщо конфлікт триватиме, опозиційні політичні партії, безсумнівно, спробують відстояти свої інтереси. Це насамперед БЮТ, представники якого на різних телеканалах вже виступають проти кодексу. Щоправда, як зауважили учасники акції протесту, п’ятеро депутатів БЮТ голосували за прийняття кодексу, а вся фракція офіційно утрималася від голосування, не пробуючи блокувати прийняття документа. Свою гру веде й А. Яценюк, який звертається до президента з вимогою ветувати закон.
Без сумніву, реформа податкової системи Україні надзвичайно потрібна. Однак ґрунтовних змін вимагає вся система. На часі нереалізоване гасло Помаранчевої революції – відокремити бізнес від політики. Сьогодні стало очевидним, що великий бізнес проводить економічні реформи під себе. Потрібна модель прозорого прийняття рішень у ключових справах, з широкою дискусією, до якої слід запросити опозицію, експертів, або й самих адресатів змін. З огляду на це, найбільш знаменним у процесі прийняття Податкового кодексу є те, що автори проекту й досі не оприлюднені. На додачу, Сергій Тигипко порівняв протестувальників з пролетаріатом і в прямому ефірі політичного ток-шоу сказав, що лише експерти повинні вирішувати, які зміни потрібні країні та її громадянам! А пролетаріат, вважає Тигипко, нехай мовчить. Чи це не нагадує вам радянську риторику, коли влада краще від громадян знала, що потрібне суспільству?
Однак, якщо уряд так прагне виконати зобов’язання перед МВФ, то може не варто робити це силами лише малого та середнього бізнесу? Можливо, варто пригадати владі, що Україна – член Міжнародної організації праці, яка закликає розв’язувати подібні конфлікти лише на засадах консенсусу й колективних переговорів усіх зацікавлених сторін? Зрештою, у момент завершення роботи над текстом цієї статті з’являється інформація, що віце-прем’єр-міністр Клюєв заявив про готовність уряду піти на певні поступки. Адже, як вказує політолог Володимир Фесенко, “Радикалізація настроїв – небезпечна річ. Я би на місці влади не жартував з цими настроями. Йдеться про ту соціальну групу, яка активна. Адже хто такі підприємці? Це люди, які звикли самі вирішувати свої проблеми”. У свою чергу Карасьов зазначив, що цей новий Майдан увійде до історії і стане маркером нового етапу в українській політиці. Це своєрідне продовження революційного процесу, в тому числі й подій 2004 року. Його результатом може бути ліквідація олігархічної системи та глибокі системні зміни.
Може статися й таке, що напередодні 20-ї річниці української незалежності ми нарешті закриємо етап української історії під назвою “Україна пострадянська”. Сьогодні з усією впевненістю ми можемо повторити слова одного з українських журналістів, який сказав, що подібного відзначення річниці Помаранчевої революції Україна ще не мала.
“Наше слово” №49, 5 грудня 2010 року {moscomment}
