Степан Мігус ■ ПОДІЇ ■ 2011-01-08
{mosimage}
Першої неділі грудня в прицерковній світлиці греко-католицького храму в Ольштині відбулися VІІІ Польсько-українські літературні зустрічі. Вони були присвячені, в основному, українському поетові польського походження Олександрові Венгринівському. З доповідями виступили в.о. керівника закладу української філології Вармінсько-Мазурського університету в Ольштині д-р Ярослава Конєва та лідерка студентської спілки “Свобода” цього ж університету Наталія Стець. Вірші читали члени “Свободи” Маріанна Прокоп і Люба Краєвська, які й самі переклали їх на польську мову. Сумувати належить з того приводу, що цей культурний захід викликав незначне зацікавлення навіть серед студентської молоді, зокрема україністів.
Не вдасться створити об’єднання слов’ян чи європейців без розуміння культури сусідів: що в ній характерне, а що – універсальне, що самобутнє, а що – запозичене, що є випадковим і минущим, а що – вічним, – говорила Я. Конєва. – Цікавим і знаковим для нас фактом є те, що на цій землі, на Вармії і Мазурах, схрещуються історичні шляхи багатьох народів. У Моронзі народився німецький філософ Йоганн Ґотфрід Гердер, який ще у ХVIIІ ст. вперше звернув увагу на унікальне багатство українського фольклору, особливо на багатство дум і пісень. Учений назвав Україну культурним Ельдорадо, своєрідною “Новою Грецією” для європейців. Пізніше тезу про античний характер української культури розвинув український поет, літературознавець, культуролог Євген Маланюк. Свою улюблену Україну Маланюк називав “Степовою Елладою” і тужив за нею. “А мені ти фата-морґана на пісках емігрантських Сахар // Ти красо землі несказанна // Нам немудрим – даремний дар”, – так про Україну писав Маланюк. Самобутністю і вітальністю української народної творчості захоплювалися представники української школи польського романтизму – Антоні Мальчевський, Юзеф-Богдан Залеський, Северин Ґощинський. Їхні твори – надихані образами України, містикою, романтикою… Україна стала для романтиків країною пограниччя, місцем зустрічі українських, польських, російських творців, які в різний спосіб оспівували тих самих козацьких, гайдамацьких героїв, – пригадала в доповіді Я. Конєва.
Детально характеризуючи літературно-творчі процеси, проникання культур, ориґінальне переплетення українських, польських, татарських та орієнтальних впливів, Я. Конєва особливу увагу звернула на польське дворянське середовище в Україні, в якому з’явилася група письменників-“хлопоманів” та українофілів, котрі не тільки збирали і досліджували етнографічний фольклорний матеріал, але й активно діяли задля розвитку української літератури. Самі писали українською мовою, вводили до української літератури нові художні методи, засоби, теми. До них належали: Юліуш Словацький, Володимир Антонович, Тадей Рильський, а пізніше – його син Максим, який блискуче переклав українською мовою Міцкевичевого “Пана Тадеуша”.
– Крім відомих імен, які залишили значний слід в історії, було ще досить нечисленне середовище українсько-польської інтеліґенції. Представники цього середовища взяли напрям на розвиток української культури, бо ж Україна стала їм рідною. За даними кін. ХІХ і поч. ХХ ст., польська шляхта й міщанство становили в Києві ледве 3% населення. “Камерним” прикладом взаємопроникнення культур є український поет польського походження Олександр Венгринівський, – продовжувала думку Я. Конєва.
О. Венгринівський належить до когорти так званих “шістдесятників”, які творчою активністю заявили про себе в 60-ті рр. ХХ ст., прориваючи тоді страшну тоталітарну атмосферу. Народився поет 1936 р. у вчительській сім’ї, спорідненій, зокрема, з Шимановськими, з яких виводиться відомий композитор. Усе своє доросле життя О. Венгринівський був науковцем НАН УРСР, досліджував екологію натурального середовища, писав наукові праці, був ерудитом, боровся за збереження культурних пам’яток Київщини. У його житті трапився такий момент, що міг вирішити долю Венгринівського в найгіршому розумінні. Він входив до групи експертів, які будували Чорнобильську атомну електростанцію. І він особисто подав Брежневу рукопис, в якому переконував, що в тому місці не можна будувати станцію, оскільки там є розлам тектонічних структур. Він науково довів, що буде пошкоджений клімат, що загине багато представників фауни і флори, постраждають люди. Вченого не посадили до в’язниці тільки тому, що він важко захворів і потрапив до лікарні. Але його звільнили з роботи і взагалі він якийсь час був позбавлений праці. Потім однак повернули його до НАН, де працював до останнього дня свого життя. Писати вірші О. Венгринівський почав ще дитиною. Він свідомо культивував у своїх творах лицарський етос, вітальність і сакральність самого життя. Його вірші – щирі й патетичні, що було характерним для 60-х рр. Протягом 5-ти років у незалежній Україні був депутатом Київської міськради, де займався екологією, зокрема духовною, а у своїй творчості представляв боротьбу добра зі злом.
Організатором польсько-українських літературних зустрічей був Ольштинський відділ ОУП.
“Наше слово” №2, 9 cічня 2011 року {moscomment}
