Софія Чорнобай ■ ПОДІЇ ■
23 лютого в Українському домі у Варшаві відбувся допремʼєрний показ документальної драми українського режисера Володимира Клюєва «Проникаюче світло» та зустріч з військовим журналістом Андрієм Цаплієнком.
«Сталося так, що я опинився з камерою в потрібному місці і в потрібний час. У Андрія не було оператора, і він запропонував мені ним стати», – каже Володимир Клюєв. Вийшло так, що окрім поранення, яке отримав Андрій і яке ви бачите у фільмі, сталася історія з Володею, найближчим другом Андрія. Він потрапив в окупацію та зник. Я побачив, що це може стати основною історією кінострічки».
Андрій Цаплієнко – головний герой фільму, хоча сам кореспондент так не вважає. «Хоча й більшу частину стрічки показують мене і мою роботу, однак насправді головним героєм є мій друг і хрещений батько мого сина – Володя Самайда, людина світла, неймовірно талановита і чесна, і цей фільм, в принципі, він про таких людей».
Цаплієнко допомагає українській розвідці, а його друг Володя Самайда допомагає Андрієві, працюючи інформатором, збираючи та надсилаючи матеріали про розташування російських військ на окупованих територіях. В один момент Володя зникає з радарів, його родина не виходить на звʼязок. «Ми намагалися їх знайти, через родичів, через їхніх роботодавців. Звʼязку не було, інформації не було. І до того ж, ми отримали новину з окупованої території, що росіяни в Здвижівці розстріляли якусь родину українців, що допомагала українським військовим. Серце було не на місці», – розповідає Андрій.
Володимир був в окупації в селищі Здвижівка цілий місяць. Це стало великим стресом для Цаплієнка, особливо після звістки про розстріляну українську сімʼю за здачу українській розвідці позицій російських установок ППО. Лихі думки не покидали голову Андрія.
В гарячій точці під час зйомок документального фільму журналіст отримав важке поранення. Згадуючи про цей момент, режисер фільму Володимир Клюєв каже: «Я знімав операцію Андрія і був взагалі шокований тим, що мені дозволили знімати в операційній, це був найнеприємніший досвід в моєму житті». Попри поранення Андрій продовжив пошуки свого друга. Прямуючи до місця, де він вірогідно живе, журналіст зупиняється біля будинків місцевих мешканців та питає, чи не знають вони часом, де мешкає Володя Самайда. Після важких та стресових пошуків – друзі знаходять одне одного, вони сидять поруч на великій гойдалці, Володимир тримає на руках свого кота.
«Допоки більшість українців готова захищати Україну в будь-який спосіб – силою зброї, силою слова, допомогою військовим, донатами, інформаційною підтримкою – ми непереможні. Однак ми зараз в дуже складній ситуації – таку ситуацію називають катастрофою», – коментує Андрій.
Він зазначає, що такої важкої ситуації на фронті ще не було від початку повномасштабного вторгнення, ворог застосовує зброю масового ураження, а західні партнери не надають достатньо зброї, аби утримати противника, не кажучи вже про те, щоб звільнити українські території. Зволікання з поставками може призвести до того, що українська армія втратить позиції, на яких зараз знаходиться. Також, звичайно, на фронті не вистачає людей у Збройних силах. В кінці Андрій додає, що його друг Володя Самайда вирішив вступити до лав ЗСУ та нещодавно підписав контракт.
Протягом усього фільму Андрій Цаплієнко задається питанням про своє призначення на цій жахливій війні, іноді задумується над тим, чи його журналістська діяльність на фронті є його місією. «Проникаюче світло» – це пронизлива особиста драма, дуже людяна та сильна розповідь про війну. Це стрічка, присвячена українському народу, який знаходить промені проникаючого світла навіть у найтемніші часи, промені світла, що допомагають не здаватися і боротися до кінця.
