{mosimage} У переддень візиту Віктора Януковича до Москви український суд визнав лідера політичного русинства, ужгородського православного священика Димитрія Сидора винним у підбурюванні до порушення територіальної цілісності України. Більше того, о. Димитрія звинувачують в отриманні фінансової допомоги з Москви.

“Якщо розпад України і відбудеться, він почнеться звідси”, – упевнений один з патріархів української журналістики Аркадій Сидорук. Приводом до таких побоювань є укріплення позицій політичного русинства.

Парадоксально, новий етап у діяльності сепаратистів почався за правління Віктора Ющенка. Саме за поданням лідера місцевих “нашоукраїнців” Євгена Жупана 2009 р. облрада прийняла гімн області на слова Олександра Духновича “Подкарпатские русины, оставте глубокий сон” (щоправда, згодом під тиском громадськості визнано порушення під час голосування і рішення скасовано); 2007 р. облрада визнала існування національності “русин” на території області (проти цього протестували “гуцульські” Рахівська і Хустська райради). Негласну підтримку політичному русинству надає й фактичний “господар” області Віктор Балога (за часів Ющенка – голова його Секретаріату, тепер же – міністр з надзвичайних ситуацій).

Тому рішення Ужгородського міського суду, виголошене 19 березня ц.р., видавалося певною несподіванкою. Адже засудити до 3 років позбавлення волі (щоправда, умовно, з відстрочкою виконання покарання на 2 роки) одного з засновників руху, священика Московського патріархату о. Д. Сидора – це удар якщо не в серце, то в мозок русинства на території України. Отець Димитрій є главою Сойму підкарпатських русинів – організації, котра претендує на лідерство у світових русинських структурах; він постійно наголошує на неправомірності входження Закарпаття 1945 р. до складу Української РСР, а 1991 р. – до незалежної України, оскільки “1918 р. Сен-Жерменський мирний договір зобов’язав Чехословаччину надати Підкарпатській Русі автономію”. Отець Сидор 2008 р. їздив до Москви, де вручав “леґітимації” (паспорти) Підкарпатської Русі членам русинського земляцтва в Росії. Того ж року Сойм підкарпатських русинів прийняв ультиматум до Закарпатської обласної ради з вимогою проголосити автономію Закарпаття до 1 грудня 2008 р., в іншому разі Сойм зробить це самостійно. У Мінську 1 грудня 2008 р. Д. Сидор проголосив незалежність “республіки Подкарпатська Русь”. Унаслідок цього проти отця порушено кримінальну справу.
Після цих голосних кроків, які зробив о. Сидор, стався негласний розкол політичного русинства. Один з духовних лідерів русинської “оброди” проф. Павло-Роберт Маґочій з Торонто склав повноваження глави Світової ради русинів. Разом з тим він не полишив проводити щороку свої “світові конґреси”, які об’єднували більш-менш “поміркованих” русинів з різних країн Європи (до цієї течії належить і Товариство лемків (Стоваришіня лемків) у Польщі). Натомість більш радикальні прихильники о. Сидора проводять з 2009 р. “Світові конґреси підкарпатських русинів” у м. Пардубицях у Чехії. Ось як описує спостерігач від Словаччини один з таких “пардубицьких” конґресів: “Колона шикарних авт із затемненими склами, небачений люксус, російське телебачення… Заздалегідь досконало підготовлений сценарій, велика кількість зігнаних людей, які навіть не чули, що таке русинство, доповіді російською мовою”.
Наявним фактором, що відлякував від закарпатських сепаратистів (“сидористів”, як називає їх Іван Гвать з Пряшівщини) європейських русинів, була відверта орієнтація на Росію. Попри те, що Сидор видає підручники для вивчення русинської мови, сам та його “урядовці” спілкуються переважно російською. Теперішній батюшка тривалий час працював спеціалістом від електронного оснащення на оборонних підприємствах у Росії, де готувалося обладнання атомних човнів. Натомість священиком Д. Сидор став за часів пізнього Брежнєва. Під час демократизації очолив русинський рух. Крім того, його “русинство” носило одразу політичний характер, на відміну від русинських рухів у Європі, що спираються переважно на культурницький бік справи.
З о. Димитрієм було інакше. Він повсюди підкреслював, що Україна займається – не мало, не багато – “етноцидом” русинів. Навіть 2008 р. договорився до того, що назва “Україна” з погляду науки не існує, це нібито – політичний міф. Такими висловлюваннями він вочевидь заслужив повагу й шану з боку Росії. Попередній генеральний консул Російської Федерації у Львові Євген Гузєєв називав Сидора “Мойсеєм”, “пророком”, “святою людиною”. Щоправда, після шовіністичних висловлювань на адресу української мови Гузєєва відкликано, але його слова про те, що “Росія повинна підтримувати русинів, ця нація визнана Європою” наступний консул Олег Астахов наповнив більш конкретним змістом. Принаймні під час проведення останнього (“об’єднаного V Всесвітнього і VIII Європейського”) Конґресу підкарпатських русинів у Пардубицях (30 листопада 2011 р.) “сидорист” Микола Староста поспішив поділитися російською мовою з читачами сайту “Закарпаття Онлайн” новиною, що на конґресі були обговорені й “питання розподілу фінансової допомоги, яку впродовж 5 років отримують від низки неурядових організацій Росії на діяльність русинського підпілля в Україні і за гатаром [за кордоном – ред.]. Доповідачі з вдячністю відгукувалися про керівництво міжнародного фонду “Русскій мір”, на ґранти від якого ефективно працює русинська інформаційна система”. Згодом цей матеріал зник.
Д. Сидор отримав тавро засудженого. Проте чи не поверне він його на свою зброю і чи не для того влада Януковича продовжила процес, розпочатий раніше? Ореол мученика о. Сидору – ґарантовано. Сам він відразу заявив, що подаватиме апеляцію аж до Європейського суду.
Ліпити образ “несправедливо засудженого” українською владою взялися й російські сайти. Мовляв, жодного “сеМпаратизму” (так колись висловився сам о. Сидор) у його діях бути не може. Орієнтоване на “західні окраїни русского міра” видання “Росбалт” одразу взяло коментар в “українського політолога” (насправді історика з Донбасу) Олексія Блюмінова під заголовком “У Закарпатті сепаратизму немає”, в якому радикалізм Сидора перекочовує чомусь… на кримських татар: “Києву потрібно позбутися політики подвійних стандартів. Висловлювання того ж Д. Сидора фактично мало чим відрізняються від висловлювань діячів кримськотатарського Меджлісу. Якщо вже ми боремося з сепаратизмом, то треба боротися і з Меджлісом [Меджліс – представницький орган кримських татар, подібний до парламенту, проте офіційний Київ не визнає його за повноважну структуру – ред.]”, – заявляє ні з того ні з сього Блюмінов.
Маховик інформаційної війни запущено знов. Українські ЗМІ, які звикли транслювати сказане російськими політтехнологами без жодних коментарів чи зауваг, до цього часу не готові до провокацій, зготованих на брудній кухні “старшого” брата. Навіть про те, що, виявляється, на самому заході України звідкілясь узявся “народ”: “Русини – четверта після росіян, українців і білорусів група східних слов’ян, що проживає в основному на території Закарпатської області”. Без коментарів.

“Наше слово” №15, 8 квітня 2012 року {moscomment}