Мирослава Олійник ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №18, 2015-05-03
Український літературний провулок, т. 14, 2014, Towarzystwo Miłośników Skansenu Kultury Materialnej Chełmszczyzny і Podlasia w Holi, Люблин, 328 С.
Серед усіх україномовних видань, які виходять у Польщі, є щорічник «Український літературний провулок». Його історія починається від 2001 року. Нить «Провулкового» клубочка розмотується з Люблина, де працює і творить Тадей Карабович – поет, перекладач, публіцист, літературознавець, викладач Люблинського університету ім. Марії Склодовської-Кюрі, член Національної спілки письменників України. Грандіозним літературним проектом Т. Карабовича власне став «Український літературний провулок». Його метою є представлення та популяризація українського літературного середовища в Польщі. Крім літературної творчості, «Провулок» містить і літературні рецензії та огляди, інтерв’ю з відомими творцями, переклади, листи тощо.
Оскільки 2014-й рік був роком Тараса Шевченка, «Провулок» теж здійснив «місію» присвяти генієві, про що говорить уже сама обкладинка. На нас дивляться очі Шевченка з відображення гравюри, яку виконали львівські митці Людмила і Володимир Лободи. Роботи цих художників прикрашають кожну рубрику.
З думкою про Шевченка
Т. Карабович, головний редактор видання, у «вступному слові» наголошує на «наше тривожне сьогодення і віру в майбутнє…». А ще він підкреслив, що «Зміст 14-го числа щорічника […] супроводжують поезії та твори наших поетів з думкою про Тараса Шевченка. Він – початок всіх літературних стремлінь від поліфонічної творчості Івана Златокудра, бунтівничих рядків Мілі Лучак, підляських пісень Івана Киризюка, холмських висловів Тадея Карабовича та щоденникових записів Юрія Гаврилюка». І це не все про переклади творів Шевченка.
Цінною для студентів, викладачів, науковців і для звичайного читача є стаття-дослідження Т. Карабовича. Наголос падає на роботу Петра Куприся, адже він перший «сміливо і самовіддано» переклав на польську мову увесь «Кобзар». Це високо оцінив упорядник Володимир Житник, який назвав подвигом переклад «Кобзаря» зі збереженням чоловічих рим ориґіналу і без них (як традиційно для польської поезії).
У розділі «Поезія, проза, переклади» можемо знову почитати творіння відомих українських авторів з Польщі. Здобуток іншомовних перекладів на українську мову представляє самобутній Остап Лапський, і ми «занурюємося» в поетичний світ Юліуша Словацького, Ципріана Норвіда, Юліана Тувіма, Антоні Слонімського, Владислава Броневського, Константи Ґалчинського, Леопольда Стаффа, Ярослава Івашкевича, Єжи Гарасимовича, Тадеуша Ружевича, Мечислави Бучкувни, Тадеуша Куб’яка, Мар’яна Залуцького, Анни Каменської, А. Павлюкевича.
У розділі «Дебют» «вийшла» до людей зі своїм поетичним доробком Стефанія Лопух. Правда, хотілося б більше дізнатись про неї… Вірші її особливі – це сакральна мелодія душі, якою пані Стефанія ділиться з читачами: «Молитва – це серця розмова.// Молитва – це лік для душі.// Молитва – це пісня чудова.// Молитва до Бога летить…».
У «Поетичному літописі» виступає Марія Сарнацька, про яку теж нема жодної інформації… Розумію, що її вірші, написані підляською говіркою, вже друкувалися раніше, але для нового читача варто було внести кілька біографічних штрихів. Пропоновані вірші, об’єднані темою «Літа так хутко минають…», в основному мають пейзажно-побутовий «характер». Вважаю, що рубрика «Поетичний літопис» не має свого відображення…
Українська література в Польщі
Гортаючи наступні сторінки «Провулка», вчитуємося в цікаве інтерв’ю Т. Карабовича з Віктором Яручиком під щемливою назвою: «Література національної меншини, чи Мрія за батьківщиною серця…». В. Яручик – доцент кафедри української літератури Інституту філології та журналістики Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки в Луцьку, автор багатьох фундаментальних публікацій про українське літературне середовище в Польщі, у результаті яких «народилася» унікальна монографія – «Українська література у Польщі». Розмовляючи, два митці винесли на широку аудиторію дуже важливі теми: зародження літературного життя українців у Польщі після заснування Українського суспільно-культурного товариства, його розвиток і роздуми про майбутнє українських літераторів у Польщі. Згадуючи вже відомих творців, вони також наголосили на роль вживання говірки в умовах розпорошення українського етносу в Польщі.
Завдяки рубриці «Листи», можемо заглибитись у листування двох визначних діячів мистецтва – Лева Ґеца та Мирослава Трухана. Ці листи (1965 –1971) «Із епістолярної спадщини Лева Ґеца» подав до друку Ярослав Грицков’ян – літературознавець, педагог, громадсько-культурний діяч, автор багатьох шкільних підручників.
Не менш змістовною і пізнавальною є рубрика «Рецензії, критика, літературознавчі огляди», де знайомимося, зокрема, з публікаціями Володимира Пилиповича («Матеріали до літературної історії українців у Польщі»), Віктора Яручика («Велика батьківщина у віршах українських поетів у Польщі»), Михайла Лесева («Нове видання драми Віри Вовк з польським перекладом Тадея Карабовича»).
Своє зауваження адресую коректору Стефанії Пушак, бо не можна було не зауважити прогалин такої важливої функції опрацювання видання.
