Наталя Кравчук ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №38, 2013-09-22
Роман Телех, «Галерея», Тернопіль, Видавництво «Джура», 2012, с. 248.
Автор збірки оповідань «Галерея», пам’ятаючи про варшавський період свого життя, подарував нашій редакції один примірник своєї книжки. Є ним Роман Телех, молодече життя якого випало на 7080ті роки минулого століття у Варшаві, був він лідером молодіжного руху в Українському суспільнокультурному товаристві. Мало того, він також очолював варшавський гурток УСКТ, і в той час домівка на Черняківській кипіла від культурних зустрічей: літературні диспути, камерні концерти займали суботньонедільні години як студентської, так і старшої столичної громади українців. Запевне незабутніми для пана Романа стали близькі зв’язки варшавської молоді з ґданським молодіжним середовищем, з яких пізніше виросли лідери Об’єднання українців у Польщі.
Ось як тепло пан Роман згадує той час: «Стукіт коліс поспішного потяга Варшава – Ґдиня. Сніданок в домівці напроти Нептуна. Листопад, або падолист, як говорив незабутній Мірко (Мирон – нк) Кертичак. Перший ґданський ярмарок української молоді з Польщі. Переплітання виступів Щецина, Ольштина, Ґданська, Варшави, Білого Бору. На закінчення – забава».
У «Галерею» оповідань автор вплів теж атмосферу сопотських фестивалів української культури: «Фінальний концерт. Квіти, вази, поцілунки, подарунки. Спонтанні овації, оплески зі вставанням. Дуда, Полянський, Фіцак, Олійник, Мацігановська, Могила, Поповська розсипаються по сцені, як по батьківщині, якої ще немає, а є лише журба. Журба в кожній пісні, в кожному сантиметрі танцювальних рухів».
Р. Телех переносить нас і над Ославу в милозвучну лемківську осінь, бо ж його рід був виселений з Лемківщини.
В одному з оповідань пригадує нам і атмосферу перед черговими з’їздами партії: «Тонни найкращого м’яса та пропагандистська історія заповнювала столицю Польщі – Варшаву».
Пан Роман, будучи серед нас, показав себе як поет, мислитель, аналітичні статті якого рясніли на щомісячній молодіжній сторінці «Нашого слова». Тому-то його оповідання з філософським забарвленням фіксують різні моменти з життя автора в батьківському домі під Варшавою та в хаті батьків дружини Олі на Жулавах, а потім – за океаном у Торонто, де вони 1989 р. далеко від родичів звели сімейне гніздечко.
Тут специфіка життя – інша. У всьому були тоді вигоди, але туга за рідним – однакова, а може, й глибша, бо воно – далеко, за океаном неосяжним. Роман пише: «Моя Україна – і Україна. Одна правдива, чи багато інших, штучно вигадуваних по Америках і Канадах на засадах егоїстичного самолюбства, є ще маленькі України, розсіяні в душах діаспорників, де Україна – з мальвами і цвітом калини в серці».
Що цікаво: перед кожним оповіданнячком (а їх на 247 сторінках – безліч) уміщені введення – мудрі вислови вчених, філософів зі світовим визнанням. Вони накреслюють думку, що несе нам певні рефлексії з пережитого автором, який є досконалим спостерігачем довколишнього життя.
«Справжнє щастя – носити в очах світло і вміти тим світлом поділитися», – читаю в одному з оповідань. На мою думку, це добре, ласкаве світло пробивається з кожної розповіді автора, бо він має його в своїй душі і щиро ділиться з нами тим, що пережив, запам’ятав і збагнув. А життя ритмічно мчить уперед…
Радіємо, пане Романе, що природа наділила Вас винятковим талантом – писати легко, витончено вести думку, а підтвердження цього є не тільки на сторінках «Нашого слова», які були відкриті для Ваших роздумів, але й у книжці «Галерея», збірнику оповідань з привабливою обкладинкою, яку з приємністю може взяти в руки українець діаспори, з Польщі та України. Спасибі Вам, пане Романе, що Ви своєю творчістю знов повернулися до нас і не дали про себе забути. ■
