Роман Кабачій ■ УКРАЇНА ■ №20, 2014-05-18
В Україні склалося кілька медіа-угруповань, які ведуть інформаційну війну проти України як такої.
Нерідко важко зрозуміти, чому українські громадяни, українці за походженням, наперекір українським військам виходять і намагаються перешкодити їх просуванню по Донбасу для ліквідації вогнищ сепаратизму. Найбільш проста відповідь – «вони завжди такі були, змосковщені східняки». Якщо зануритися в проблему глибше, то виявиться, що така позиція частини громадян української держави продиктована інформаційним вакуумом, в якому вони досить довго перебували. Не всі, хоч і мають вуха, почують. Широкі кола суспільства користуються Інтернетом лише для скачування музики і фільмів, дискутування в соціальних мережах пострадянського простору («ВКонтакте», «Одноклассники») про життя-буття, котиків і сімейні проблеми. Серйозних ЗМІ нема в житті цих людей. З великим здивуванням я дізнався, що мій добрий знайомий з Херсона, який здобув дві вищі освіти (історик і юрист), не знає про існування сайту «Українська правда». Та це – тільки вишенька на торті.
На Донбасі, в Криму склалася ситуація, коли ще з радянських часів люди більше довіряли голосові Москви, ніж Києва, а Київ з таким положенням справ мирився і навіть великою мірою сприяв. Спитаєте, у який спосіб? По-перше, на території України транслювалися російські телеканали. Українські ж канали додатково купували російську телепродукцію: фільми, у яких підносився образ російського солдата, міліціонера, а навіть енкаведиста, розважальні програми, у яких висміювали «дурних хохлів», і всім було весело, записи російських музикантів, у яких прославлялася Русь, «родіна», «офицерская честь» тощо. Крім того, на основні українські ЗМІ свою руку поклали олігархи, далекі від українських чи європейських цінностей, їм самим ближчий був російський блатняк (музика злочинного середовища – ред.) в музиці, вони вважали, що таку низькопробну продукцію народ сприйматиме, тож і дивитиметься телебачення, а значить – кошти від реклами на канал будуть надходити. У час політичної напруженості, як приміром перед Помаранчевою революцією, коли новини на телеканалах отримували «темники» від Адміністрації президента Кучми, чи під час Майдану 2013-2014 чимало українських ЗМІ, передусім телеканалів з найбільшим ступенем оглядання, не поступалися в брехні російським.
Яскраво ілюструє цю ситуацію випадок, коли після втечі Януковича найбільший приватний телеканал країни ІНТЕР запросив у студію на велику телепрограму активістку Майдану Ліду Паньків, через історію з її плакатом «Вийду заміж за беркутівця, якщо він перейде на наш бік». У програмі Ліда сказала приблизно таке: «Я прийшла в студію лише тому, що дізналася, що це буде прямий ефір. Хочу сказати, що зневажаю телеканал ІНТЕР за те, що він три місяці обманював телеглядачів і ширив ворожнечу поміж громадянами країни, а зараз закликаєте до якоїсь єдності, до якогось миру. Так, ви маєте на це право, маєте право очистити свою совість. Єдине, що ви для цього можете зробити, це вести свої ефіри на колінах. Я принесла вам фото моїх мертвих друзів, щоб вони вам снилися і щоб ви пам’ятали, що в цьому винні так само і ви». Уявімо собі, що людина в Криму чи на Донбасі три місяці слухає спершу про майданівців, які вийшли за те, щоб в Україні були леґалізовані гомосексуальні шлюби – «як у Європі», потім слухає про бандерівців з правого сектора, які готові убивати кожного, хто говорить російською мовою.
Результат? Висловлювання кримчанки, яка побувала на Майдані: «Бідні хлопці, їм за це платили, а потім за це ще й убили». Висловлювання жительки Донеччини, головного редактора районної газети: «Я тепер боюся їхати до Києва і признаватися, що я з Донбасу, я боюся за свою фізичну безпеку».
Найпарадоксальніше, що після перемоги Майдану ця інформаційна вакханалія не припинилася, вона набула інших форм. Трансляцію російських телеканалів рішенням Ради національної безпеки та оборони призупинено, зокрема в пропозиціях кабельних мереж. Український телеканал «1+1» оголосив навіть про відмову від фільмів російського виробництва, які вихваляють славу російської зброї. Проте у проросійськи настроєних політиків та політичних сил Росії як такої залишається низка інформаційних важелів, котрі активно використовуються. Справа в тому, що інформаційне середовище України не було пристосоване до ведення інформаційної війни, так само як оборонна концепція України апріорі не включала у вороги Росію. Тому перевести і ЗМІ, і споживача медіа-продукції у свідомість, що маємо справу з цілеспрямованою диверсійною промивкою мозку, досить важко.
Які важелі використовує Росія та її п’ята колона в Україні? По-перше, через присутність в Україні російських ЗМІ та їх дочірніх структур, преса на кшталт «Комсомольская правда в Украине», «Агрументы и факты в Украине» (лише нещодавно закрилися «Известия в Украине», перейшли в сайт) продовжує гнути лінію звинувачення Майдану, нової влади у нинішній ситуації України, культивувати образ «спільних» цінностей: музики, кіно. По-друге, через кілька створених суто в Україні медіа-холдингів, досить потужних і масових. До «п’ятої колони» Росії в Україні належать ЗМІ холдингу УМХ, що його викупив наближений до оточення Януковича олігарх Сергій Курченко: «Корреспондент», «Коментарі», «Форбс-Украина» (в останнього «Форбс» намагається відібрати ліцензію за викривлення інформації); ці ЗМІ тепер активно надають можливість висловлюватися на своїх сторінках і сайтах відверто продажним експертам. Далі ЗМІ, які пов’язували зі Сергієм Арбузовим: газета «Взгляд» (нещодавно закрито друковану версію, залишився сайт), телеканал 112 – вони намагаються бути «збалансованими», але критика і вишукування «неправильності» в Майдані і в новій владі постійно помітні. Найбільш масовим за кількістю ЗМІ і за широтою охоплення є холдинг «Вести», який пов’язують з Віктором Медведчуком: безплатна щоденка «Вести» (для цієї газети не існують сепаратисти чи терористи, є «повстанці»), журнал «Вести-Репортер» (тонка критика і підведення до думки, що без Росії ну ніяк), радіо «Вести», яке транслює передачі у трьох містах (реклама цього радіо, для прикладу: «Ви що, досі вірите у зелених чоловічків?»).
Російська ідеологія та дезінформація поширюється й при допомозі нашіптуваної пропаґанди і замовних матеріалів у ЗМІ, що само по собі є великою проблемою українського інформаційного простору.
Що з цим робити? Ще ніхто не відміняв норми закону, за якою видання можна закрити за розпалювання ворожнечі. На часі проведення медіа-реформи, яка несе також необхідність прозорості в медіа-власності. Якщо виявиться, що за певним ЗМІ стоять гроші поваленого злочинного режиму Януковича, таке ЗМІ не має права функціонувати на території України. Інформаційна війна – теж війна. ■
