Польща ратифікувала Хартію реґіональних та нацменшинних мов 12 лютого 2009 р. До цього часу ще тривали різні спроби створити в державі представництво Європейської Комісії – установчий з’їзд проведено у Ґданську в грудні 2003 р. В ньому брали участь представники товариств національних та етнічних меншин, серед них також українці. На жаль, судові клопотання щодо реєстрації польського бюро EBLUL (англ. European Bureau for Lesser-Used Languages, Європейське Бюро реґіональних і нацменшинних мов – ред.) виявилися тоді неуспішними.
Рапорт сам по собі цікавий і вартий того, щоб його детально проаналізувати. Не лише з метою з’ясування зобов’язань, які взяла на себе польська держава (дбати про розвиток мов своїх меншин), але й у дещо ширшому контексті: який Європа має підхід до мовних питань, національних та етнічних меншин. Чого можемо від Європи очікувати і чого сподіватися – задля творення й нашої внутрішньої політики як меншинної громади.
В одному з перших розділів рапорту вказано на ситуацію, в якій знаходяться сьогодні мови. Підкреслю, в документі не оцінюється ситуація однієї чи другої громади (українців, німців, росіян, євреїв тощо), він стосується ситуації тієї чи іншої мови. Звісно ж, ці питання між собою пов’язані, але слід бути коректним: цей рапорт стосується ситуації реґіональної мови або мови нацменшини. Експерти Європейської Комісії при опрацюванні документа спиралися на перший періодичний рапорт польської держави (згідно з положеннями Хартії, він має надходити в Раду Європи раз на три роки), освідчень товариств – у цьому випадку PolBLUL (пол. Польського союзу національних і реґіональних мов, який з 2004 року визнаний крайовим представництвом EBLUL), розмов з державними чинниками Польщі та представниками національних товариств (людей, які користуються мовами нацменшин або реґіональними мовами).
Описуючи ситуацію окремих мов, Рапорт вказує на ширший історичний контекст кожної з них. У нашому випадку будемо зосереджуватися лише на українській та її етнічній формі – лемківській. Те, що зразу можна закинути, – в Рапорті при представленні історичного тла розвитку української мови залюбки повторюється фраза “давні Східні Креси” як засіб територіального розміщення мови. Звичайно, контекст виселення 1947 р. теж мусив бути вказаний, однак застосування згаданої термінології дуже анахронічне й невиправдане. Нагадаю, одним із закидів українських експертів (істориків) польсько-української групи з опрацювання підручників є саме факт вживання цієї термінології щодо західноукраїнських земель. Другим елементом для показання ситуації мови є результати перепису населення в Польщі 2002 р. – однак подаються й цифри, які вказують окремі національні або реґіональні (етнічні) групи. Це визнання факту, що результати попереднього перепису – не зовсім достовірні.
Ось деякі принципи мовної політики Європейського Союзу:
– існування реґіональних або нацменшинних мов – це прояв культурного багатства;
– адміністративний устрій не може бути перешкодою для розвитку мов;
– визнання потреби охорони реґіональних або нацменшинних мов;
– сприяння держави у вільному користуванні мовами в приватному та публічному житті;
– створення можливостей навчання і студіювання реґіональною і нацменшинною мовами;
– забезпечення коштів вивчення мови на території, де проживає національна або етнічна група;
– сприяння вивченню мов, досліджень на університетському рівні.

Стаття 8 Хартії – Освіта
Фінансування
Цікавою констатацією комітету експертів є вказівка на факти, що стосуються фінансового аспекту нацменшинного шкільництва. У Рапорті виразно засуджуються прояви незгідного з призначенням використовування коштів, приділених на цей сеґмент шкільництва, – на інші цілі. Це відбувається на рівні ґмін. І це досить популярна практика. З другого боку, помічено факт і спроби деяких провідних органів обмежувати кількість учнів у школах, з огляду на сподівану більшу освітню субсидію. Комітет закликає Польщу до:
– виправлення способу субсидіювання нацменшинного шкільництва (!);
– постійного моніторинґу субсидії, яка на це шкільництво наділяється, так, щоб кошти були використовувані згідно з їхнім призначенням.

Дошкільна освіта
Польща, ратифікуючи Хартію, прийняла зобов’язання створити освіту мовами нацменшин (та реґіональними) на всіх рівнях освітньої системи. Дуже важливе зауваження: це не зобов’язання створити умови вивчення мови як такої, але освіти мовою меншини. В нашому випадку: створювати й підтримувати українські садочки і школи різного рівня!
Комітет експертів однозначно стверджує, що Польща цього зобов’язання досі не виконала. Немає в Польщі жодного українського садочка – тобто такого, в якому мовою навчання була б українська! Сьогодні існують лише два двомовні садочки (в Перемишлі і Бартошицях) – але якраз такої моделі освіти, яка передбачалася Хартією (стаття 8.1.a.ii) Польща не ратифікувала. Комітет пригадує Польщі, що навчання мовою національної меншини на дошкільному рівні має бути доступне без потреби додаткової подачі заяв батьків. Подібну оцінку дали також експерти стосовно організації навчання лемківської говірки на дошкільному рівні.

Початкова освіта
Комітет експертів стверджує, що Польща частково виконала свої зобов’язання – існують початкові школи з українською мовою в Білому Борі та Бартошицях і двомовна початкова школа в Перемишлі. Однак дві початкові школи, беручи до уваги кількість українців у Польщі, – це число, яке не може задовольняти: звідти і така оцінка експертів. До того ж, Польща не повинна вимагати заяв і декларацій батьків. Коли йдеться про навчання лемківської говірки у школах, комітет експертів визнав, що цього зобов’язання Польща повністю не дотрималася – немає жодної школи з навчанням лемківської, існують лише міжшкільні групи навчання.

Гімназійна і післягімназійна освіта
Комітет експертів заявляє, що Польща реалізувала свої зобов’язання (щодо української національної меншини) лише частково. Знову констатовано факт незаконної (не згідної з прийнятими зобов’язаннями) вимоги подачі батьками декларацій і заяв на організацію навчання української мови та факт встановлення законом кількісного порога для організування класів в українських школах (14 і 7 учнів). Чіткий заклик для Польщі – знизити поріг 14 учнів при створенні класів на післягімназійному рівні. Також звертається увага, що практично нема навчання українською мовою на рівні технікумів та професійних шкіл. Стосовно лемківської говірки – зобов’язання держава також повністю не виконала (немає відповідної лемківської школи – ред.).
Підсумовуючи, комітет експертів закликає Польщу створити навчання українською мовою на дошкільному рівні, розширити його на початковому рівні та забезпечити можливості навчання на післягімназійному рівні.

Українська філологія
Згідно з отриманою інформацією, українську мову на університетському рівні (філологія) в Польщі 2008 р. вивчало 614 студентів. Комітет експертів визнав, що Польща свої зобов’язання в цьому аспекті стосовно української нацменшини виконала.

Можливості вишколів учителів та професійного вдосконалення
Комітет експертів оцінює, що цього зобов’язання Польща повністю не виконала! І ми з цим згідні. Те, що вдалося “вирвати” (буквально) за довгий час, – це півставки вчителя-методиста для Підкарпатського воєвідства і декілька годин для методиста в Поморському воєвідстві. Без повної методичної допомоги надалі залишаються вчителі з Любуського, Нижньосилезького, Великопольського, Мазовецького, Підляського, Малопольського воєвідств. А це лише методична допомога. Школи, в яких працюють міжшкільні групи навчання української мови, і далі не додумуються надавати своїм вчителям коштів на професійні курси – і цей аспект праці вчителя досі залишається поза увагою.

Створення ради (рад), завданням якої було б проведення нагляду над здійсненням навчання мови
Комітет експертів визнав, що цього зобов’язання Польща не виконала. Записи Хартії вимагають створення окремого органу, який мав би слідкувати і вести нагляд над навчанням мов національних меншин. Це не може бути структура уповноважених при воєводах, як представила це польська держава.

Стаття 10 Хартії – адміністрація і публічні служби
Записи цієї статті ґарантують групам нацменшин та етнічним групам право на подання усних і письмових заяв своєю мовою, прийняття та вживання – поруч з офіційною назвою місцевостей – назв традиційних (у формі і мовою місцевої групи). Комітет експертів одне й друге зобов’язання польської держави вважає за повністю нереалізоване – при чому вказує головною причиною прийняття 20-відсоткового порогу, який дозволяв би здійснення цих записів. Отже, рекомендація авторів Рапорту однозначна: дозволити вживати українську мову там, де кількість українців достатня, хоч не досягає закладеного в законі відсоткового порогу.
Зате виконання положень згаданої статті щодо можливості запису імен і прізвищ у транслітерації, але в ориґінальному звучанні, комітет оцінює позитивно. Хоч треба зауважити, що взято до уваги лише записи польського законодавства та двосторонніх польсько-українських угод. На практиці, як знаємо, буває по-різному, вже без розписування про форми прізвищ, бувають проблеми і в наданні дитині імені згідно з нормами української мови.

Стаття 11 Хартії – мас-медіа
Зобов’язання, яке прийняла на себе Польща, звучить, дослівно так: “Сторони заохочують або посприяють у створенні щонайменше однієї радіостанції та одного телеканалу реґіональними або нацменшинними мовами”. Комітет експертів констатує, що цього зобов’язання Польща повністю не виконала.
Інші зобов’язання Польщі в цьому аспекті – це сприяння в реґулярній трансляції або в полегшенні постійної передачі радіопрограм українською мовою, сприяння продукції та дистрибуції творів по-українськи в аудіовізуальній формі – і це зобов’язання визнано нереалізованим владою.
Подібно у випадку фінансової підтримки вишколу журналістів і підтримки інших видавничих форм – крім фінансування “Нашого слова”.

Стаття 12 Хартії – Культурна діяльність та об’єкти культури
Комітет експертів звернув увагу на брак або незадовільну інформацію з боку польської держави, у зв’язку з чим не міг прокоментувати виконання Польщею зобов’язань у вказаному контексті.
Але одне суттєве зауваження зробив: сьогоднішня система дотацій і ґрантів не дає ґарантії тривалого функціонування суб’єктів, які здійснюють завдання з розвитку культури національної меншини.

Стаття 13 Хартії- Економічне та суспільне життя
Зобов’язання Польщі:
– заборонити поміщення яких-небудь правил у внутрішніх документах підприємств щодо незгоди на взаємну комунікацію членів однакової мовної групи рідною мовою. Зобов’язання не виконано;
– заборона можливих спроб знеохочення з використання окремої мови в контексті економічної або громадської діяльності підприємства. Комітет експертів визнає брак відповідної інформації з боку держави, тому не може цього прокоментувати;
– посприяти вживанню мови іншими методами, ніж у записах Хартії. Зобов’язання не виконано;
– популяризувати вживання української мови в публічному секторі. Зобов’язання держава не виконала.
Окремою частиною рапорту є голос щодо його висновків польської держави – у принципі, ці розважання йдуть у напрямі демонстрації погляду польської адміністрації та полеміки з деякими закидами комітету експертів. Одне, на що варто звернути увагу: офіційно урядова сторона заявляє, що кількісний стан національної групи не має жодного відношення до наділених для неї державних коштів! Варто це запам’ятати і пригадувати, бо мені траплялося чути зовсім протилежне. І ще одне, що треба назвати. Ось досить часто нам доводиться вислуховувати з боку адміністративних чиновників “зробіть”, “напишіть”, “організуйте”. Проте філософія не така: не нехтуймо активністю громади, однак почини мають іти з боку держави. У неї на те є ресурси. Вона до цього зобов’язана.

Текст Рапорту можна знайти в Інтернеті за адресою:

www.coe.int/t/dg4/education/minlang/Report/EvaluationReports/PolandECRML1_pl.pdf

“Наше слово” №6, 5 лютого 2012 року {moscomment}