Григорій Сподарик ■ УКРАЇНА ■ №19, 2016-05-08
Новий український уряд підтримуватиме польський реформатор, колишній міністр фінансів та голова центрального банку Лешек Бальцерович. Такий «імпорт» означає шанс для українських перетворень, хоч не всі в цьому переконані.
Нагадаймо, що Л. Бальцерович став 22 квітня представником президента України Петра Порошенка в Кабінеті Міністрів, а також співголовою групи закордонних радників у справах стратегічних реформ. Експерти повинні допомагати всім гілкам української влади – урядові, парламенту і президентові. Вони не входять у структури, але матимуть вплив на проекти і стратегічні плани. У групі працює також колишній політик, публіцист і член Об’єднання українців у Польщі Мирослав Чех. Сам Бальцерович називає його «живим мостом» між Польщею та Україною. В минулому вони були членами реформаторської партії «Демократичний союз», потім перетвореної в «Союз свободи».
Бальцерович переконаний, що Україна тепер вимагає вирішальних змін у секторі державних підприємств. Ідеться про збільшення їх вартості та приватизацію. Остання потрібна тому, що державне управління на підприємствах, як вважає Бальцерович, практично не буває ефективним. З економіки потрібно також витиснути монополії, власниками яких найчастіше є олігархи. Перегляду вимагає оточення малого бізнесу й усунення адміністративних перешкод для його розвитку. Це різні аґентства, інспекції і вреґулювання, які використовувалися для гноблення приватних фірм. Усунення таких перешкод дозволить ефективніше боротися з однією з найбільших українських болячок – корупцією. Бальцерович переконаний, що у світі Україна має значно гірший піар, ніж ситуація дійсно виглядає в державі. Тому за мету він ставить боротьбу з цим явищем, а в результаті – притягнення в Україну закордонних інвесторів.
За українською дійсністю Л. Бальцерович стежить від початку 90-х років. Як нещодавно відзначав у своєму інтерв’ю «Газеті виборчій», найбільш переконливим державним лідером, з яким він познайомився, залишається президент П. Порошенко. Його пропозицію спів-праці прийняв тому, що успіх демократичної України вважає ключовим для порядку в реґіоні, який настав після розпаду Радянського Союзу: «Президент Росії Владимір Путін про ніщо інше не мріє так, як про поразку Києва», – говорив «Виборчій» Л. Бальцерович. У цьому ж виданні український політолог Володимир Фесенко оцінив, що призначення поляка має пропагандистський характер. Влада таким чином висилає сиґнал, що реформи продовжуватимуться, оскільки такий відомий реформатор погодився на співпрацю. Оглядач переконаний, що аналога «шокової терапії», яку в 90-х у Польщі запровадив Бальцерович, сьогоднішнє українське суспільство не сприйме. Фесенко базує погляд на тому, що за останні два роки люди утричі зубожіли, а в державі виросли комунальні оплати і ціни при збереженні низьких зарплат. На протилежному полюсі є погляди про те, що інший підхід до реформ приносив усі кризи і збагачення олігархів. «Шокова терапія» і досі в Польщі має, правдоподібно, стільки ж прихильників, як і противників. Одні Бальцеровича вважають рятівником і будівничим польського достатку, інші – зрадником, який розпродав Польщу іноземцям. Перші цінують його за переставлення економіки на ринкову, другі закидають проведення реформ за рахунок найбідніших верств населення. Понад такими дискусіями є цифри: подібний у 90-ті роки ВВП (поль. PKB) сьогодні у Польщі втричі більший, ніж в Україні. Доволі промовисто польську дійсність описує один з інтернетних коментарів. У ньому сказано, натякаючи на політичний спір між новою та попередньою правлячою командами, що Польща – це «держава в руїні», у якій щораз кращими автомобілями їздять по щораз рівніших дорогах, час від часу смакуючи зовсім не дешеве японське суші.
У призначенні Бальцеровича польський політичний спір мав і такий вимір, що в Інтернеті міністр справедливості Збіґнев Зьобро написав «Боже, бережи Україну!». Цей коментар виразно показує, що у Варшаві експертський вибір Києва не обов’язково сприйматиметься тепло. Схожу температуру мають думки публіциста видання «Gazeta Polska Codziennie» Войцеха Мухи. У коментарі для української служби «Польського радіо» роль Бальцеровича він окреслює як «комісара міжнародних фінансових інституцій». Скарги Мухи, що в Польщі не вистачає сильних державних підприємств, є підставою критики публіцистом приватизаційних заходів, які просовує Бальцерович. Хоч оглядач так і не пояснює, у чому мала б полягати перевага держави як власника підприємств.
Діаметрально інший погляд нещодавно презентовано на сайті «Української правди». Її оглядач Євгеній Білоножко підкреслював, що Л. Бальцерович є запорукою того, що приватизація буде прозора, гроші не проїдатимуться, а підуть на конкретні інфраструктурні проекти. Вони дадуть користь у перспективі, хоч, дійсно, виснажене економічно суспільство буде змушене й далі «затягувати пояс». Погіршення економічного становища людей може стати причиною перенесення симпатій на популістів і представників попереднього режиму. Це чергова дилема, яку розглядають експерти в контексті ролі Бальцеровича. З іншого боку, відзначається, що його незалежність і позиція дозволяють уникнути потреби домовленостей та угод з олігархами. А тих вважають головними гальмівниками реформ. У цьому переконаний, зокрема, Даріуш Шеліговський з Польського інституту міжнародних справ. експерт в останньому аналізі наголошує, що реформи означають позбавлення олігархів прибутків, які вони отримують завдяки статусові монополістів. За деякими підрахунками в руках олігархів знаходиться 70% української економіки. Брак прозорого законодавства, боротьби з корупцією та ефективних судів захищає олігархів від конкуренції ззовні у вигляді закордонних інвесторів. «По бізнесовій діяльності олігархів може вдарити, перш за все, прозора приватизація», – відзначає Д. Шеліговський. На його думку, олігархи робитимуть все для розбудження суспільного невдоволення у державі. Підтримуватимуть популістські заклики до збільшення державою соціальних виплат чи зменшення запроваджених підвищень на ціни енергії для індивідуальних споживачів. У стратегії олігархів не обійдеться й без загравання нещодавнім спротивом голландців щодо асоціації України з Європейським Союзом. Людей намагатимуться переконати, що нести тягар прийняття стандартів ЄС та модернізації держави немає сенсу.
Дехто в появі іноземців – тепер поляків, а перед тим грузинів, литовців чи американців – добачає принизливість або слабкість українського владного апарату. Прихильні Києву оглядачі вказують, однак, на те, що не національність, а професіоналізм людини має вирішальне значення. Ставкою є хоча б довіра світових інвесторів, які будуть інвестувати в Україні свої гроші. З іншого боку, болючі реформи – це не забаганка української еліти, а відпрацьований іншими і визнаний міжнародною спільнотою шлях до кращого майбутнього. А польській реформаторсько-дорадницькій команді варто побажати, щоб вона була ефективним супровідником на цій дорозі! ■
