Степан Мігус ■ ПОДІЇ ■ №44, 2013-11-03
Цього року минає півстоліття від створення в Решлі на Вармії і Мазурах української греко-католицької парафії Преображення Господнього. Теперішній парох, отець Дарій Глиневич, представляючи коротку історію церкви, запитував, куди ж ділися українці, яких 1947 р. з рідних земель насильно переселено на Решельщину. За архівними даними, унаслідок Операції «Вісла» тут потрапило 2856 переселенців. Нині до рідної святині постійно приходять трохи більше як 10 відсотків греко-католиків.
На решельські землі українців переселяли з Аксманичів, Берендьовичів, Вербиці, Верхрати, Волі-Крецівської, Доброї, Кальникова, Лазів, Лісок, Старого і Нового Люблинця, Молодича, Синяви, Улюча, Хотинця та інших населених пунктів південно-східної Польщі. Їх розселили по кількадесяти місцевостях, роз’єднуючи навіть родини. Про плекання віри, культури, традицій і мови не було. Тільки дехто відважився їздити до Хшанова, в якому неслухняний отець митрат Мирослав Ріпецький, незважаючи на строгу заборону, вже з 1947 р. відправляв греко-католицькі літургії. У другій половині 50-х років постали парафії в Асунах, Острому Барді, Венґожеві, куди почали приїжджати і решельські греко-католики. Ще до цього частина віруючих подалася до православної парафії, яка була спочатку в Сонтопах-Самулеві, а потім у Коршах, куди її перенесли…
Найактивніші українці Решельщини, в першу чергу Іван Кудлак, Матей Люхівський, Василь Кокошка, на початку 60-х років почали клопотатися про створення власної церкви і парафії. Вони збирали підписи в Решлі, Біскупці, Біштинку, у навколишніх селах. Оббивали з заявами пороги Вармінської митрополії Римо-католицької церкви, їздили до вищих церковних римо-католицьких установ до Варшави, витоптували світські комуністичні владні коридори. Без результату. У найкращому випадку чули: «Йдіть до костелу, все одно Бог зрозуміє». Лише після трьох років наполегливих домагань влада врешті дала згоду на відправу греко-католицьких богослужінь у Решлі.
Парох о. Д. Глиневич підкреслює, що успішно завершити цю справу допоміг римо-католицький ксьондз Ґраціян Рудницький… Врешті на свято Введення у храм Пресвятої Богородиці, 4 грудня 1963 р., відправлялася перша греко-католицька літургія. Першим пастирем тут став о. Теодор Майкович. Протягом півстоліття існування парафії решельськими пастирями були о. Володимир Бозюк, о. Микола Заяць, о. Григорій Чернега та отці чину Святого Василія Великого: о. Тимотей Феш, о. Дмитро Гарасим, о. Орест Підлипчак, о. Ігор Гарасим, о. Юліан Коваль, о. Павло Старух, о. Мирослав Підлипчак. Василіани 26 серпня 2012 р. закінчили душпастирську послугу в Решлі і передали парафію новому парохові, о. Д. Глиневичу. Протягом півсторіччя парохам допомагало 13 церковників.
Греко-католицькі літургії від самого початку і протягом майже тридцяти років відправлялися в місцевому костелі Святого Хреста, який ще 1347 р. побудували ченці-августіани. Щойно 1992 р. римо-католики передали храм у власність греко-католиків. Засоби масової інформації говорили про «польський костел, який став українською церквою».
Глава УГКЦ у Польщі, митрополит Перемисько-Варшавський, архиєпископ Іван Мартиняк, який очолив Божественну літургію в Решлі 6 жовтня, підкреслив символічність факту відзначення ювілею на 1025-ліття Хрещення Русі-України. «Наше торжество має дві частини: одна – це історія, суха і дуже для нас неприємна, – сказав владика. – Ми любимо часто згадувати: Акція „Вісла”, Акція „Вісла”… А тимчасом акція зачепила не тільки нас, але й тих людей, які на цих землях проживали. Для них це також велика трагедія…»
Кир І. Мартиняк згадав і про «іншу історію, яка за нами йде», про 50 років парафії, і назвав це «частиною історії нашого спасіння». Владика нагадав і про сьогодення, яке теж увійде до історії, та зауважив, що десь поділася значна частина греко-католиків. І не все можна списувати на виїзди в пошуках роботи чи кращих умов життя. «Людина – це своєрідний храм, який заклав у ній Христос, – наголосив глава УГКЦ, – і вона цю любов має плекати й передавати нащадкам».
«Віра зрушує гори, а доля понад 65 років тому привела нас сюди. Завдяки святині, яка тут існує 50 років, ми молимося рідною мовою, як молилися наші діди на наших рідних землях перед Акцією „Вісла”, – говорить парафіянин Мирослав Глух. – Думаю, що протягом отих п’ятдесяти років багато наших людей зберегло свою культуру, мову. Нас, правда, поменшало, але ми таки залишаємося вірними своїй Церкві».
Голова гуртка ОУП в Решлі Богдан Домарадзький не має сумніву, що без участі Церкви важко було б зберегти в родинах свою тотожність, культуру й мову. Він підкреслив, що завдяки плідній співпраці Церкви і місцевої ланки ОУП, можна чимало зробити для добра громади. Це, зокрема, навчання рідної мови і релігії, до якого заохочують священики і сестри-монахині. Це й заходи, приурочені до важливих річниць релігійного та світського характеру.
У день відзначення ювілею решельського храму владика І. Мартиняк освятив пропам’ятну дошку, присвячену цій даті, а священики освятили великий дерев’яний хрест на подвір’ї, який має закликати парафіян до молитви рідною мовою. Може, він закличе й тих, хто уже почав обминати рідний храм… ■
