Ірина Чулівська ■ РЕПОРТАЖ ■ №51, 2013-12-22
Революція на майдані в Києві – це не тільки лозунги, що звучать зі сцени від лідерів опозиції. Це щоденна копітка діяльність десятків добровольців, які вирішили щось змінити у своїй країні. Більшість з них стали активними учасниками протестів після того, як «Беркут» розігнав мирну акцію студентів на майдані в ніч на 30 листопада. Сьогодні вони утворили одну велику родину, де все злагоджено працює і кожен робить щось маленьке для загальної справи і перемоги мітинґу.
Пані Оксана – пенсіонерка з Києва. На майдан прийшла після силового розгону студентського протесту. Тепер чергує в будиночку з теплими речами, щодня – з ранку до ночі. «Ми в Інтернеті, у соціальних мережах постійно пишемо, чого бракує, а люди це нам приносять. Навіть буває, підходять і з себе знімають рукавички, шапки. От сьогодні дідусь старенький підійшов і шапку з себе зняв. Каже: „я капюшон надіну, щоб додому дійти, хай буде комусь з тих хлопців, що тут постійно стоять”», – розповідає вона.
До будиночка безперестанку навідуються люди. Одні приносять речі, інші приходять по необхідне. Поки розмовляю з пані Оксаною, іде чоловік з великим пакетом. Пізніше знайомлюсь — це пан Юрій з Києва. Виявилося, що він приніс кілька десятків пар теплих устілок для взуття (ізоляція, яку кладуть під ступню – ред.). «Я багато помогти не можу, але час від часу щось купую. Вночі падав мокрий сніг, в людей помокли ноги, тому купив теплих устілок. Я взагалі сам тут не дуже часто ходжу, бо не можу через роботу, але людям стараюсь допомогти», – зізнається він.
Студент Інституту журналістики Київського національного університету Ярослав підійшов по рукавиці до будиночка з теплим одягом. Каже, що на майдані стоїть майже з самого початку. Пані Оксана кілька хвилин шукає в великих пакетах. Рукавиці, а також взуття і шкарпетки зараз найбільш ходові, їх дуже бракує. Студентові подає останню пару рукавиць, але ті, виявилося, завеликі. Радила підійти пізніше, може щось нове принесуть.
Біля сусіднього будиночка з написом «Волонтери» людей менше. Сьогодні тут господарює Віра з ІваноФранківська. В рідному місті дівчина працює офіціанткою, але спеціально взяла відпустку, щоб приїхати до Києва. Віра розповідає, що прибула за 2 дні до розгону «Беркутом» і в ту ніч якраз була на площі. «Як повернулася додому, то батьки боялися відпускати мене назад до Києва. Та все ж через кілька днів я таки приїхала знову сюди», – розповідає Віра.
За словами дівчини, найчастіше тут збирають волонтерів на конкретні потреби. Наприклад, якщо ввечері мають підвезти машину з дровами, то на будиночку вивішують оголошення, що треба буде кілька хлопців, які мали б допомогти з розвантаженням. Якщо до того часу не знайдеться достатньо охочих, беруть в руки мегафон та плакат і йдуть по майдані шукати добровольців.
«Часто потрібна допомога на кухні — нарізати продукти на канапки, зробити чай. Також треба постійно поширювати інформаційні листівки. А хлопці найбільше потрібні в охороні. Дуже бракує людей на нічну зміну. В основному наші волонтери — мешканці інших міст, киян дуже мало, вони найчастіше приходять лише на кілька годин вдень», – зазначає Віра.
Ще один будиночок облаштовано, щоб організувати поселення для приїжджих з інших міст. Волонтер Андрій з Київщини, який сьогодні керує поселенням, говорить, що є дуже багато киян, охочих взяти до себе когось пожити. «Ми стараємося селити людей у сім’ях, але якщо приїжджає велика група – тоді є місця в Патріаршому соборі УГКЦ або у великому виставковому центрі, де все обладнали для комфортного життя учасників мітинґу», – каже Андрій. Багато людей знаходить собі житло заздалегідь – через спеціально створену для цього групу у Facebook. «Були також і підприємці, що надавали безкоштовно місця в гостелах. Деякі люди зголошуються на власних авто підвозити тих, які прибули до Києва пізно вночі, до місця їхнього поселення. Я побачив, що люди в нас насправді дуже добрі», — підсумовує хлопець.
У будиночках тепло, працюють обігрівачі. Але генератори часто перевантажуються і тоді доводиться відключати опалення. Генераторна будка стоїть неподалік. Тут дуже шумно, одночасно працює по 5–6 генераторів. Вони забезпечують світло та обігрів у будиночках, а також окріп для приготування гарячих напоїв. Богдан сьогодні чергує тут на охороні, розповідає, що генератори часто псуються від перенапруження. «Ми стараємося використовувати і так по мінімуму. Потрібно дуже багато бензину, люди часто підвозять, але все одно бракує», – твердить хлопець.
Без генераторів, самим лише вогнищем з дров обігрівається Василь з Чернігівської області. Чоловік днює і ночує на площі десятий день. Каже, що коли прикритися кількома покривалами, то вночі не замерзнеш. «Я взагалі мало вірю, що ця революція закінчиться перемогою. Янукович просто так влади не віддасть. Але ми все ж таки сподіваємось на краще», – не втрачає надії чоловік, старанно натираючи пастою для взуття свої чорні черевики.
Троє молодих хлопців завзято розколюють лід на тротуарі. Побачивши, що фотографую, усміхаються і кличуть до себе. Один з них – священик Української греко-католицької церкви з села Нараївки на Львівщині отець Микола, інші два – прихожани його церкви. Кажуть, що вони мітинґують вже тиждень. «Ми бачимо, що комунальні служби тут приходять, щось роблять, але не повністю справляються. Тому вирішили їм допомогти. Ми тут будемо стояти до кінця, нас до Києва все село проводжало, тому вернемося додому лише з перемогою», — не здаються хлопці.
А от щодо їжі, то тут учасникам мітинґу справді можна позаздрити. На самому майдані тепер функціонує багато різних точок харчування. Я так і не змогла підрахувати бодай приблизну кількість порцій гарячої їжі, яку тут видають за день.
Основний пункт – велика кухня в Будинку профспілок. Тут усе дуже чітко організовано, розділені обов’язки. Керують процесом професійні кухарі. Усі волонтери проходять медогляд, працюють у рукавичках і масках. Журналістів на кухню не пускають — вимоги санітарії. Їжу та напої на тацях передають через спеціальне віконечко, звідки їх забирають волонтери та несуть роздавати людям на вулиці. Такий конвеєр тут працює постійно, бутерброди і чай подаються практично безперестанку, час від часу видають свіжі фрукти, домашні консерви, солодощі.
Крім цього, на майдані функціонує багато інших точок приготування їжі, організованих самими учасниками протесту. Костянтин з Києва сьомий день підряд варить усім борщ. «Вчора купили новий казан на 100 літрів за 2 тисячі гривень. Тепер зможемо варити борщ двічі на день. Варимо зі свининою, квасолею. Все як має бути», — пояснює він.
З іншої сторони майдану, біля автобуса з надписом «Нетішин» (місто в Хмельницькій області), кип’ятять воду в польовій кухні. Півгодини тому тут закінчили роздавати куліш. Кажуть, що нагодували половину присутніх. Ближче до вулиці Інститутської тільки-но почали варити куліш у 350-літровому казані. Керує процесом Лука зі Львова, який уже третій день готує для «майданівців». Поки я фотографую, знаходять дівчину-добровольця, яка нарізатиме м’ясо.
Під монументом незалежності міститься ще один пункт видачі чаю та канапок, сьогодні тут ще й наливають бульйон. Охочих поїсти гарячого багато, пані Олена ледь встигає всім роздавати тарілки.
Віталік і Мар’яна — волонтери мобільних груп медиків, їх здалеку видно за червоними хрестами на жилетах. Молоді люди самі зі Львова, вчаться на 6-му курсі медичного університету. Розповідають, що є учасниками протесту з самого початку, і другий день як волонтери-медики. «У нас є три зміни: з 8.00 до 15.00, з 15.00 до 23.00 і з 23.00 до 8.00. Є спеціальний інформаційний центр, куди надходять дзвінки про необхідну медичну допомогу, і групам раціями передають, куди треба підійти. Ми забезпечені всіма необхідними медикаментами, найбільший попит є на ліки від простудних захворювань, гірчичники. Також часто звертаються люди з опіками, які необережно грілися біля бочки з вогнем, тоді видаємо антисептики», — розповідає Мар’яна.
По периметру майдану розташовано кілька десятків біотуалетів. Коли їх ще не було, учасники протесту користувалися вбиральнями у найближчих кафе та ресторанах. Цими ж туалетами користуються і працівники міліції та внутрішніх військ, які стоять по периметру майдану.
Загалом те, що відбувається цими днями на площі, можна охарактеризувати як неймовірний приклад самоорганізації людей. Насправді нема якогось єдиного центрального управління чи вказівок зверху, люди абсолютно самі дають собі раду і господарюють, облаштовують свій Майдан. І вірять, що цього разу він таки переможе. ■
