Наталя Кравчук ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №18, 2014-05-04
Рідна мова, Квартальник Українського вчительського товариства у Польщі, № 19, № 20, Валч, 2013, C.140, C. 140.
Гортаючи сторінки журналу й перечитуючи поодинокі статті, перш за все я звернула увагу на матеріали, в яких проаналізовано стан української мови в Україні. У 19 номері «Рідної мови» науковець Ярослав Радевич-Винницький з Дрогобича дуже промовисто представив марґіналізацію української мови, схильність у ХХ ст. до визнання рідними дві мови. І тепер продовжуються намагання остаточно витіснити корінну мову України не лише з найважливіших сфер спілкування, а й з душі її носіїв. «Не тільки за кордоном, але й у своїй країні українець вимушений, крім рідної, користуватися другою мовою. Це не може не відбитися на його розумінні значення і суті рідної мови та на ставленні до неї», – пише автор. Нам, учителям, батькам і всім українцям, варто уважно прочитати не тільки цей аналіз, а й інші статті з розділу «Мова і література». Приміром, Лариса Масенко та Мирослава Олійник пишуть про рідну мову як про мову рідні, родини, роду, отже й народу, до якого людина належить за походженням або переконаннями.
Для вчителів середніх шкіл у пригоді стане матеріал Лесі Оліфіренко з Донецька про лірику Василя Стуса. Поет умів до свого поетичного світу ввести широке коло фітонімів: трав, квітів, кущів, дерев. Авторка статті звертає особливу увагу на вживання в українській ментальності слів «калина» і «верба», що стали основними символами України, які асоціюються з образами батьківщини, рідної хати, коханої та з поняттями краси, вроди і гармонії.
В цьому ж випуску знайдемо корисні поради для вчителів щодо використання казки у вихованні дитини, духовного збагачення дітей через мистецтво живопису чи народних ігор як засобу виховання дітей. Такі роздуми й методи навчання школярів підказують педагоги-практики.
В інсценізації про «Українку: Берегиню, Музу, Жінку» Наталія Дзямулич розкриває глибоку суть жінки – від Богоматері до земної жінки-українки. Тут пізнаємо мрії і життя королеви Анни, Гальшки Гулевичівної, Соломії Крушельницької та Наталі Ужвій. Дай Боже, щоб якась з наших шкіл устами своїх учнів оприлюднила цей повчальний фраґмент української історії про визначних жінок.
Можуть також бути корисними плани-конспекти про «Сім чудес України» та складнопідрядне речення. У розділі «Історія» дізнаємося про дитячі та шкільні часописи Волині, Полісся, Холмщини і Підляшшя у 1917–1939 рр.
Мене зацікавила пропозиція вчительки з Ґіжицька Ярослави Кобилко, єдиного (крім головного редактора Марка Сирника) активного автора «РМ», провести навесні реґіональний диктант з української мови «Рідне слово». Учні мають написати 300 слів. Учителька подає докладний сценарій події. З нетерпеливістю чекатиму на результати, інформацію про те, скільки вчителів підхопило цікавий задум і скільки учнів взяло участь у цьому корисному конкурсі.
У наступному, 20 номері журналу «РМ» ця вчителька у статті «Навчи мене, вчителю, розмовляти» пояснює, що підручники мають бути корисними насамперед учням. Автор навчальних матеріалів повинен усвідомлювати, що українські діти в Польщі мають у серці дві основні мови, які поважають, тобто польську та українську, при чому часто вивчають ще дві іноземні мови. Універсальний підручник учить читати, писати і розмовляти. Уміщені в ньому матеріали повинні заохочувати учнів до цього. Добре, коли вчитель додатково користується Інтернетом і можливостями мультимедіа. Це рекомендує одна з найбільш креативних учительок із Вармії та Мазурів.
За вдосконаленням методики праці вчителів з учнями на Перемищині слідкує Анна Смолинчак-Баґінська, яка на сторінках журналу відзвітувала про організовані за останні три роки заходи. Це були методичні конференції, робочі зустрічі вчителів, індивідуальні консультації. Також утворено сайт для вчителів української мови.
Педагог Марко Сирник свій звіт про навчання української мови у Польщі ґрунтує на документах і досвіді. Насамперед він описує законодавчі основи навчання, а також фінансування, з чим повинні ознайомитися директори шкіл. Головний редактор журналу у статті від редакції звертає увагу на поглиблений аналіз стану і проблем, які виникають при організуванні навчання української мови. У нас переважає застарілий підхід до навчання. Треба прислухатися до думок і сподівань учнів, результати анкетування яких уміщені в журналі. Хоч кількість дітей в українських школах різко не падає, учні таки вважають, що школи недостатньо рекламують свої освітні послуги.
У виданні не забули й про відзначення 200-ліття з дня народження Тараса Шевченка. В Україні був проголошений Всеукраїнський конкурс на ескіз логотипа до відзначення ювілейної дати. У цих роботах використовувалися глибинні українські мотиви історичні, філософські, культурологічні, ментально-етнічні й сакральні. У них відображено генія Т. Шевченка.
І насамкінець. У редакторській статті тривожно зазвучала фраза: «Це останній номер, який я готую як головний редактор… Причина рішення одна – відсутність будь-якої підтримки видання від учителів та Управи товариства». (Українського вчительського товариства (УВТ) – ред.) Не віриться, що педагог, людина з учительським і видавничим досвідом, яка десятки років слідкує за проблемами (і розв’язує їх!) та потребами українського шкільництва у Польщі, 20 номером освітнього квартальника УВТ закінчить редаґування журналу. Звісно, це великий громадський труд – заохотити експертів, знавців і вчителів рідної мови писати до журналу. Хоч у цьому питанні помітна пасивність учителів з Польщі, редакторові вдалося заохотити деяких з них, вони стали постійними кореспондентами, які професійно висвітлюють освітні питання. Шеф-редактор зумів наладнати видавничий процес і найважливіше – фінансову підтримку з боку Міністерства національної освіти. Думаю, що редакторові треба допомогти, принаймні відгуком про корисні матеріали, а їх – безліч, хоч не всі пригодяться в польських реаліях навчання. Тож хотілось би очікувати більшої активності знавців питання. Перший крок уже зроблено – постала Вчена рада журналу. ■
