Степан Мігус ■ ПОДІЇ ■ 2009-11-19
{mosimage}
Переселені на Ольштинщину колишні ульгівчани й мешканці сіл, що знаходяться тепер в адміністративних межах ґміни Ульгівок Томашівського повіту на Люблинщині (таких, зокрема, як Річиця, Дениська, Василів, Терношин, Губинок, Ріплин), щораз більше переймаються долею своїх рідних місць. Особливо боляче їм, коли бачать знищені цвинтарі, збірні місця поховань учасників національно-визвольної боротьби — як двадцятих, так і сорокових років ХХ ст. Усі ці місця, дорогі кожному, хто споконвіку жив у тих краях, волають про допомогу, про постійну пам’ять.
Ніде правди діти: окрім кількарічних спроб організувати мешканців згаданих сіл, небагато вдалося досі зробити. Правда, були вже деякі домовленості з війтом Ульгівської ґміни та місцевим латинським парохом, але на цих посадах тепер зовсім нові люди, тому переговори про відновлення й упорядкування цвинтарів, ушанування дорогих кожному українцеві місць, треба починати заново. У цій справі годі сподіватися тільки на колишніх мешканців: вони або вже дуже похилого віку й немічні, або відійшли у вічність. Треба шукати інших шляхів вирішення цієї нагальної проблеми. Отож колишні мешканці Ульгівської ґміни зустрілися у жовтні в Осередку української культури в Асунах. Ініціатором цих небуденних зборів були Ольштинський відділ ОУП та асунська ланка об’єднання і ланка в Молтайнах. Протягом останніх чотирьох років – це друга зустріч. Однак організатори цим разом на неї запросили особливих гостей – війта ґміни Барцяни Лукаша Віснєвського, голову Угнівської міськради Михайла Осміловського та війта Ульгівської ґміни Лукаша Клембека (він, хоча й не зміг приїхати, але пообіцяв співпрацювати).
Запрошення таких гостей не випадкове. В організаторів асунської зустрічі виникла ідея укладення тристоронньої співпраці: ґміни Барцяни, де проживає чи не найбільше вигнанців з Томашівщини, Ульгівської ґміни та Угнева – найменшого міста в Україні. Якщо така співпраця стане фактом, то дорогими для українців та поляків місцями займеться молодь згаданих місцевостей. Крім того, планується проводити молодіжний обмін, спільні культурні заходи, спільні свята, розвивати туризм, а в майбутньому – економічну співпрацю.
– Я переконаний, що ця співпраця відбудеться, – впевнено говорив на зустрічі голова Михайло Осміловський. – Це прекрасна ідея. Ми залучимо до неї колишніх мешканців Ульгівської ґміни, переселених у 1944-1946 рр. в Україну, у тому числі й до нашого міста. Беру на себе зобов’язання повністю умовити до співпраці війта Ульгівка. Я вражений зустріччю, розмовами з людьми, які дуже переживають за Україну, які просто нею живуть. Для мене, як і для угнівчан, це – новина, що десь далеко від України зберегли себе українці, які так плекають свою культуру, мову, які не дались асимілюватися. Ми просто винні вам якнайбільшу допомогу, схиляємо перед вами голови.
– Ми радо будемо співпрацювати в цих питаннях, – запевнив війт Л. Віснєвський. – Це неповторний урок історії для молодих поколінь, який вчитиме, що треба жити в злагоді. Але сподіваємося теж на активну співпрацю молоді, культурні зв’язки, а також на обмін досвідом у різних сферах.
Понад п’ятдесят учасників асунської зустрічі, а серед них і гості з далекого Пенєнжна, живо цікавилися рідними сторонами. Про них розказав колишній ульгівчанин Степан Сидор. Старші згадували своє дитинство й молодість, дивлячись на сотні фотографій, які збереглися в приватних архівах. Спогади цих людей будуть використані, адже вирішено, що слід видати друком монографію Ульгівка та інших сіл. Обов’язок підготувати її взяли на себе нащадки ульгівчан – Андрій Сидор та автор цієї статті.
Влада Барцянської ґміни – війт Л. Віснєвський та секретар Анна Терешко (уроджена Хахула, її предки з Ульгівка), – дуже тепло прийняла всіх учасників зустрічі, зокрема гостей з Угнева. М. Ос міловський міг ознайомитися з працею початкової школи в Молтайнах, де існує пункт навчання української мови, а дирекція готова до співпраці з котроюсь зі шкіл Угнева. Ця зустріч не була б такою теплою, коли б не допомога в її організуванні голів асунської і молтайнської ланок ОУП Анни Служали та Аліни Качмар, а також мешканок Асун Галини Рацької, Дарії Янків і багатьох інших.
“Наше слово” №47, 22 листопада 2009 року {moscomment}
