Анастасія Канарська ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №4, 2014-01-26
Пригадалися мені чомусь карпатські замальовки з творів Романа Іваничука. Можливо, тому що в дійсності я ще ніколи не потрапляла на чужі гучні гуляння без запрошення. Знаю про їх дух і смак лише з літератури. У їх вир можна поринути з першого кроку, закрутитися в танці й почувати себе серед незнайомих людей, як серед членів родини. Можливо, це не зовсім так, коли ти – журналіст, і чиясь забава є для тебе просто інформаційним приводом, який треба висвітлити, та ще й життя тебе занесло далеко від карнавальних настроїв українського Рамадану – від Романа до Йордану. Різдво звучало якось по-іншому та ще більше по-родинному. Було тепло від того, що так багато людей творило цього дня спільну велику родину під одним дахом.
Тож якщо хтось сумнівається в багаточисельності лемківської громади у Львові, то йому потрібно було завітати на традиційний лемківський Святий вечір, або Велию, який відбувався цього року в стінах харчового комбінату Національного університету «Львівська політехніка». Здавалося спочатку, що навіть яблуку ніде було впасти. Вільніше стало тільки тоді, коли всі рушили до танцю, де вишиванки майоріли і на великих, і на малих. Перед цим вони сиділи за щедрими різдвяними столами, перед трапезою окропленими свяченою водою. Напевно, існувала конкуренція між господинями – хто краще підготувався. Хто переміг – можу тільки здогадуватися, бо я лише фіксувала побачене та почуте на цифрові носії й була трохи відстороненим спостерігачем. Якось особливо й, думаю, не тільки для мене, зазвучала коляда на слова Богдана-Ігоря Антонича. «Народився Бог на санях. В лемківськім містечку Дуклі. Прийшли лемки у крисанях. І принесли місяць круглий», – тільки з уст самих лемків ці слова можуть звучати так правдиво й сильно, аж мороз іде по шкірі в цьогорічні зимові теплі дні.
Цю та інші колядки виконував знаний народний ансамбль пісні і танцю «Лемковина», який уже багато років об’єднує навколо себе людей, що займаються кожен своїм ремеслом, але гріє їх спільна творчість. Кого – від початку існування колективу, кого – віднедавна. У кожного свій шлях, але важливо, що в ансамблі збереглася серцевина, є ті старожили, які збирають навколо себе нових учасників та передають їм свій досвід. Зустріч вів художній керівник і дириґент ансамблю Богдан Кривко. Поетичним словом доповнював спів учасник колективу Богдан Пастух. Також гостей потішив вертеп Народного дому села Годовиці Пустомитівського району Львівської області. Його ставили діти, які зворушили своєю непідробною щирістю. Ще один вертеп підготувала молодь з товариства «Молода Лемківщина». З вітальним словом виступили отець доктор Мирон-Мирослав Михайлишин (м. Ряшів), який розпочав Святвечір спільною молитвою, голова Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Олександр Венгринович, голова Львівської обласної організації товариства «Лемківщина» Степан Майкович, голова Світової федерації українських лемківських об’єднань Софія Федина. Були традиційні розваги, танці, а найважливіше – теплота у великому родинному колі лемківському. ■
