Анна Вінницька ■ ГРОМАДА ■ 2009-01-03
{mosimage}
Найбільшим досягненням кошалінської громади є те, що вона веде організоване життя – церковне, культурно-освітнє та політичне. Українців видно не лише на Кошалінщині, а й також у структурах усього ОУП. Поразкою є натомість те, що асиміляційний процес поглиблюється. Такими словами Роман Дрозд – дотеперішній голова управи Кошалінського відділу ОУП – підсумував своє 8-літнє головування на цьому посту. Це далеко не всі висновки зі звітно-виборчої конференції Кошалінського відділу ОУП, яка пройшла 20 грудня.
Голова Р. Дрозд представив звіт діяльності Кошалінського відділу ОУП за 2004-2008 рр. Культурні заходи (за винятком Дня незалежності в Білиці у 2008 р. та Історичного конкурсу для дітей і молоді “Рідні землі в пам’яті моїх дідусів”) організовуються кожного року і стали вже циклічними. Найважливішою культурною подією на Кошалінщині вважається Фестиваль українських дитячих ансамблів, відновлений після короткої перерви. Пріоритетом попередньої ради відділу була саме робота з дітьми, цьому мали слугувати загальнопольські дитячі конкурси – історичний та малюнків, а також фестиваль. На думку Р. Дрозда, ОУП як організація в цілому перш за все мусить концентруватися саме на роботі з дітьми та молоддю. Все інше пов’язане з нашою історичною пам’яттю, збереження архітектурних пам’яток, відносини із самоврядною та центральною владою, Україною чи пристосування структур ОУП до адміністративного поділу Польщі, мусить бути підпорядковане задля збереження національної єдності цій же роботі з дітьми. Р. Дрозд також назвав небезпечну тенденцію: сьогодні стає модним організовувати заходи, скеровані до всіх національних меншин, однак ми мусимо передовсім пам’ятати про українців, щоб активізувати нашу громаду, зокрема дітей.
Після програмного та фінансового звітування можна було взяти участь у дискусії. На думку голови кошалінського гуртка Романа Радзивоновича, ОУП не обминають кризові явища і позначаються в першу чергу на громадській роботі. Саме внаслідок цієї кризи 2007 р. засновано в Кошаліні нову організацію “Потік”. Потрібно задуматися, чому українці хочуть проявляти себе в інших організаціях, ніж ОУП, оскільки, на думку Р. Радзивоновича, це ділить українців і зменшує їхню силу – замість єднатися, ми роздрібнюємося. Найбільше контро-верзій викликав задум товариства “Потік” організувати другу Маланку в Кошаліні. На пов’язані з “Потоком” питання відповідав діяч цієї організації Мирослав Сидор. За його словами, товариство засновано, щоб збільшити можливість здобувати фонди, а в жодному разі не ставилося за мету ділити українців чи бути в опозиції до ОУП. Навпаки, товариство “Потік” хоче, подібно як і ОУП, вести культурну діяльність. Своє пристановище “Потік” знайшов у церковних приміщеннях і, здається, це теж стало каменем спотикання.
– Коли в Кошаліні збудовано за наші гроші церкву, виникла ідея, аби місцевий гурток ОУП переніс свою діяльність до церковних приміщень, де набагато кращі умови, – сказав М. Сидор. Однак місцевий гурток, виходячи з позиції, що ОУП є позаконфесійною організацією, не погоджується на таку пропозицію. Перенесення нашої домівки до церковних приміщень – це конформізм, аби все мати в одному місці, – сказав Р. Радзивонович.
Новообраний голова управи Кошалінського відділу ОУП Роман Білас однак не сприймає заснування “Потоку” як проблеми, вважає, що потрібно тільки вміти співпрацювати. На його думку, організацій може бути більше, однак це ОУП має першість у репрезентації українців, а не товариство “Потік”. ОУП повинно бути організацією, яка очолює всі інші. Потрібно встановити пріоритети, визначити, хто чим займається, оскільки одна організація не повинна заважати в діяльності іншій. Однак, на його думку, недопустимо, щоб організовувати в Кошаліні дві конкуренційні Маланки.
– Було б краще, якби нова організація поширила свої пропозиції на освітній, культурній чи економічній ниві, а не дублювала дотеперішні заходи. Коли б товариство “Потік” займалося саме такою діяльністю, не було б проблеми, – сказав Р. Білас. Однак Маланка – це можливість роздобути кошти як для ОУП, так і для “Потоку”, тому в Кошаліні організовуватимуться дві Маланки.
Інше кризове явище наголосила Роксана Добрянська, яка представляла гурток з Білиці. На її думку, проблема не лише в тому, як заохотити молодь приходити до домівок ОУП та залучала свої сили в організацію, а перш за все існування мовного бар’єру. Сьогодні багато дітей та молоді не говорить українською мовою і тому активні носії рідної мови не сприймаються польськомовними українцями. Тому директор білобірського Комплексу загальноосвітніх шкіл ім. Т. Шевченка Андрій Дрозд вже вкотре закликав посилати до цієї школи своїх дітей, оскільки без знання мови у майбутньому не буде кому ходити до наших церков або очолювати організації. Неабияку роль у розповсюджуванні інформації про школу відіграють священики, тому представник Щецинка Ю. Мар’як закликав, щоб на нашi зустрічi запрошувати також священиків, оскільки ми всі працюємо на благо однієї громади. З огляду на фінансові проблеми білобірської школи, управа Кошалінського відділу ОУП виступить з офіційним зверненням до Міністерства національної освіти та Щецинського маршалківського управління, щоб передати українську початкову школу та гімназію в Білому Борі під юрисдикцію того ж маршалківського управління. Крім того, управа відділу разом з іншими національними меншинами виступатиме до цього управління про збільшення фінансування культурних проектів національних меншин. Тепер призначено на такі заходи 50 тис. зл., а минулого року було 100 тис. зл. – отже з незрозумілих причин зменшено бюджет удвічі. Тому Р. Білас звернувся з проханням, аби голови гуртків ОУП надіслали йому інформацію про те, на які заходи, куди та за якими сумами звертатимуться про дофінансування. Також закликав, щоб звертатися про кошти насамперед до ґмін та повітів, а вже згодом до маршалківського управління, яке зобов’язане фінансувати в першу чергу культурні заходи місцевого рівня.
Учасники конференції закликали бути більш рішучими щодо спроб дискредитації українців, у тому числі й ОУП, у зв’язку з волинськими подіями. Однак Р. Дрозд нагадав, що попри те, що ОУП засуджує хоча б вислови кс. Т. Ісаковича-Залеського, то все ж таки необхідно пам’ятати, що волинські події – це справа України, зокрема Посольства України в Польщі, які повинні опрацювати цілеспрямовану історичну політику. Натомість ми повинні більше зосередитися, наприклад, на шкільництві, нашій тотожності чи наслідках акції “Вісла”. Бо, як зазначив Р. Дрозд, від 1947 р. ми перебуваємо в постійній кризі – час від часу виринають проблеми, а фінансовий чинник використовується як елемент розгортання цих же проблем.
* * *
Головою управи Кошалінського відділу обрано Р. Біласа. У склад ради відділу увійшло 25 осіб, тобто всі голови гуртків (С. Лайкош – Білиця; В. Філь – Білий Бір; С. Терефенко – Валч; В. Качор – Колобжеґ; Р. Радзивонович – Кошалін; М. Курдила – Свідвин; М. Дунчак – Пшецьмино, С. Мінко – Щецинек) та П. Васьків (Колобжеґ), Д. Олешко (Білиця), Р. Добрянська (Білиця), С. Варянка (Свідвин), Ю. Мар’як (Щецинек), Й. Лопух (Кошалін), М. Сидор (Кошалін), Ю. Москалик (Кошалін), Р. Білас (Кошалін), Л. Керкош (Кошалін), А. Дрозд (Білий Бір), І. Дрозд (УВТ), З. Куш (Білий Бір), І. Падух (Білий Бір), І. Оринич (Білий Бір), М. Сирник (журнал “Рідна мова”), Л. Грицков’ян (СУ). Унаслідок внутрішніх узгоджень сформовано управу відділу: 2 заступники голови – Р. Радзивонович та В. Філь, секретар Й. Лопух, скарбник Ю. Москалик, члени – Л. Керкош, В. Качор, М. Сирник та залишено одне вакатне місце для представника молоді. Обрано ревізійну комісію у складі: голова С. Цюк, заступник голови М. Керкош, секретар Е. Максимюк, члени А. Олешко та В. Коженьовський. Делеґатами на VI з’їзд ОУП стали А. Дрозд, Р. Дрозд, Р. Білас, Р. Радзивонович, В. Качор, М. Сирник, В. Філь, Р. Добрянська, І. Дрозд, Л. Грицков’ян.
Роман БІЛАС – голова управи Кошалінського відділу ОУП
Протягом майже 20 років свого існування ОУП не зуміло стати професійною суспільною організацією і це потрібно відмінити. Після приєднання Польщі до ЄС, беручи до уваги економічну ситуацію країни, існує багато можливостей дофінансування діяльності неурядових організацій, також меншинних, а ми цього не вміємо використати. Мусимо врештірешт навчитися здобувати кошти для того, щоби створити справжню платформу для культурної діяльності. Необхідно змінити імідж українця, щоб нас сприймали як професійну та згуртовану громаду. Ми повинні краще себе рекламувати – крім присутності в пресі, радіо та телебаченні, потрібна ще й зовнішня реклама.
Ми мусимо постійно працювати з дітьми, молоддю та їхніми батьками з метою вивчення української мови, слід поширювати нашу діяльність на гуртки, які сьогодні призабуті (наприклад, Сераково Славенське). Складається враження, що комплекси, набуті внаслідок акції “Вісла”, існують і донині. Треба говорити з людьми та заохочувати їх до суспільної праці, бо складається враження, що ми закриті на самих себе. Нам здається, що люди повинні самі горнутися до роботи, однак їх треба заохочувати сучасними пропозиціями, наприклад, економічного та культурного плану, не лише концертного характеру. Також потрібно дати можливість іншим розвивати свої здібності в організації. На жаль, найчастіше відбувається “фестиваль гірких жалів” – ми вміємо поставити добрий діагноз, однак не знаємо, як знайти вихід зі складної ситуації.
Одним із перших моїх заходів у Кошаліні буде огляд українських фільмів, який проводитиметься восени і стане циклічним заходом. У рамках цього проекту організовуватиметься також концерт, можливо рок музики, в одному з кошалінських клубів. Крім того, хочемо поширити формулу “Зустрічі культур” на додаткові заходи, зробити справжню деґустацію меншинної кухні, що буде водночас їхньою промоцією. Хочемо змінити й формулу Фестивалю українських дитячих ансамблів – крім дводенних концертів варто додатково проводити й тижневий табір на морі, під час якого проводитимуться художні майстер класи, а закінчуватиметься недільним галаконцертом. Цього року важко буде знайти 200 тис., які потребуємо на фестиваль зі зміненою формулою, однак внески ми склали, де тільки було можна. (Записала ав)
“Наше слово” №2, 11 січня 2009 року {moscomment}
