Людмила Лабович ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №5, 2014-02-02
Юрій Гаврилюк, Від Володимирових походів до лінії Керзона, Торонто – Білосток, 2013, 608 с.
Вийшла друком монографія Юрія Гаврилюка – історика з Підляшшя, публіциста, поета, фотографа та головного редактора часопису українців Підляшшя «Над Бугом і Нарвою». Заголовок публікації – «Від Володимирових походів до лінії Керзона». Це перший том великого двотомника «Землі на українському обрії: Лемківщина, Бойківщина, Надсяння, Холмщина, Підляшшя», присвяченого західним українським етнічним територіям, які після Другої світової війни опинилися в межах Польщі.
Книжка є результатом ширшого проекту, ініціатором якого були представники української діаспори Канади: «Це загальна громадська ідея різних поколінь, – пояснює Ю. Гаврилюк. – Спочатку Анна Назарович, яка народилася в селі Гонятині, була ініціаторкою видання книжки про свій рідний реґіон, тобто Холмщину. Це підхопили й інші. Під час дискусій ми дійшли до висновку, що треба зробити видання, яке б охоплювало всі українські етнічні території в Польщі. Так виникла ідея створення загального історичного нарису про весь український простір».
Ця публікація має заповнити певну прогалину, оскільки, як зауважує автор, істориків-українців у Польщі багато, проте вони займаються минулим фраґментарно: або окремим реґіоном, або історичним періодом. Тому-то читач, який хоче довідатися більше про історію земель, які українці вважають своїми етнічними територіями, мусить шукати знань у багатьох виданнях. У праці Ю. Гаврилюка знайдемо загальну інформацію про ввесь український етнічний простір у межах сьогоднішньої Польщі.
Як пише Ярослав Крет, голова Комітету з видання книжки, ініціатор розширення теми на всі закерзонські землі, монографія Гаврилюка є піонерською. На понад шестистах сторінках автор веде читача в історичну подорож найбільш висуненими на захід рідними землями українців. Закерзоння, за його словами, це понад тисяча населених пунктів у сорока повітах, у яких збереглися пам’ятки українського минулого, передусім церкви, цвинтарі, хрести, але також громадські установи. У книжці представлена історія цієї території від 80-х рр. Х ст., коли на землях над Сяном і Нарвою господарювали руські князі, аж по сьогодні. Це перша публікація, в якій говориться не лише про етнічні українські землі, звідкіля вигнано українців під час масових депортацій до Радянського Союзу та Акції «Вісла» 1947 р., а також про «не виселене» Північне Підляшшя, котре – з огляду на його нав’язану ззовні, фасадну «білоруськість» – багато років залишалося поза колом зацікавлень істориків, які займаються українським питанням у Польщі. Автор показує спільність долі та відмінні шляхи української національної історії на українських етнічних територіях, включаючи рідне міжріччя Нарви і Бугу, про яке знає чимало.
«Те, що націєтворчі процеси на Північному Підляшші були відсутні чи відбувалися з запізненням, не змінює факту, що мова, культура, прив’язаність до церковної спадщини на основі Володимирового хрещення всіх нас об’єднує, – говорить автор. – Отже читач може побачити, як виглядала історія Підляшшя в порівнянні з іншими реґіонами. Вона була відмінною, зокрема в ХІХ ст., тому що саме тоді почалося роздрібнювання цієї території, яка раніше входила до складу найчастіше одного політичного організму – Київської Русі, Галицько-Волинської Русі чи пізніше Речі Посполитої Обох Націй. Щойно в ХІХ ст. почався поділ на Галичину, яка належала Австрії, Лівобережжя Бугу, тобто Холмщину і Південне Підляшшя, які входили до складу автономного утворення, яким було Польське Королівство, і Північне Підляшшя, що входило безпосередньо до Російської імперії. Саме це зумовило, що на кожній із тих територій національна історія пішла іншим шляхом».
Історик пояснює у своїй монографії причини, які зумовили інший рівень національного усвідомлення україномовного населення Закерзоння. Адже на цій території маємо з одного боку Галичину з сильними традиціями українського національного життя, а з другого – сполонізовані, окатоличені Холмщину і Південне Підляшшя, а також Північне Підляшшя з національно несвідомим православним населенням. Автор вказує на найважливіші моменти в історії цих реґіонів, показує їхній зв’язок з українською історією, пише також про людей, що з ними пов’язані, багато з яких увійшло до всеукраїнського пантеону (о. Михайло Вербицький, Михайло Грушевський, Богдан-Ігор Антонич).
Ю. Гаврилюк займається не лише історією, але і публіцистикою, і фотографією. Він об’їхав чи не всі місця, про які пише у своїй праці. Слід зауважити, що книжка – гарна й ілюстрована багато, зокрема, численними світлинами його же авторства. Безсумнівно, мало який історик може похвалитися такою колекцією фотографій, які представляють описувані місця й пам’ятки.
Історія Закерзоння подана в монографії українською мовою з повним авторським перекладом польською. Також тут є англомовна версія. Отже видання розраховане на широке коло читачів – не лише українців, коріння яких на Закерзонні, а й усіх, кого цікавить український аспект історії західних українських етнічних земель, нині східних територій Польщі.
Тепер Ю. Гаврилюк працює над другим томом видання, який матиме форму свого роду довідника про окремі українські етнічні реґіони в межах Польщі, найцікавіші історичні культурні пам’ятки та видатних людей з Закерзоння, пов’язаних з історією всієї України. ■
