Ярослав Присташ ■ ПОГЛЯДИ ■ 2010-01-22
Шановний Романе, ректоре, професоре! Не було моїм наміром будького ображати, чи виносити себе як наймудрішого журналіста. У мене редакційного досвіду мало і це видно, навіть непристойно було б мені це скривати… Своєю статтею я хотів звернути увагу, що прийнятою формою критики конкретних матеріалів, опублікованих у пресі, є полеміка на цих же шпальтах. Точно так, як ти це зробив.
З’їзд ОУП раз на чотири роки мав би мати серйозніші справи до обговорення, ніж конкретні публікації в “Нашому слові”. Чи насправді нема інших тем, окрім статистики дітей у конкретному класі, реклами Поморської академії, чия мама з якого села, чого не написали в “Нашому слові”, як гарно діє гурток у певній місцевості (бракувало похвалитися, скільки корови дають молока, як це колись практикував один діяч УСКТ) тощо?
На пропозицію Юрія Рейта, щоб похилитися над конкретними проблемами, ніхто не брав слова. Ю. Рейт поставив конкретні питання: “Як будемо керувати нашою організацією через 5-6 років? У якій кондиції ми, як громада, як люди, які взяли відповідальність за керування організацією?”. Далі промовець акцентував проблему наступників, нових лідерів. І щоб було якесь майбутнє, то діячі повинні слухати своїх членів – т.зв. низів, а дискусія відбувається тільки у вузькій групі людей. Наступне питання Ю. Рейта: “Чи організація відсувається від громади, від своїх членів на низах, де є мала активність, пасивність, байдужість?” Чи взагалі ОУП запитує про їхнє очікування відносно ОУП?
Зі свого боку можу додати, що я не почув відповіді на питання, які щораз виникали у статтях чи висловах нашої громади. А саме:
Структурна зміна поділу ОУП на місцях. Що робити з мертвими або слабими гуртками? Як поміняти реґіональну структуру, щоб їм допомогти? А може їх закрити?
Чи ОУП має бути надалі централізованою структурою, чи може федерацією? Не краще цю справу чесно обговорити, ніж вдавати, що нема проблеми? Потім прийдеться гасити пожежу, а коли люди почнуть відходити до власних фондів, організацій, тоді вже буде пізно.
Чи надалі бути залежним тільки від дотації МВСіА, чи може попробувати сягнути по єврофонди? Церкви та Союз українців Підляшшя вміють з них користати, тим паче водопроводів чи доріг вони не будують.
Що зробити з членськими внесками, які вже кількадесят років є фікцією? Відмінити і знайти інший шлях самофінансування, чи далі вдавати, що все добре?
На два дні засідань дискусія виникла тільки при двох постановах. Коментарі, думаю, зайві.
Я розумію, що найбільше обурення викликало, що я написав, що громадська праця “переважно оплачується”. Переважно, це не “майже всі”, як написав Р. Дрозд. Я тут, звичайно, переборщив, повинен був написати “у деяких випадках”. А жаль. Чому? Коли б ОУП було спроможне платити за працю, то це означало б, що воно суспільно-корисна організація, яка керується здоровими менеджерськими механізмами ринку і спроможна вимагати виконання якісної роботи від найкращих людей. Думаю, фінансовий стимул підніс би не тільки якість, але й почуття обов’язку. А так, виходить, що не можна критикувати когось, позаяк він багатолітній діяч і від нього зась… Діячів треба лише возвеличувати, щоб, борони Боже, не образилися і не кинули своєї діяльності, бо нема ким заступити такої людини. Однак усіх, що працюють незалежно чи за гроші, чи суспільно для нашої громади й не вимагають слави в “Нашому слові”, – перепрошую і водночас їм кажу спасибі.
Відносно фінансування редакції нагадаю, що редакцію фінансує МВСіА, а не ОУП. Об’єднання є тут лише посередником та оператором цих коштів. За логікою шановного ректора, міністр Семоняк мав би засідати в редколегії “Нашого слова” й контролювати, а в сенаті Поморської академії – міністр науки і вищої освіти Б. Кудрицька!
Якщо ОУП не фінансує “Нашого слова”, то чи має, за словами Р. Дрозда, право до контролю?.. Має як видавець, у певних рамках, визначених статутом “Нашого слова”. Хоч статут не передбачає присутності представника ОУП у редколегії, то членство голови товариства дає можливість до діалогу. І він відбувається. Не завжди погоджуємося, проте щотижня є поле до дискусії.
“Наше слово” №4, 24 січня 2010 року {moscomment}
